Слава ЗСУ!

Він легенько штовхнув Картера.

— Час запускати шоу в роботу.

— Окей, — Картер побіг туди, де на сходах міськради стояв Рендолф («Уявляє либонь себе схожим на якогось Юлія-Нікчемаху-Цезаря», — подумав Великий Джим), і привів шефа до Ренні.

— Ми зайдемо через бічний вхід, — сказав Великий Джим і поглянув на годинник, — через п'ять, ні, через чотири хвилини. Ти перший, Пітере, я йтиму другим, Картере, ти за мною. Ми йдемо прямо на сцену, зрозуміло? Ідемо упевнено — ніякої нікчемашної сутулості-ніяковості. Будуть аплодисменти. Стоїмо струнко, поки вони не почнуть вщухати. Тоді сідаємо. Пітере, ти по ліву руку від мене, Картер по праву. Я підійду до трибуни. Першим чином молитва, потім усі підведуться співати Національний гімн. Після цього я почну промову, далі все летітиме швидко, по пунктах, як гівно з гусака. Вони проголосують «так» за всі пропозиції. Все ясно?

— Я нервуюсь, мов якийсь курваль, — зізнався Рендолф.

— Не варто. Все мусить пройти чудово.

Звісно, він помилявся щодо цього.

16

У ті хвилини, коли Великий Джим зі своїм почтом вирушав до бічних дверей міської ради, Розі у своєму ресторанному фургоні якраз завертала на під'їзну алею обійстя Макклечі. Слідом за нею їхав скромний седан «Шевроле» Джоуні Келверт.

Клер вийшла з будинку з валізою в одній руці й брезентовою торбою з харчами в другій. Джо і Бенні Дрейк теж тримали валізи, хоча більшість одягу у валізі Бенні походила з шухляд Джо. Бенні також тримав ще одну, меншу торбу, напхану харчами з комори Макклечі.

Знизу пагорба долинули підсилені звуковою апаратурою аплодисменти.

— Поспішаймо, там уже починають. Час нам ушиватися звідси, і то притьмом.

З нею була Лісса Джеймісон. Вона відсунула бічні двері фургона й почала зсередини приймати речі.

— А свинцеве полотно, щоб вікна прикрити, є? — спитав Джо в Розі.

— Так, і кілька шматків для машини Джоуні також. Ми доїдемо туди, де, як ти кажеш, ще безпечно, і вже там завісимо вікна. Подай-но мені оту валізу.

— А це таки безумство, знаєте, — промовила Джоуні Келверт. Вона доволі прямо пройшла щілиною між своєю машиною й фургоном «Троянди-Шипшини», чим надихнула Розі на думку, що підбадьорилась вона сьогодні всього лише парою чарочок. І це вже було добре.

— Мабуть, ти маєш рацію, — кивнула Розі. — Ти готова?

Джоуні зітхнула й обняла свою дочку за тендітні плечі.

— На що? Їхати під три чорти наосліп? Чом би й ні? Скільки нам доведеться там сидіти?

— Хтозна, — відповіла Розі.

Джоуні зітхнула знову.

— Ну, то хоч тепло зараз.

— А де твій дідо? — Джо спитав у Норрі.

— Він зара з Джекі й містером Берпі. Він чекатиме їх у вкраденому в Ренні фургоні, поки вони сходять туди і виведуть Расті й містера Барбару, — подарувала вона йому усмішку на смерть переляканої дівчинки. — Він сьо'ні їхній гангста-драйвер.

— Нема дурня, дурнішого за дурня старого, — зауважила Джоуні Келверт. Розі страшно схотілося їй зацідити навідліг, а поглянувши на Ліссу, вона зрозуміла, що й та була б не проти це зробити. Але не той був зараз момент, щоб затівати сварку, не кажучи вже про кулачні розбори.

«Або гуртом тягнемо одну мотузку, або поодинці нас на ній повісять», — подумала Розі.

— А Джулія де? — запитала Клер.

— Вона приїде з Пайпер. І своїм псом.

Від центру міста, підсилена мікрофонами (і голосами тих, хто сидів на лавах надворі), полинула у виконанні зведеного хору Честер Мілла мелодія «Сяючого зірками прапора».