Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Ти, хлопчисько, надто зухвало мелеш язиком тут, у королівській світлиці. У дворищі я чув від тебе іншу пісню.

— Та облиш уже, Годрі! — мовив пан Юстин Масей, верткий та жвавий, хоч і трохи повнотілий лицар з приязним веселим обличчям та шапкою блякло-солом’яного волосся. Саме Масей був одним із двох «непотойбічних» розвідників. — Ми всі знаємо, якого ти маєш велетенського меча. Досить уже теліпати ним у нас перед очима.

— Якщо хто тут чим і теліпає, то це ти, Масею, своїм задовгим язиком!…

— Ану тихо! — визвірився Станіс. — Воєводо Сніговію, прошу вашої уваги та поради. Я сидів тут у надії, що дичаки матимуть досить дурощів для нового нападу на Стіну. Та вони вирішили не робити мені таку ласку. Тому настав час дати ради іншим моїм ворогам.

— Розумію, — обережно відповів Джон. «Чого він хоче від мене?» — Я не плекаю любові ані до князя Болтона, ані до його сина, та Нічна Варта не може підняти проти них зброю. Наші обітниці забороняють…

— Я знаю про ваші обітниці геть усе, воєводо Сніговію. Не треба мені ваших проповідей, і мечів теж — потуги я маю вдосталь без вас. Мій намір — вирушити походом на Жахокром.

Побачивши вражене обличчя Джона, Станіс посміхнувся.

— Здивувалися? То й добре. Що здивувало одного Сніговія, здивує й іншого. Болтонів Байстрюк рушив на південь, узявши з собою Готера Умбера. Про це погоджуються і Морз Умбер, і Арнольф Карстарк. Це може означати лише спробу вдарити на Калин-Коп, щоб відкрити шлях його батькові для повернення на північ. Байстрюк, напевне, гадає, що я надто зайнятий дичаками, щоб його турбувати. То й гаразд. Він показав мені свою горлянку, а я хочу її вирвати. Руз Болтон повернеться на північ її володарем, але побачить, що тим часом його власний замок, худоба і врожай перейшли до мене. Якщо я застукаю Жахокром зненацька…

— Не застукаєте! — раптово для самого себе заперечив Джон.

Вийшло так, наче він пхнув палицею гніздо сердитих шершнів. Один із королевиних людей зареготав, інший плюнув, хтось стиха вилаявся, а решта спробувала заговорити одночасно.

— Та в малого молочко в жилах замість крові! — горлав пан Годрі Велетнева Смерть.

Князь Свит загримів:

— Боягуз бачить розбійника за кожною стеблиною!

Станіс здійняв руку, вимагаючи тиші.

— Поясніть, про що ви кажете.

«З чого б почати?» Джон підсунувся до мапи; на її кутах стояли свічники, не даючи шкіряному сувоєві згорнутися. Тюленячою затокою повільно, наче льодовик, повз палець теплого воску.

— Щоб досягти Жахокрому, вашій милості доведеться рухатися королівським гостинцем аж за річку Остань, тоді повернути на південь і перетнути Самотні Горби. — Він показав на мапі. — То землі Умберів, де вони знають кожне дерево і кожен камінь. Королівський гостинець біжить уздовж їхнього західного порубіжжя. Морз порубає ваше військо на клапті, якщо ви не пристанете на його умови і не перетягнете на свій бік.

— Гаразд. Скажімо, я це зроблю.

— Тоді ви дістанетеся Жахокрому, — відповів Джон, — але якщо ваше військо не обжене крука у польоті чи вервечку сторожових вогнів у полі, у замку знатимуть про ваше наближення. Рамзаєві Болтону легко буде відрізати вам відступ і затримати далеко від Стіни, без харчів та притулку, в оточенні самих лише ворогів.

— Тільки в разі, якщо він покине облогу Калин-Копу.

— Калин-Коп упаде ще до того, як ви дістанетеся Жахокрому. Щойно князь Руз з’єднає свою потугу з Рамзаєвою, вони матимуть уп’ятеро більше війська, ніж ви.

— Мій брат вигравав битви і гіршим числом.

— Ви, Сніговію, припускаєте, що Калин-Коп упаде швидко, — заперечив Юстин Масей, — але ж залізняки — завзяті та уперті вояки. Я навіть чув, що Калин-Коп ще ніколи не брали силою.

— То з півдня! Навіть невеличка залога у Калин-Копі може виснажити будь-яке військо, що піднімається загатою з Перешийка. Але руїни замку вразливі з півночі та сходу.

Джон обернувся до Станіса.

— Пане королю, це зухвалий задум, але небезпека… — «Нічна Варта не втручається у чвари. Баратеон чи Болтон — я не маю їх розрізняти.» — Якщо Руз Болтон застукає вас головними силами під мурами свого замку, то вашу справу буде скінчено разом із вами.

— Війни без небезпеки не буває! — заявив пан Річард Горп, стрункий лицар із понівеченим обличчям, на чийому товстому жупані вигаптувано було три метелики-бражники «мертва голова» проти поля попелу та кістки. — Кожна битва — то гра на власне життя, Сніговію. Гадаєте, що як нічого не робити — то й небезпеки не буде?

— Небезпеки бувають різні, пане Річарде. У цьому випадку вона надмірна… надто далеко, надто скоро, надто непевно. Я знаю Жахокром — то міцний кам’яний замок, з товстими мурами та могутніми вежами. У переддвір’ї зими він матиме добрячий запас харчів. Багато століть тому дім Болтон повстав проти Короля-на-Півночі. Харлон Старк узяв Жахокром в облогу, але знадобилося аж два роки, щоб виморити його голодом. Ваша милість не можуть сподіватися здобути замок, якщо не матимуть обложних пристроїв: гуляй-городів, стіноламних таранів…

Попередня
-= 118 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!