Слава ЗСУ!

- Я заздрю тій дівчині, - промовив Руслан. – Ти завжди розповідаєш про неї з таким захопленням, такою пристрастю, блиском в очах. Якщо вона справила на тебе таке враження, мабуть, вона, дійсно, чудовий друг.

- Так, - погодилась Емма. – Нонна Гогінава - це людина, яку я пам’ятатиму усе своє життя. Ми втратили зв’язок, коли вона залишила Грузію. Я писала, але ж пошта… Ти сам знаєш… Де ж вона зараз?..

- Скільки ви не бачились?

Дівчина підвела очі до стелі і задумливо промовила:

- Десять… Рівно десять років…

- А хотіла б зустрітися з нею? – запитав Руслан.

- Звісно! – засміялась Емма. – Звісно, хотіла б! Та я вже не вірю, що це можливо. Вона могла змінити прізвище, чи, взагалі, виїхати за межі Європи.

В якийсь момент Руслан відволікся від Емминої щирої розповіді і рукою щось почав показувати тому самому офіціантові, який увесь цей час за ними спостерігав. Емма припинила розповідати. Зрозумівши знаки Руслана, офіціант кивнув головою і поспішив відчинити двері, які вели на кухню. Емма уважно спостерігала за тим, що відбувається. З відчинених дверей кухні раптом вийшла незнайома дівчина і попрямувала до них. Пряме розпущене довге темне волосся, чорні, як ніч, очі. Дівчина повільною ходою ішла до їх столика і хитро посміхалася.

- Що все це означає? – зніяковіло промовила Емма. – Руслане, чому та дівчина іде до нас? Це вона? Так? Ти знайшов мою Нонну?

Руслан лише посміхався. Приблизно такої реакції він і чекав.

Емма вскочила з місця і побігла до незнайомої дівчини.

- Нонно! Це ти! – накинувшись дівчині на шию, прокричала Емма. – Нонно!

- Так, це я! – радісно схопивши давню подругу за руки, промовила темноволоса дівчина.

- О Боже! Яке щастя! Сідай, сідай за наш столик! Який сюрприз.

Емма потягла подругу до свого столика.

Руслан ввічливо встав і присунув Нонні свій стілець.