Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Як скажете, ваша милосте. І все ж я зберігатиму пильність.

Дані поцілувала лицаря у щоку.

— Знаю, що зберігатимете. Ходімо — проведете мене до бенкету.

Наступного ранку Дані прокинулася така повна сподівань, наче у перший день свого прибуття до Невільницької затоки. Адже скоро біля неї знову опиниться Дааріо, і разом вони попливуть до Вестеросу. «Додому.» Одна з її заручниць принесла сніданок — сором’язлива пухкенька дівчинка на ім’я Меццара, чий батько правив у піраміді Мерек. Дані весело обійняла малу і подякувала їй поцілунком.

— Цзаро Чжуан Даксос запропонував мені тринадцять галер, — розповіла вона Іррі та Джихікі, поки її вдягали до двору.

— Тринадцять — погане число, халісі, — пробурмотіла Джихікі дотракійською мовою. — Це кожен знає.

— Кожен знає, — погодилася Іррі.

— Тридцять було б краще, — кивнула Даянерис. — А триста — ще краще. Але й тринадцяти може вистачити, щоб ми дісталися Вестеросу.

Дві дотракійкі перекинулися поглядом.

— Отруйна вода несе прокляття, халісі, — мовила Іррі. — Коні не можуть її пити.

— Я не питиму її, і нікого не змушуватиму, — пообіцяла Дані.

Того ранку на неї чекало лише четверо прохачів. Як завжди, першим перед очі цариці з’явився князь Гаель — ще бридкіший на вигляд, ніж зазвичай.

— Ваша преосяйносте, — застогнав він, звалившись на мармур до її ніг, — військо Юнкаю насунулося на Астапор. Молю вас: рушайте на південь з усією вашою потугою!

— Я застерігала вашого царя, що ця війна — дурість, — нагадала йому Дані. — А він не слухав.

— Клеон Великий хотів лише розбити і знищити ницих работорговців Юнкаю!

— Клеон Великий сам торгує і володіє рабами.

— Я знаю, що Матір Драконів не покине нас у годину загибелі. Дайте нам ваших Неблазних для захисту наших мурів!

«А якщо дам, то хто захищатиме мої мури?»

— Багато з моїх відпущенців були рабами в Астапорі. Можливо, хтось із них забажає стати на захист вашого царя. Вибір за ними, вони-бо тепер вільні люди. Я дарувала Астапорові волю, а захищати її — то вже ваша справа.

— Тоді нам усім смерть. Ви дарували нам погибель, не волю.

Гаель скочив на ноги і плюнув їй просто у обличчя. Могутній Бельвас схопив його за плече і так гепнув об мармурову підлогу, що Дані почула хрускіт Гаелевих зубів. Голомозий зробив би і щось гірше, але вона його зупинила.

— Годі! — вигукнула вона, витираючи щоку кінчиком токару. — Від плювка ще ніхто не помирав. Заберіть його звідси.

Гаеля потягли геть за ноги, лишивши на підлозі кілька вибитих зубів і кривавий слід. Дані радо б відіслала решту прохачів… але все ж лишалася їхньою царицею, тому вислухала усіх і спробувала в міру сил подарувати справедливість.

Пізніше удень адмірал Гролео та пан Барістан повернулися з огляду галер. Дані зібрала раду, щоб вислухати їх. Від Неблазних на раді був присутній Сірий Хробак, від Мідних Звірів — Скахаз мо’Кандак. За відсутності кревноїзників говорити від її дотракійців прибув зморшкуватий, косоокий та кривоногий «джака ран» на ім’я Роммо. Відпущеників представляли очільники трьох полків, зібраних за її наказом: Молоно Йос Доб від «Непохитних Щитів», Симон Смугаста Спина від «Вільних Братів» і Марселен від «Материних Воїв». За плечем цариці мулявся Резнак мо’Резнак, а Могутній Бельвас стояв позаду неї, схрестивши дужі ручиська на грудях. Авжеж Дані не мало бракувати радників.

Гролео почувався дуже нещасним, відколи його корабель розламали, щоб зробити обложні пристрої та здобути ними Меєрин. Дані спробувала була розрадити його тугу, призначивши верховним адміралом свого флоту. Але то була порожня шана, бо меєринські кораблі втекли до Юнкаю, поки Даніне військо наближалося до міста. Відтак старий пентосець був адміралом без жодного корабля. Але зараз він посміхався крізь розкошлану, побиту сіллю бороду такою посмішкою, яку драконова королева ледве пам’ятала.

— Отже, кораблі доладні й справні, чи не так? — запитала Дані, плекаючи надію.

— Цілком доладні, ваша милосте! Вони не нові, брехати не буду, але більшість із них добре доглянуто. Коріб «Уродженої принцеси» поїла шашіль; я б не став виводити її у море, втрачаючи землю з очей. На «Нарракві» варто замінити стерно і линви, а «Смугаста ящірка» має кілька тріснутих весел — утім, вони ще послужать. Веслюють там раби, але якщо покласти їм чесну платню вільного весляра, то більшість залишиться з нами — вони ж однак не знають іншого ремесла. А хто піде, тих легко буде замінити з моїх власних жеглярів. Подорож до Вестеросу довга і тяжка, але ці кораблі досить міцні, щоб дістатися туди й довезти нас. Така моя думка.

Попередня
-= 112 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!