Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Засновуючись на тому, що вже встигло трапитись, і судячи з тієї дещиці, яка нам відома про істот, котрі керують коробочкою, не дуже…

— Скажіть мені, що ви ще не здалися.

— Це я можу. Я ще навіть не переляканий, як, либонь, мусив би бути. Гадаю, це тому… тому що все йде непомітно-поступово. Я навіть починаю звикати до цього смороду.

— Правда?

Він розсміявся.

— Та ні. А ви як? Боїтеся?

— Так. Проте здебільшого журюся. Отак закінчується цей світ: не у вибуху, а в задусі. — Вона, притискаючи до рота кулак, знову закашлялась. Барбі чув, що й інші роблять те саме. Один з них, той малюк, котрий став тепер малюком Терстона Маршалла. «Вранці він отримає трішки кращого повітря», — подумав Барбі, та тут же згадав, як сказав про це Расті: по ковтку кисню по черзі. Навряд, щоб таким способом малюку вистачило вдосталь надихатися.

Нікому так не вистачить надихатися.

Джулія сплюнула в траву і знову обернулась до нього.

— Мені важко повірити, що ми самі все це собі наробили. Ті, що керують коробочкою — шкіроголовці, — підстроїли цю ситуацію, але я гадаю, вони просто зграя дітлахів, це в них така забавка. Щось на кшталт відеогри, мабуть. Вони зовні. А ми всередині, і самі собі все це наробили.

— У вас і так доволі проблем, навіть без того, щоб звинувачувати в цьому себе, — зауважив Барбі. — Якщо хтось і винен, так це Ренні. Це він започаткував нарколабораторію, він почав нишком стягувати туди пропан з усього міста. І він же послав туди людей і цим спровокував конфронтацію, я певен.

— Але ж хто його вибирав? — запитала Джулія. — Хто наділив його владою все це робити?

— Не ви. Ваша газета виступала проти нього. Чи я неправий?

— Праві, — кивнула вона, — Але тільки щодо останніх років восьми чи близько того. Спершу «Демократ» — тобто, інакше кажучи, я — я думала, що він наше найцінніше надбання після винаходу парової машини. Але на той час, як я розібралася, ким він є насправді, він уже угніздився. Крім того, перед собою він тримав, як щит, того бідолаху, усміхненого дурника Енді Сендерса.

— І все одно ви не можете звинувачувати…

— Можу й буду. Якби я розуміла, що цей сварливий, некомпетентний сучий син під час реальної кризи може довести нас своїм керуванням до такого, я б… я б утопила його, як кошеня в мішку.

Він розсміявся, а відтак почав кашляти.

— Ви стаєте дедалі менше схожою на республіканку з такими ба… — почав він, та раптом замовк.

— Що це? — перебила вона, і він тоді теж почув. Щось скрипіло й торохтіло у темряві. Звук наблизився, і вони побачили якусь фігуру — людину, котра, спотикаючись, тягнула дитячий візок.

— Хто там? — гукнув Дагі Твічел.

Коли бурлака-прибулець відповів, голос його прозвучав так, ніби був чимось приглушений. Як виявилося, він був приглушений кисневою маскою.

— Хух, слава Богові, — видихнув Нечупара Сем. — Я був трішечки задрімав край дороги і вже боявся, що мені не вистачить кисню сюди дочалапати. Але ж ось я. І якраз вчасно, бо в мене вже майже весь запас скінчився.

6

Армійський табір при шосе 119 у Моттоні був печальним місцем того суботнього ранку.

Тут залишилося тільки три дюжини військових і один «Чінук». З десяток чи більше солдатів займалися складанням великих наметів і розмонтуванням кількох великих вентиляторів «Ер Макс», котрі полковник Кокс наказав негайно сюди доставити, щойно надійшла інформація про вибух. Ці вентилятори так і не вмикалися. На той час, як вони прибули, не залишилося вже нікого, хто міг би вловити той мізерний вітерець, який вони здатні були проштовхнути крізь бар'єр. Вогонь погас близько шостої вечора, задушений відсутністю палива й кисню, але на боці Честер Мілла всі були уже мертві.

Попередня
-= 549 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар