Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Смокчи, коли тобі кортить. — Каламар повернув книгу до себе і кинув на сторінку пучку тонкого піску. — Як на мене, вистачить і підпису, та негоже відмовляти побратимові по зброї. Вітаю в лавах «Других Синів», князю Тиріоне.

«Князь Тиріон.» Такий додаток до його імені карликові сподобався. Хай «Другі Сини» не мали такої осяйної слави, як «Золота Дружина», та все ж і вони за століття здобули кілька знаних перемог.

— А чи служило в полку найясніше панство? Князі славних домів?

— Безземельні — так, — відповів Бурий Бен. — Ось як ти, Бісе.

Тиріон зіскочив з ослона.

— Мій попередній брат виявився геть негодящим. Сподіваюся більшого від нових. Але маю питаннячко: як здобути собі зброю та броню?

— А свиню, щоб верхи їздити, не хочеш? — запитав Каспоріо.

— Та я ж не знав, що твоя дружина служить у полку, — відказав Тиріон. — Ти такий добрий, що ладен віддати її мені, але я краще сяду на коня.

Горлоріз поплив буряковою фарбою, але Каламар зареготав, і навіть Бурий Бен видав якийсь смішок.

— Каламарю, проведи його до возів. Хай вибере собі з полкового заліза. І дівчисько теж. Вдягнемо на неї якийсь шолом, почепимо кілька залізяк на груди та спину — може, хтось подумає, що то хлопчина.

— Князю Тиріоне, ходи зі мною. — Каламар притримав запону шатра, щоб Тиріон вичвалав назовні. — До возів тебе відведе Смик. Бери свою жінку і чекай коло куховарського намету.

— Вона мені не жінка. Хочете — беріть її собі. Останнім часом вона лиш те й робить, що спить та палить мене очима.

— То бий її сильніше і гойдай частіше, — охоче порадив полковий скарбник. — Хочеш — веди, не хочеш — кинь. Чини як знаєш, Смикові байдуже. Коли знайдеш собі обладунок, то відшукай мене, і я розкажу, що робити з книгами.

— Воля ваша.

Тиріон знайшов Копку в кутку їхнього намету; вона спала, згорнувшись на тонесенькому солом’янику під купою загидженої постелі. Коли він торкнувся її носаком чобота, вона перекотилася, заблимала очима і позіхнула.

— Хугоре? Що таке?

— Вже розмовляємо! Та невже! — Чути слова було якось веселіше, ніж звичайну похмуру мовчанку. «І все з-за покинутої свині та собаки. А я ж врятував нас обох від рабства — мав би сподіватися на якусь дяку.» — Якщо спатимеш далі, то геть проспиш усю війну.

— Мені сумно. — Вона знову позіхнула. — І сил нема. Я так втомилася…

«Втомилася чи занедужала?» Тиріон став на коліна коло її солом’яника.

— Якась ти бліденька.

Він помацав їй чоло. «Це тут спека стоїть, чи її таки лихоманка вхопила?» Питати уголос він не наважився. Навіть гартовані горлорізи на кшталт «Других Синів» жахалися самої думки помчати блідою кобилою. Якби вони вирішили, що Копка захворіла, то, не вагаючись ані миті, викинули б її геть. «А чи й повернули б Єззановим спадкоємцям, хай скільки розписок я їм тут підписав.»

— Я поставив підпис у книзі. За старим звичаєм — кров’ю. Тепер я — «Другий Син».

Копка сіла, продираючи очі руками.

— А я? Мені теж підписатися?

— Оце навряд. Бували охочі полки, куди брали жінок, але… зрештою, вони не «Другі Доньки».

— «Ми», — мовила вона. — Якщо ви тепер один з них, то маєте казати «ми», не «вони». Чи бачив хтось свинку Купку? Каламар обіцяв поспитатися про неї. А Хрум? Що чути про Хрума?

«Щось чути. Якщо вірити Каспоріо.» Не надто хитромудрий заступник Бросквина стверджував, що таборами нишпорили троє юнкайських ловців рабів, питаючи про двійко збіглих карликів. Один з них носив високого списа з наштрикнутою на нього собачою головою. Принаймні, так оповідав Каспо. Але такі новини навряд чи витягли б Копку з ліжка.

— Нічого не чути, — збрехав Тиріон. — Ходімо шукати тобі обладунок.

Копка сторожко зиркнула на нього.

— Обладунок? Навіщо?

— Колись мій старий майстер-мечник дещо мені сказав. «Ніколи не ходи в битву голим, хлопче» — ось які були його слова. Кому-кому, а йому я вірю. До того ж я тепер сердюк, служивий мечник — треба хоч меча собі знайти, щоб було чим служити.

Копка не поворухнулася. Тиріон ухопив її за руку, підсмикнув на ноги і кинув у обличчя жмут одягу.

— Вдягнися. Начепи кобеняка з відлогою і не піднімай голови. Маємо виглядати двійком юних хлопчиків у полковій службі, якщо раптом нас побачать ловці рабів.

Смик чекав коло кухарського намету, жуючи кислолист. Карлики з’явилися вбрані у просторі кобеняки з каптурами на головах.

— Чув, ви двоє битиметеся за нас, — мовив осавул. — Мабуть, у Меєрині вже ноги обсцикають з переляку. Хтось із вас убивав людей?

— Я вбивав, — відповів Тиріон. — Бив, як мух, без ліку й жалю.

Попередня
-= 451 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!