Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Нічого не змінилося. Я відчуваю те саме.

— Відчуваєш те саме, — погодився жрець. — А виглядаєш геть інакше.

— В очах інших людей твій ніс та щелепу зламано, — мовила жебрачка. — Один бік твого обличчя вдавлено — там тобі потрощили вилицю. І половини зубів нема.

Дівчинка помацала в роті язиком, але не знайшла жодної прогалини, жодного зламаного зуба. «Чари, — подумала вона. — Маю нове обличчя. Бридке, потворне, понівечене.»

— Попервах тобі можуть наснитися погані сни, — застеріг лагідний чоловік. — Її батько бив її так часто і страшно, що тільки прийшовши до нас, вона звільнилася від страху та болю.

— Ви вбили його?

— Вона прохала дарунку для себе, не для батька.

«Ви все одно мали б убити того виродка.»

Мабуть, він прочитав її думки.

— Зрештою смерть прийшла по нього, як приходить по всіх смертних. Як має прийти по певну людину завтра вранці. — Він підняв світильню. — Тут ми скінчили.

«Наразі так.» Коли вони поверталися назад до сходів, порожні очниці шкір на стінах, здавалося, слідкували за нею. Якусь мить вона майже бачила порух їхніх вуст, котрими вони шепотіли одне одному темні солодкі таємниці — словами надто тихими, щоб розчути.

Тієї ночі сон не приходив легко. Заплутавшись у ковдрах, дівчинка крутилася туди й сюди у холодній темній кімнаті, та хай куди оберталася, бачила там обличчя. «Вони не мають очей, але мене бачать.» На стіні вона побачила обличчя батька, поруч із ним — паніматки, а далі — трьох братів у рядок. «Ні. То родичі якоїсь іншої дівчинки. А я ніхто, і мої брати носять чорно-білі ряси.» І все ж там був і чорний співець, і стайняр, убитий Голкою, а онде — пуздрястий зброєносець з корчми на перехресті, а там ще стражник, якому вона перетнула горлянку в Гаренголі. Висів на стіні й Лоскотун, а в чорних дірках, що лишилися йому замість очей, кипіла ненависть. Вид його повернув їй відчуття кинджала у руці, який вона встромляла йому в спину знову і знову.

Коли нарешті до Браавосу прийшов день, був він сірий, темний і хмарний. Дівчинка сподівалася туману, але боги за своєю частою звичкою не зважили на її молитви. Повітря було чисте і холодне, вітер боляче кусав гострими зубами. «Хороший день для смерті» — подумала вона. Непроханою на вустах з’явилася молитва. «Пан Грегор, Дунсен, Любчик Раф. Пан Ілин, пан Мерин, королева Серсея.» Вона вимовила всі імена лише губами, не кажучи ані слова. У Домі Чорного та Білого ніхто не міг знати, чи не слухають його чиїсь вуха.

Сховища були повні старого одягу, забраного в тих, хто прийшов до Дому Чорного та Білого випити спокою з храмової водойми. Серед куп різноманітних строїв можна було знайти геть усе — від жебрацького лахміття до багатющих шовків та оксамитів. «Бридке дівчисько мусить вдягатися у щось бридке» — вирішила вона і обрала брудну темну кирейку з розкошланими полами, засмальцьовану зелену сорочку, що смерділа рибою, та пару важких чобіт. Останнім з усього спорядження вона заховала в долоню свого ножика.

Поспішати не було потреби, тож вона вирішила піти до Порфірової Гавані кружним шляхом і перейшла міст до Острову Богів. Китичка з перетічок продавала свої скойки та вустриці навіть тут, серед храмів — коли в Талеї, доньки Бруско, текла місячна кров, і вона залишалася в ліжку. Дівчинка подумала, чи не зустріне тут Талею з товаром — можливо, знадвору Кублища, де забуті божки мали свої крихітні забуті святилища — але дарма. День був холодний, а Талея не любила вставати надто рано. Жіноча подоба перед каплицею Плакальниці Лису, яку саме проминала дівчинка, зронювала срібні сльози. У Садах Геленеї стояло визолочене дерево у сотню стоп заввишки з листям куваного срібла. Світло смолоскипів мерехтіло у вікнах олив’яного скла дерев’яних палат Владаря Злагоди, показуючи в яскравих кольорах півсотні різновидів метеликів.

Одного разу, пригадала дівчинка, Жона Жегляра прогулялася разом з нею усім шляхом і розповіла про всіх чудернацьких богів сього міста.

— Ось будинок Великого Пастиря. Триголовому Тріосові належить ота башта з трьома маленькими башточками. Перша голова пожирає тих, кому час помирати, а відроджені з’являються з третьої. Що має робити друга, я не знаю. А онде Камені Мовчазного Бога, а отам — вхід до Лабіринту Візерункарів. Лише ті, хто навчиться правильно його проходити, знайдуть шлях до мудрості — так кажуть жерці Візерунку. За ним, онде аж біля протоки, стоїть храм Аквана Червоного Бика. Кожного тринадцятого дня його жерці перетинають горлянку бездоганно білому теляті й пропонують чаші крові жебракам.

Але нині був не тринадцятий день, і сходи Червоного Бика стояли порожні. Брати-боги Семош і Селосо дрімали і мріяли про щось у храмах-близнюках на протилежних берегах Чорної Протоки, з’єднані різьбленим чорним мостом. Дівчинка перейшла його і попрямувала до припортових корабелень, потім крізь Тандитну Гавань і повз затоплені шпилі та бані Потоплого Міста.

Попередня
-= 440 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!