Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— Моя рана, — відізвався він, не в змозі витримати тишу, — завдала клопоту?

— Авжеж, трохи. — Холод у голосі. — Так воно буває із зараженнями від зубів. Найпаскудніший різновид ран. Але для тебе, схоже, не новий, відьмаче.

Вона знає. Гребеться у його думках. Читає? Схоже, ні. І я знаю чому. Вона боїться.

— Так, схоже, не новий, — повторила вона, знову дзенькаючи скляним начинням. — Бачила я на тобі кілька шрамів... Але впоралася. Я, бач, чародійка. Й цілителька одночасно. Спеціалізація.

«Збігається», — подумав він. Не сказав ані слова.

— Повертаючись до рани, — продовжувала вона спокійно, — маю тобі сказати, що тебе врятував твій пульс, учетверо повільніший за пульс звичайної людини. Інакше ти не вижив би, можу стверджувати це з повною відповідальністю. Я бачила те, що було зав’язане на нозі. Мало воно імітувати перев’язку, але імітувало невдало.

Він мовчав.

— Згодом, — продовжувала вона, закочуючи йому сорочку аж до шиї, — почалося зараження, звичне при ранах від укусів. Було пригальмоване. Уважаю, відьмачий еліксир? Сильно допоміг. Утім, я не розумію, навіщо ти одночасно приймав галюциногени. Я наслухалася твоєї маячні, Ґеральте із Рівії.

«Читає, — подумав він, — усе ж таки читає. А може, це Йурґа сказав їй, як я звуся? Може, я сам це випатякав крізь сон під впливом “чорної чайки”? Холера його знає... Але нічого їй не дасть знання про те, як я звуся. Нічого. Вона не знає, хто я такий. Поняття не має, ким я є».

Відчув, як обережно вона втирає йому в спину холодну, заспокійливу мазь із гострим запахом камфори. Долоні вона мала маленькі й дуже м'які.

— Вибач, що роблю це класично, — сказала вона. — Могла б позбутися пролежнів за допомогою магії, але я трохи втомилася від цієї рани на нозі й почуваюся не найкраще. На нозі я зв'язала й закрила, що вдалося, нічого вже тобі не загрожує. Утім, найближчі два дні не вставай. Навіть магічно зв’язані жили й м’язи полюбляють рватися, матимеш паскудні спайки. Шрам, зрозуміло, зостанеться. Ще один, до колекції.

— Дякую... — Він притис щоку до шкір, щоби змінити голос, замаскувати його ненатуральне звучання. — Чи можу я знати... Кому я дякую?

«Не скаже, — подумав він. — Або збреше».

— Звуся Вісенною[47].

«Я знаю», — подумав він.

— Тішуся, — сказав повільно, усе ще зі щокою на шкірах. — Тішуся з того, що зійшлися наші шляхи, Вісенно.

— Що ж, випадок, — сказала вона прохолодно, натягуючи йому сорочку на спину й накриваючи кожухами. — Вість про те, що я потрібна, отримала від митників на кордоні. А коли я потрібна, то іду. Таку вже маю дивну звичку. Послухай, мазь я лишу купцеві, попроси його, щоб натирав тебе вранці й увечері. Як він твердить, ти врятував йому життя, тож нехай віддячить.

— А я? Як я міг би тобі віддячити, Вісенно?

— Не будемо про це. Я не беру плату з відьмаків. Якщо хочеш, назви це солідарністю. Професійною солідарністю. І симпатією. У межах цієї симпатії — доброзичлива порада чи, якщо хочеш, рекомендація цілительки. Припини приймати галюциногени, Ґеральте. Галюциногени не лікують. Нічого.

— Дякую, Вісенно. За допомогу й за пораду. Дякую тобі... за все.

Виборсався рукою з-під шкір, намацав й коліно. Вона здригнулася, після чого вклала йому долоню в долоню, злегка стиснула. Він обережно звільнив пальці, провів ними по й руці, по передпліччю.

Авжеж. Гладенька шкіра молодої дівчини. Вона здригнулася ще сильніше, але не прибрала руки. Він повернувся пальцями до й долоні, з’єднав руки потиском.

Медальйон на шиї завібрував, ворухнувся.

— Дякую тобі, Вісенно, — повторив він, опанувавши тремтіння в голосі. — Я радий, що зійшлися наші шляхи.

— Випадок... — сказала вона, але цього разу в й голосі не було холоду.

— А може, призначення? — запитав він, дивуючись, бо піднесення і хвилювання раптом і безслідно злетіли з нього. — Ти віриш у призначення, Вісенно?

— Так, — відповіла вона не відразу. — Вірю.

— У те, — продовжував він, — що люди, зв’язані призначенням, завжди зустрічаються?

— У це також... Що ти робиш? Не повертайся...

— Я хочу глянути тобі в обличчя... Вісенно. Хочу глянути в твої очі. А ти... Ти мусиш глянути в мої.

Вона зробила рух, наче хотіла підхопитися з колін. Але залишилася біля нього. Він поволі повернувся, кривлячи від болю губи. Було світліше, наче хтось докинув дров у вогнище.

Вона вже не рухалася. Тільки повернула голову вбік, профілем, але тим виразніше він бачив, що губи Ті тремтять. Вона стиснула пальці на його долоні, сильно.

Він дивився. Не було жодної схожості. Мала вона зовсім інший профіль. Малий ніс. Вузьке підборіддя. Мовчала. Потім раптом нахилилася, глянула йому просто в очі. Зблизька. Без слів.


  47 Звуся Вісенною — один із найважливіших епізодів тому «Меч призначення» потребує не стільки нашого, скільки авторського коментаря. Тож слово А. Сапковському: «На ідею, що друїдка Вісенна з «Дороги, з якої не повертаються» є матір'ю Ґеральта, я натрапив досить пізно. Мала це бути деталь, що «закільцьовує» сюжет і події оповідання «Щось більше», яке закінчує «Меч призначення», — і що є клямрою, яка з'єднує воєдино всі оповідання, присвячені відьмаку. (...) Тож Вісенна повернулася до циклу, стаючи мамою Ґеральта, мамою трохи непутящою, але симпатичною, яка з’являється у житті відьмака саме тоді, коли йому це потрібно. Даючи йому — у прямому й переносному сенсі — життя вдруге. Інший протагоніст »Дороги...», Корін, щастя повернення не отримав. (...) Для сюжету, який голосно вимагав матері відьмака, батько був справжньою п'ятою ногою для собаки. Тож до думки, що це власне Корін з«Дороги...» був батьком відьмака, дійшов не я, а Мацей Паровський з «Fantastyk'и», якому ця ідея дуже пасувала для початку серії коміксів про відьмака. Паровський »Дорогу...»любив, говорив про те багато разів і включив це оповідання до антології «Со wiçksze muchy» у 1992 році. Тож Корін у коміксі став батьком відьмака. Утім, сценарист Мацей Паровський не дозволив Коріну потішитися нащадком. Паровський, узявши трохи лукавства від адаптованого автора, прикінчив Коріна наступного ранку після ночі любові із Вісенною».

Попередня
-= 122 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!