Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Уздовж західної стіни престольної палати вишикувалися ланістерівські списники у кармазинових киреях і шоломцях з левами на маківках. Тирелівські стражники у зелених киреях стояли обличчями до них попід стіною навпроти. У палаті панувала крижана холоднеча. Ані королеви Серсеї, ані королеви Маргерії тут не було, та їхня невидима присутність труїла повітря, мов привиди на бенкеті.

Позаду столу малої ради короля, за яким сиділо п’ятеро радників, величезним чорним звіром громадився Залізний Престол, ховаючи під покровом тіні свої покручені леза та вістря. Кеван Ланістер відчував його спиною; між лопаток гуляла моторошна сверблячка. Легко уявлялося, як зі свого сідала похмурим і лютим птахом витріщається донизу старий король Аерис, скривавлений свіжими порізами. Але того дня престол стояв порожній. Кеван не бачив причини запрошувати Томена до ради. Хай краще хлопчик довше побуде з матір’ю. Седмиця відає, скільки їм двом лишилося втішатися одне одним до суду над Серсеєю… і її можливої страти.

У палаті саме лунав голос Мейса Тирела.

— Ми дамо ради вашому дядькові та його самозваному хлопчиськові у належний час.

Новий Правиця Короля сидів на дубовому престолі, вирізьбленому в подобі правиці — недоладному плоді свого марнославства, котрий ясновельможний князь припхав до замку мало не того ж дня, коли пан Кеван погодився затвердити його на віддавна жаданій посаді.

— Доки ж ми будемо готові виступити, ви перебуватимете тут, у замку. А далі побачимо, як ви доведете свою відданість престолові.

Пан Кеван не бачив причини заперечувати.

— Відведіть пана Ронета назад до його помешкань, — наказав він.

«І дивіться, щоб не втік» лишилося несказаним, але зрозумілим. Незважаючи на гучні заперечення, лицар Грифонового Сідала лишався особою підозрілою — адже за чутками сердюки, що висадилися на півдні, мали ватажка його власної крові.

Коли луна кроків Конінгтона завмерла вдалині, великий маестер Пицель бундючно закивав головою.

— Колись його дядько стояв отут, де сьогодні ми бачили небожа, і розказував королю Аерису, як привезе йому голову Роберта Баратеона.

«Отак воно буває, коли ти старий, як Пицель. Усе, що бачиш і чуєш навколо, ти вже колись чув і бачив замолоду.»

— Скільки оружних людей прибуло з паном Ронетом до міста? — запитав пан Кеван.

— Двадцятеро, — відповів князь Рандил Тарлі, — переважно старий набрід Грегора Клегана. Ваш небіж Хайме віддав їх Конінгтонові. Б’юся об заклад — аби лише якось здихатися. Вони ще й дня не пробули у Дівоставі, як один убив людину, а другого звинуватили у зґвалтуванні. Я мусив повісити одного і вихолостити іншого. Та якби остаточно вирішував я, то відіслав би усіх до Нічної Варти, а з ними й Конінгтона. Стіна — єдине гідне місце для тієї сволоти.

— Пес переймає звички господаря! — бундючно заявив Мейс Тирел. — Чорні строї пасували б їм якнайкраще, тут я погоджуся. У міській варті я подібної мерзоти не потерплю!

До лав золотокирейників нещодавно додалася сотня його вирійського вояцтва. Але його ясновельможність, вочевидь, і досі упирався проти влиття туди задля рівноваги такої ж кількості західняків.

«Що більше я йому даю, то на більше він роззявляє рота.» Кеван Ланістер починав розуміти, чому Серсея так зневажає Тирелів. Та зараз був недоречний час розпалювати відверту ворожнечу. Рандил Тарлі та Мейс Тирел привели до Король-Берега свої потуги, тоді як головна частина війська дому Ланістер перебувала у річковому краю, танучи там занадто швидко.

— Гора завжди тримав при собі упертих бійців, — мовив Кеван примирливо, — а нам проти цих сердюків знадобиться кожен зайвий меч. Якщо це справді «Золота Дружина», як наполягають Кайбурнові шепотинники…

— Хай як вони себе називають, — зауважив Рандил Тарлі, — то лише шукачі пригод. Безрідне збіговисько.

— Може, й так, — відповів пан Кеван, — та що довше ми не зважаємо на те збіговисько, то сильнішим воно стає. Ми тут приготували мапу — нарис їхнього вторгнення. Великий маестре?

Мапа була пречудова, змальована рукою справжнього майстра на гарному, найтоншому телячому пергамені — такому великому, що й стіл укривав.

— Ось, — вказав Пицель плямистою рукою. Рукав його ряси задерся, стало видно клапоть блідої шкіри, що теліпався під висхлим передпліччям. — Тут і тут. Усюди вздовж узбережжя і на островах. Тарф, Пороги, навіть Естермонт. А тепер нам доповідають, що Конінгтон рухається на Штормолам.

— Якщо це Джон Конінгтон, — додав Рандил Тарлі.

— Штормолам, отакої! — пробурчав князь Мейс Тирел. — Та він не взяв би Штормоламу, навіть якби був самим Аегоном Завойовником. А якби і взяв, то що? Наразі його утримує Станіс. Ну нехай замок перейде з рук одного самозванця до іншого. Який нам з того клопіт? Я знову заберу його назад, щойно доведуть невинність моєї доньки.

Попередня
-= 492 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!