Слава ЗСУ!

- Камінець?

- Так, камінець.

Ліна сиділа в своєму кабінеті.

- Ліно, до вас дівчина, - відкривши двері, промовила Ванда. – Олена Карпова. Каже, що ви домовлялися.

- Так, пусти її до мене.

- Точно?

- Так, пускай.

Ванда вийшла за двері і за хвилину в кабінет зайшла дівчина.

Ліна сиділа за столом і не піднімала голови. Олена повільно пройшла по кімнаті і сіла за стіл навпроти Ліни.

- Я намагаюся зустрітися з вами, графине, вже довгий час.

Ліна нічого не відповіла.

- Я прийшла просити вас про послугу.

- Я слухаю тебе.

- Я прийшла просити не для себе, а для мільйонів людей, які загинули під час комуністичного режиму.

- Це похвально, - знизала плечима Ліна.

- Я хочу, щоб ви вислухали мене зараз, але дуже серйозно. Я не божевільно, і все, що я казатиму, дійсно, правда.

- А чому я маю вирішити, що ти божевільна?

- Так думають усі, кому я це розповідаю. Та вам я розповім, навіть, більше. Ви будете першою, графине, кому я розповім дійсно усе.

Ліна уважно подивилась на Олену.

- Ви знаєте, для чого ховають людей?

- Ні, не знаю.

- Коли помирає людина, насправді, помирає лише її тіло, душа лишається жити. Тому і ховаємо в землю ми лише тіло людини, а за душу молимось, щоб вона спочивала на небі. Для цього священик і має провести церковний обряд, після якого душа летить на небо, і дозволено їй повернутися на землю лише два рази: на дев’ятий та сороковий день. Якщо ж не провести обряд і не помолитися за цю душу, то вона лишається грішною, її гріхи не відпущені їй, і тому на небо вона потрапити не може. Вона лишається блукати серед людей, шукаючи притулку. Душа не може вселитися назад у тіло, бо фізично тіло мертве. Вона нещасна. Життя серед людей – це і є пекло.