Слава ЗСУ!

— Полі-гандони, ось ви хто. Ану, стоять там, під отою, оголошень дошкою. І плече до плеча щільненько, там, де стоїте. Ерні, що ви, чогти вас забирай, робите тут, ви?

— Я почув стрільбу. Занепокоївся, — він показав червону ключ-карту, котрою відмикалися камери в підвалі. — Вам оце потрібне, я гадаю. Якщо… якщо, звісно, вони там не мертві.

— Вони не мертві, але були до цього близько. Віднеси це Джекі. Я нагляну за цими пейзанами.

— Ви не можете їх випустити, вони заарештовані, — сказав Мел. — Барбі вбивця. А другий намагався шантажувати містера Ренні якимись паперами… чи щось таке.

Роммі полінувався відповісти, лише підігнав старого:

— Ходіть-но, Ерні, поспішайте.

— А що буде з нами? — спитав Фредді. — Ви ж нас не вб'єте, правда?

— Чому б це я вас убивав, Фредді? Ви ще не сплатили мені борг за той мотоблок, що купили в мене минулої весни. І графік регулярних платежів порушили, наскільки я пригадую. Ні, ми вас просто замкнемо в кліті. Побачимо, як вам там, унизу, сподобається. Трохи тхне сциклинням, але вам, може, буде приємно.

— Навіщо вам було вбивати Мікі? — спитав Мел. — Він же був ніхто, просто дурник.

— Нікого з них ми не вбивали, — відповів Роммі. — Ваш добрий приятель Джуніор це зробив. «Ніхто в це не віритиме вже назавтра», — подумав він сам собі.

— Джуніор! — скрикнув Мел. — Де він?

— Шарує вугілля лопатою в пеклі, я так здогадуюсь, — промовив Роммі. — Саме туди-от і приставляють нових підручних.

34

Барбі, Расті, Джекі й Ерні піднялись нагору. Двоє недавніх арештантів мали вираз облич такий, ніби не зовсім вірили в те, що вони ще живі. Роммі з Джекі ескортували Фредді з Мелом вниз до підвалу. Побачивши скрючене тіло Джуніора, Мел промовив:

— Ви про це пошкодуєте!

Йому відповів Роммі:

— Стули свою дірку й займай місце в новій оселі. Обоє в одній камері. Ви ж напарники, кінець кінцем.

Щойно Роммі й Джекі повернулися на верхній поверх, обидва нових ув'язнених почали волати.

— Давайте забиратися звідси, поки ще є можливість, — сказав Ерні.

35

На ґанку Расті подивився вгору на рожеві зірки і вдихнув смердюче й одночасно неймовірно солодке повітря. Потім обернувся до Барбі.

— Я вже не вірив, що колись знову побачу небо.

— Я теж. Давай забиратися з міста, поки ще маємо шанс. Як ти щодо Маямі-Біч?

Расті все ще сміявся, сідаючи до фургона. Кілька копів метушилися на галявині проти міськради, і один з них — Тодд Вендлештат — подивився в їх бік. Ерні помахав йому рукою, за ним те саме зробили Джекі й Роммі. Вендлештат махнув у відповідь і нахилився допомогти жінці, котра розтягнулася на траві, зраджена своїми високими підборами.

Ерні сковзнув за кермо і намацав електричні дроти, що звисали з-під приладової панелі. Двигун завівся, бічні двері засунулися, і фургон відчалив від бордюру. Спершу повільно покотив угору пагорбом, подеколи об'їжджаючи ошелешених учасників міських зборів, що брели вулицею. А потім вони виїхали за межі центру міста і, набираючи швидкість, узяли курс на Чорну Гряду.