Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Стоп, стоп, стоп, — загукав він. — Ближче не треба. Виглядає так, немов там нічого нема, але повірте мені, воно там є. І воно може вмент знищити всю електроніку вашого автомобільчика, якщо чогось ще гіршого не наробить.

Зупинившись, вони вийшли з машини. Трохи постояли перед її передком, мружачись від сліпучого світла. Джулія підняла руку, прикриваючи очі.

Одразу позаду прожекторів стояли ніс до носа два військових фургони з коричневими тентами. На додаток, по дорозі було розставлено козла, їхні лапи закріплені мішками з піском. У темряві рівномірно гуділи двигуни — не один генератор, а кілька. Барбі помітив товсті електрокабелі, що зміями повзли від прожекторів у ліс, де за деревами жевріли інші вогні.

— Вони хочуть освітити весь периметр, — сказав він і покрутив піднятим угору пальцем, як бейсбольний суддя, котрий сигналізує чиюсь перемогу. — Прожектори навкруг усього міста, освітити тут все наскрізь і вгорі!

— А навіщо вгорі?

— Щоби попередити про загрозу для повітряного руху. Якщо когось сюди раптом занесе. Гадаю, зараз вони найбільше переймаються саме цим. Але завтра повітряний простір над Міллом буде запечатано незгірш за грошовий мішок Дядька Скруджа.

У смугах темряви по боках прожекторів, проте видимі в їх відблисках, стояли з півдесятка озброєних солдатів у парадній стійці «вільно», спинами до периметра. Напевне ж вони почули наближення автомобіля, хоч як тихо він не гудів, проте жоден не озирнувся в їхній бік.

— Агов, хлопці! — погукала Джулія.

Жоден не обернувся. Барбі від них цього й не очікував (перед виїздом Джулія розповіла йому, що почула від полковника Кокса), але мусив спробувати. А оскільки він розумівся на знаках розрізнення, то й знав, як саме це зробити. Тутешнім шоу керують сухопутні армійці — участь Кокса підказувала йому такий умовивід, — проте ці хлопці не належали до них.

— Йо, морпіхи![106] — гукнув він.

Безрезультатно. Барбі підступив ближче. Він уже помітив темну горизонтальну смугу, що зависла в повітрі над дорогою, але поки що ігнорував її. Його більше цікавили люди, котрі охороняли бар'єр. Чи Купол. Шамвей розказала йому, що Кокс називав цю штуку Куполом.

— Якось дивно бачити розвідників з Корпусу морської піхоти вдома, у Штатах, — промовив він, підходячи ближче. — Усі спецоперації в Афганістані вже завершено, так треба розуміти?

Безрезультатно. Він підійшов ще ближче. Йому здавалося, гравій під його підошвами так голосно рипить, що аж луна йде.

— Я чув, у вашій бригаді надзвичайно багато кицьок. Уже легше. Якби тутешня ситуація виглядала насправді зле, сюди б напевно прислали рейнджерів[107].

— Дрочило, — пробурчав хтось із них.

Не вельми значний успіх, але Барбі повеселішав.

— Попустіться, хлопці, попустіться та давайте потеревенимо.

Знову безрезультатно. А він уже стояв ледь не впритул до бар'єра (чи Купола). Шкіра йому не взялася сиротами і волосся не стало сторч на потилиці, але він знав, що ця штука зовсім поруч. Він відчував її.

І навіть бачив: смуга висіла в повітрі. Йому не ясно було, якого кольору вона виявиться при денному світлі, хоча він і здогадувався, що червоного, кольору небезпеки. Намальовано її було аерозольною фарбою, і він міг закластися всім умістом свого банківського рахунку (наразі там лежало десь трохи більше п'яти тисяч доларів), що йде вона навкруг усього бар'єра.

«Як зашморг на мішку», — майнула думка.

Попередня
-= 74 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар