Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Вони йшли далі. Обличчя Барбреї Турстан кам’яніло з кожним кроком. «Їй тут подобається не більше, ніж мені.» Мимохіть Теон спитав, навіть не думаючи, навіщо:

— Мосьпані… чому ви ненавидите Старків?

Вона уважно роздивилася його.

— З тієї ж причини, чому ти їх любиш.

Теон спіткнувся від несподіванки.

— Люблю?! Та я ніколи… Я ж захопив їхній замок, мосьпані. Я наказав… наказав стратити Брана та Рікона, виставити їхні голови на шпичках, я…

— …Поїхав на південь з Роббом Старком, бився пліч-о-пліч з ним у Шепітній Пущі та при Водоплині, повернувся на Залізні острови послом до власного батька. Курганище теж вислало вояків до війська Молодого Вовка. Я дала так мало людей, як тільки насмілилася, але знала, що мушу дати хоч когось, аби не спізнати гнів Зимосічі. У тому війську були мої очі й вуха, тому я добре знаю, що там коїлося. Я знаю, хто ти і що ти. А тепер відповідай. Чому ти любиш Старків?

— Я… — Теон сперся рукою в рукавиці на кам’яний стовп. — Я хотів бути одним з них…

— І не міг. То ми маємо більше спільного, ніж пан принц гадає. Ходімо вже.

Трохи далі близько одна до одної купчилися три могили. Саме там Теон та пані зупинилися.

— Князь Рікард, — зауважила пані Турстан, роздивляючись подобу посередині. Над їхніми головами висіло довге, бородате, врочисто-поважне обличчя з такими ж кам’яними очима, як у решти, але сумними. — Йому теж бракує меча.

«А й справді.»

— Хтось тут унизу краде мечі. Брандонового теж немає.

— О, він би розлютився. — Пані зняла рукавичку і торкнулася Брандонового коліна. Бліда плоть проти темного каменю. — Брандон кохався у своєму мечі. З насолодою гострив і лощив. «Має бути такий гострий, щоб зрізати волосину з жіночої піхви» — отак він казав. І пускати в хід його любив. «Прегарна річ — скривавлений меч» — сказав він якось мені.

— То ви його знали, — відповів Теон.

Світло ліхтаря у очах пані зробило їх вогняними.

— Брандон виховувався у Курганищі старим князем Турстаном, батьком того, з яким я потім побралася. Та він весь час носився верхи нашими Бурчаками — з коня не хотів і злізати. Його любов до коней поділяла молодша сестра. Вони були наче двійко кентаврів. А мій панотець завжди радий був показати свою гостинність спадкоємцеві Зимосічі. Батько мав величні задуми щодо майбутнього дому Ризвель. Ладен був віддати мою цноту кожному Старкові, що траплявся неподалік… але не мусив і старатися, бо Брандон ніколи не соромився брати те, чого хотів. Тепер я стара і зів’яла, багато років прожила вдовою, та ще й досі пам’ятаю вигляд своєї дівочої крові на його прутні тієї ночі, коли він заволодів моїм тілом. Гадаю, Брандонові теж сподобалося видовище. Так, скривавлений меч — прегарна річ. Було боляче, але солодким болем.

— А того дня, коли я дізналася, що Брандон має одружитися з Кетлін Таллі… у тому болю нічого солодкого не було. Він її ніколи не хотів, це я тобі кажу. Сам мені розповів у нашу останню ніч разом… але Рікард Старк теж мав величні задуми щодо свого дому. Задуми, спрямовані на південь… яким зашкодило б одруження спадкоємця з одним із власних підданих. Опісля мій батько ще плекав сподівання видати мене за Брандонового брата Едарда. Але Кетлін Таллі забрала і його. А мені лишився молодий князь Турстан. Доки Нед Старк не повів його від мене.

— На повстання Роберта?

— Ми з князем Турстаном були одружені ледве півроку, коли Роберт повстав, а Нед скликав корогви. Я молила чоловіка не ходити. Він мав удосталь родичів, яких міг послати за себе. Дядька, уславленого майстерним володінням сокирою. Двоюрідного діда, що бився у Війні Дев’ятишагових Королів. Але чоловік мій був мужній, повний гонору. Ні, рушення Курганища мав вести на війну лише він. Я подарувала йому коня того дня, коли він вирушав — рудого огиря з вогняною гривою, гордість батькових табунів. Пан чоловік присягнувся, що в’їде на ньому до рідної домівки, коли скінчиться війна.

— Коня мені повернув Нед Старк, дорогою до Зимосічі. Він розповів, що мій пан і володар загинув мужньою, чесною смертю, що його тіло поклали серед червоних гір Дорну. Але кістки своєї сестри він привіз назад на північ… онде вони лежать… і я присягаюся, що кістки самого Едарда ніколи не впокояться поруч із сестриними. Бо я згодую їх своїм собакам.

Теон нічого не зрозумів.

— Його… кістки?!

Пані скривила вуста у бридку посмішку, що нагадала йому Рамзаєву.

— Кетлін Таллі відіслала кістки князя Едарда на північ ще до Червоного Весілля. Але твій залізний дядечко захопив Калин-Коп і загородив шлях. Відтоді я накидаю оком, що там відбувається. Коли кістки вигулькнуть з болота, їм не проминути Курганища. — Вона кинула останній погляд на подобу Едарда Старка. — Ми тут скінчили.

Попередня
-= 285 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!