Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Не балакай, просто бери. Ми ту війну у горах пересидимо, воно нам без різниці. Але принаймні я не раз буду згадувати за пивом, що кутий у Магакамі сігіль у добрій руці й у добрій справі посвистує. Що не зганьбиться. Та й ти, як станеш тим клинком ганьбителів твоєї Цірі пластати, хоча б одного розпластай за Калеба Страттона. І згадай Золтана Хівая і ґномські кузні.

— Можеш бути впевненим, — Ґеральт прийняв меч, повісив його за спину. — Можеш бути впевненим, що згадувати я стану. На цьому паршивому світі, Золтане Хіваю, добро, повага й праведність сильно западають у пам’ять.

— Та авжеж, — примружився ґном. — Тому і я не забуду ані тебе, ані мародерів на лісовій вирубці, ані Регіса й підкову у жарі. Якщо ж ідеться про взаємність…

Він зробив паузу, кахикнув, відхаркнув та сплюнув.

— Ми, Ґеральте, пограбували купця під Діллінженом. Багача, що на гавекарській торгівлі піднявся. Як він загрузив золото й діаманти на віз і з міста тікав, ми зробили на нього засідку. Він боронив статок, наче лев, на допомогу звав, тож кілька разів обушком по черепу отримав і тоді вже став тихеньким і спокійним. Пам’ятаєш скриньки, які ми таскали, на возі везли, а тоді над річкою О в землю закопали? Там, власне, й було гавекарське добро. Злодійські трофеї, на яких ми власне майбутнє маємо намір побудувати.

— Навіщо ти мені те говориш, Золтане?

— Бо тебе, думаю, фальшива видимість недавно підвела. Те, що ти за добро й праведність мав, виявилося підлим і неправедним під красивою маскою. Тебе легко обманути, відьмаче, бо ти не докопуєшся до мотивів. Але я не хочу тебе обманювати. Тож не дивись на тих баб і дітей, не май ґнома, який перед тобою стоїть, за правого й шляхетного. Стоїть перед тобою злодій, грабіжник, а може, й убивця. Бо я не виключаю, що побитий гавекар подох у рові біля діллінженського гостинця.

Вони довго мовчали, дивлячись на далекі гори на півночі — далекі, у хмарах.

— Бувай, Золтане, — сказав нарешті Ґеральт. — Може, ті сили, в існуванні яких я потроху перестаю сумніватися, дозволять нам колись зустрітися. Хотів би я, щоб так воно й було. Хотів би я зуміти представити тобі Цірі, хотів би, аби вона зуміла із тобою познайомитися. Але якщо навіть не вдасться, знай, що я тебе не забуду. Бувай, ґноме.

— Подаси мені руку? Злодію і бандиту?

— Без вагання. Бо мене вже не так легко ошукати, як колись. Хоча я не дошукуюся причин, помалу вчуся мистецтву заглядання під маски.

***

Ґеральт махнув сігілем і перетяв навпіл нічного метелика, що пролітав поряд.

Після того як шляхи їхні із Золтаном і його групою розійшлися, згадав він, зустріли ми у лісах купку мандрівних селян. Частина, як нас побачила, погнала геть, але кількох Мільва затримала, погрожуючи їм луком. Селяни, як виявилося, від недавно були в’язнями нільфгардців. Загнали їх на вирубку кедрів, але через кілька днів стражників атакував і розбив якийсь загін, а їх визволив. Тепер вони поверталися по домівках. Любисток уперся, щоб з’ясувати, ким були оті їхні визволителі, випитував жорстко й прискіпливо.

***

— Оті вояки, — повторив хлоп, — Білій Королеві служать. Громлять Чорних, що аж йой! Сказали, що вони наче горили у тилах ворожих.

— Як хто?

— Я ж кажу. Наче горили.

— Горили, дідько б його, — Любисток скривився і махнув рукою. — Ой, люди-люди… Які знаки, питався я, ото військо носило?

— Різноманітні, пане. Особливо кінні. А піхота отаке червоне щось.

Хлоп узяв патик і нашкрябав на піску подобу ромбу.

— Раут[22], — здивувався обізнаний у геральдиці Любисток. — Не темерійська лілея, а раут. Герб Рівії. Цікаво. До Рівії звідси добрих двісті миль. Це вже не згадуючи того факту, що армія Лирії і Рівії була цілковито винищена під час битв за Дол Анґра і під Альдерсбергом, а саму країну окупував Нільфгард… Нічого не розумію!

— То нормально, — урвав відьмак. — Досить балаканини. У дорогу.

***

— Ха! — крикнув поет, який увесь цей час роздумував й аналізував здобуту від селян інформацію. — Я допетрав! Не горили, а герилья! Партизанська війна! У тилах ворога, розумієте?

— Розуміємо, — кивнув Кагір. — Одним словом, на тих теренах діє партизанський рух нордлінгів. Якісь загони, напевне сформовані з решток війська Рівії та Лирії, розбитих у середині липня під Альдерсбергом. Я чув про ту битву, як був у білок.

— Ту новину я уважаю за втішну, — заявив Любисток, гордий, що то йому вдалося розшифрувати загадку із горилами. — Навіть якщо селяни переплутали геральдичні знаки, то, скоріше за все, й не маємо справи із армією Темерії. І не думаю, що до рівійських герильяс дійшла звістка про двох шпигунів, які нещодавно таємниче втекли з-під шибениці маршала Віссегерда. Якби ми наткнулися на тих партизан, то маємо шанс відбрехатися.


  22 Раут — у геральдиці: чотирьохсторонній діамант у формі ромбу.

Попередня
-= 117 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!