Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Очікування інших учасниць конвенту вони заповнили ґречною бесідою, під час якої всі мали можливість сказати щось про себе, а тактовні зауваження та слова Філіппи Ейльгарт швидко й уміло ламали кригу, нехай навіть єдиною кригою навколо була та, у буфеті, у якій громадилася купа устриць. Іншого льоду не відчувалося. Шеала де Танкарвіль, дослідниця, відразу знайшла чимало спільних тем із дослідницею Ассіре вар Анагід, а Фрінгілла відчула симпатію до веселої Трісс Мерігольд. Розмову супроводжувало елегантне поїдання устриць. Не їла тільки Сабріна Ґлевіссіг, гідна дочка кедвенських лісів, яка дозволила собі висловити презирливу думку про «слизьке паскудство» й бажання з’їсти шматочок холодної оленини зі сливами. Філіппа Ейльгарт, замість того щоб відреагувати на образу гордовитим холодом, потягнула за шнурок дзвінка, й за хвильку безшелесна й майже непомітна служба доставила м’ясо. Здивування Фрінгілли було величезним. Що ж, — подумала вона, — скільки країв, стільки звичаїв.

Телепорт між колонами засяяв і відчутно завібрував. На обличчі Сабріни Ґлевіссіг з’явилося безмірне здивування. Кейра Мец випустила на лід ніж й устрицю. Трісс стримала дихання.

З порталу виступили три чародійки. Три ельфійки. Одна із волоссям кольору темного золота, одна кіноварно-руда й одна круково-чорна.

— Привіт, Франческо, — сказала Філіппа. У голосі її не відчувалися емоції, які буяли в очах — швидко, утім, примружених. — Привіт, Йеннефер.

— Я отримала привілей зайняти два крісла у ложі, — мелодійно сказала названа Франческою темно-золота ельфійка, безсумнівно зауваживши здивування Філіппи. — Оце мої кандидатки. Всім вам відома Йеннефер з Венґерберга. І пані Іда Емен еп Сівней, Ен Севгерне з Синіх гір.

Іда Емен легенько нахилила руду голівку, шелеснула легкою, нарцисово-жовтою сукнею.

— Відчуваю, — роззирнулася Франческа, — що ми вже у зборі?

— Бракує тільки Вільгефорца, — просичала тихо, але із явною злістю Сабріна Ґлевіссіг, косо дивлячись на Йеннефер.

— І прихованих у підземеллях скойа’таелів, — пробурмотіла Кейра Мец. Трісс заморозила її поглядом.

Філіппа зробила представлення. Фрінгілла із цікавістю приглядалася до Франчески Фіндабайр, Еніди ан Гленна, Маргаритки з Долин, славетної королеви Дол Блатанна, володарки ельфів, які недавно віднайшли свою країну. Оповістки про красу Франчески, вирішила Фрінгілла, не були перебільшенням.

Рудоволоса, із великими очима Іда Емен викликала явний інтерес у всіх, не виключаючи обох магічок з Нільфгарду. Вільні ельфи з Синіх гір не підтримували жодних стосунків не тільки із людьми, а навіть із тими побратимами, хто жив від людей неподалік. А нечисленні серед ельфів Aen Saevherne, Відаючі, були легендарною загадкою. Мало хто навіть серед ельфів міг похвалитися близьким контактом із Ен Северне. Іда вирізнялася у групі не лише кольором волосся. У біжутерії її не було ані унції коштовного металу, ані карату каміння — носила вона виключно перлини, корали й бурштин.

Утім, очевидним чином найбільші емоції пробуджувала третя прибула чародійка, Йеннефер, із вороново-чорним волоссям, одягнена у біле й чорне, яка, попри первинне враження, ельфійкою не була. Її з’ява у Монтекальво мала виявитися потужною і не для всіх милою несподіванкою. Фрінгілла відчувала ауру антипатії і ворожості, що аж била від декого з магічок.

Коли їй представили нільфгардських чародійок, Йеннефер затримала на Фрінгіллі свої фіалкові очі. Очі були заморені, із темними колами під ними, й навіть макіяж не міг те приховати.

— Ми знайомі, — заявила вона, торкаючись прип’ятої до оксамитки обсидіанової зірки.

У залі раптом запала важка, сповнена вичікування тиша.

— Ми вже бачилися, — повторила Йеннефер.

— Не пригадую, — Фрінгілла витримала той погляд.

— Я не дивуюся. Утім, у мене добра пам’ять на обличчя і фігури. Я бачила тебе з гори Содден.

— Тоді й мови не може бути про помилку, — Фрінгілла Віго гордовито підвела голову, повела очима по всіх. — Я була під горою Содден.

Філіппа Ейльгарт випередила відповідь.

— Я теж там була, — промовила. — І теж багато чого пам’ятаю. Утім, мені не видається, що надмірне напруження пам’яті й непотрібне порпання у ній могло б принести нам якусь користь тут, у цій залі. Тому, що ми маємо намір тут розпочати, більше додасть забуття, пробачення і об’єднання. Ти згодна зі мною, Йеннефер?

Чорноволоса чародійка відкинула з чола кручені локони.

— Коли я довідаюся нарешті, що ви маєте тут намір розпочати, — відповіла, — тоді я й відповім тобі, Філіппо, із чим я погоджуюся. А із чим — ні.

— У такому разі найліпше буде, якщо ми розпочнемо без зволікань. Прошу, пані, займайте місця.

Попередня
-= 92 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!