Слава ЗСУ!

— Ще! — гукнув він Піту, котрий стояв, витріщившись на задимлені рештки свого рукава. — У задньому коридорі!

Якусь мить Піт, схоже, ще не міг утямити, про що йдеться. Потім второпав і прожогом кинувся до коридору. Тоні обійшов стіл і вихлюпнув останню пінту води на полум'я, що намагалось розширити тамтешній плацдарм.

А тоді з темряви прилетіла остання пляшка коктейлю Молотова, і ось вона-то й наробила найбільшої шкоди. Це було пряме попадання в купу накладених ними біля вхідних дверей пачок газет. Палаючий бензин затік під плінтус і спалахнув угору. Крізь язики полум'я Мейн-стрит виділась якимсь хитливим міражем. У глибині цього міражу, на протилежному боці вулиці, Тоні розгледів пару невиразних постатей. Крізь розжарене повітря вони здавалися такими, що ніби танцюють.

— ЗВІЛЬНІТЬ ДЕЙЛА БАРБАРУ, БО ІНАКШЕ ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК! — проревів підсилений мегафоном голос. — НАС БАГАТО, І МИ ГОТОВІ СПАЛИТИ ВСЕ МІСТО! ЗВІЛЬНІТЬ ДЕЙЛА БАРБАРУ, БО ІНАКШЕ ВИ ДОРОГО ЗАПЛАТИТЕ!

Тоні поглянув униз і побачив у себе між ступнями вогняний ручай. Води, щоб його загасити, він більше не мав. Скоро вогонь прожере килим і візьметься за старе сухе дерево підлоги. Тим часом пожежею охопило вже всю передню частину офісу.

Тоні кинув пустий бутель і відступив назад. Температура підвищилася, він відчував, як від жару йому стягує шкіру. «Якби не ці чортові газети, я міг би…»

Але для «міг би» вже було запізно. Він озирнувся і побачив в одвірку Піта з бутлем води «Поланд Спрингс» у руках. Більша частина його обгорілого рукава вже відпала. Шкіра на руці була яскраво-червоною.

— Пізно! — крикнув Тоні. Він покинув стіл Джулії, котрий вже перетворився на колону вогню, що сягала стелі, і рушив по широкій дузі, прикриваючи собі рукою лице від жару. — Занадто пізно! На задній хід!

Піт Фрімен не потребував підганяння. Він пожбурив бутель просто у вогонь і кинувся навтьоки.

23

Керрі Карвер рідко коли мала якийсь стосунок до «Палива & Бакалії», хоча крамничка впродовж багатьох років забезпечувала їй із чоловіком доволі приємне життя, вона вважала себе Вищою За Все Це. Проте, коли Джонні зауважив, що непогано було б їм поїхати фургоном та перевезти звідти залишки консервованих харчів додому — «на зберігання», як делікатно висловився він, — Керрі відразу погодилась. І хоча зазвичай роботою вона не струджувалась (здебільшого присвячувала себе регулярному перегляду «Судді Джуді»[325]), тут вона зголосилась допомогти. У «Фуд-Сіті» вона не була, але пізніше, коли сходила туди зі своєю подругою Лі Андерсон подивитися на наслідки колотнечі й розбиті вітрини супермаркету, кров на бруківці дуже її налякала. Вона злякалася за своє майбутнє.

Джонні виносив картонні ящики з супом, бобами і соусами; Керрі складала їх до кузова їхнього «Додж-Рема». Вони вже зробили половину справи, коли далі по вулиці спалахнуло полум'я. Обоє чули гасла, промовлені в мегафон. Керрі начебто помітила двох чи трьох людей, котрі бігли провулком повз універмаг Берпі, але не була цього цілком певна. Пізніше вона буде певна і кількість тих постатей збільшиться до чотирьох. А може, й п'яти.

— Що це означає? — запитала вона. — Милий, що це означає?

— Що цей проклятий душогубець тут не один, — відповів Джоні. — Це значить, що в нього тут ціла банда.

Долоня Керрі лежала в нього на руці, і тепер її нігті вп'ялися йому в шкіру. Джоні вирвав руку й побіг до поліцейської дільниці, волаючи: «Пожежа!» на всю силу своїх легень. Керрі не побігла вслід за ним. Керрі продовжила навантажувати фургон. Тепер вона боялася за своє майбутнє ще більше, ніж до того.