Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Стиснувши кулак, він постукав зі свого боку по смузі, знову почувши той самий звук, ніби по склу. Один із вартових-морпіхів аж підскочив.

— Не думаю, що варто… — почала Джулія.

Барбі її проігнорував. Його це почало вже бісити. Злість, що весь день накопичувалася в глибині душі, отримала нарешті свій шанс. Він розумів, що не варто дрочити цих хлопців, вони усього лиш пішаки, але стриматися було несила.

— Йо, морпіхи! Виручайте братана.

— Кінчай, чувак.

Хоч той, хто це сказав, навіть не озирнувся, Барбі зрозумів, що саме він начальник цієї веселої ватаги. Знайома інтонація, він сам такою колись користувався. Неодноразово.

— Ми маємо наказ, тож краще ти нас виручи. В іншому місці, в інший час я радо пригостив би тебе пивом або надрав сраку. Але не тут і не цієї ночі. Що на це скажеш?

— Скажу: гаразд, — відповів Барбі. — Проте, оскільки ми по різні боки спільної проблеми, мені від цього нерадісно. — Він обернувся до Джулії. — Де ваш телефон?

— Вам би і власний не завадив, — продемонструвала вона йому телефон. — За ними майбутнє.

— Я мав, — відповів Барбі. — Купив дешевку на розпродажу. Майже не користувався. Полишив у шухляді, коли намагався накивати п'ятами з цього містечка. Там він і зараз мусить лежати.

Вона вручила йому слухавку.

— Номер набирайте самі. Мені треба працювати. — Підвищивши голос, щоб її почули застиглі в тіні прожекторного сяйва солдати, вона гукнула: — Я видавець місцевої газети, врешті-решт, і хочу зняти кілька кадрів. — А далі продовжила ще голосніше: — Особливо мені згодяться знімки, де солдати стоять обернені спинами до міста в скрутному становищі.

— Мем, я вам не рекомендував би цього робити, — відгукнувся їхній командир, кремезний парубок з широкими плечима.

— Зупиніть мене, — запропонувала вона.

— Гадаю, ви й самі знаєте, що ми не можемо цього зробити, — відповів він. — А стоїмо ми до вас спинами, бо такий наказ.

— Пане командире, — крикнула вона. — Скрутіть щільненько ваші накази, нагніться і засуньте їх собі туди, де дуже проблематична якість повітря.

У сліпучому світлі Барбі побачив чудернацьке видовище: губи її перетворилися на суцільну жорстку, безжальну риску, а з очей струменіли сльози.

Поки Барбі набирав номер із загадковим кодом, вона почала знімати.

Спалахи фотокамери виглядали блідо порівняно з живленими від генераторів прожекторами, але Барбі помітив, що солдати здригаються з кожним її клацанням. «Хотілося б їм, либонь, щоб на знімках не було видно їхніх знаків розрізнення», — подумав він.

2

Полковник Армії США Джеймс О. Кокс казав, що о десятій тридцять сидітиме, тримаючи руку на телефоні. Джулія з Барбі приїхали трохи запізно, і Барбі набрав номер десь за двадцять хвилин до одинадцятої, проте Кокс, мабуть, дійсно не прибирав руку з апарата, бо не встиг телефон видати й половину першого гудка, як колишній командир Барбі озвався.

— Алло, Кен слухає.

Хоча роздратування не покинуло Барбі, він все одно розсміявся.

— Атож, сер. А я той самий курваль, що продовжує встрявати у всякі веселі оборудки.

Кокс також засміявся, гадаючи, поза всякими сумнівами, що початок у них виходить гарний.

— Як ви там, капітане Барбара?

— Я в порядку, сер. Але, з усією моєю повагою, зараз я просто Дейл Барбара. Єдине, над чим я тепер можу капітанствувати, це гриль та глибокі пательні в місцевому ресторані, до того ж у мене нема зараз настрою до теревенів. Я збентежений, сер, а оскільки бачу перед собою спини цілої зграї дрочил-морпіхів, котрі всіляко уникають того, щоб обернутися й подивитися мені прямо у вічі, я також ще й вельми обурений.

Попередня
-= 75 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар