Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— І де тоді вона є?

— Це і я б хотіла знати.

* * *

Було диявольськи темно, місяць, захований за стінами хмар, взагалі не давав світла. Втім, порівняно з попередніми, ніч була винятково слабо вітряною і дякуючи цьому не такою холодною. Човен тільки трохи колихався на зморщеній хвилями поверхні води. Пахло багном. Перегнилими травами. І слизом вугрів.

Десь під берегом ударив хвостом по воді бобер, так, що обоє вони аж підскочили. Цірі була певна, що Висогота задрімав, а бобер його розбудив.

— Розповідай далі, — сказала, витираючи ніс чистим, не вкритим іще слизом рукавом. — Не спи. Як ти засинаєш, у мене очі також злипаються, оце течія нас знесе, й прокинемося посеред моря! Розповідай про ті телепорти!

— Утікаючи з Танедду, — продовжив пустельник, — ти пройшла крізь портал Вежі Чайки, Тор Лара. А Жофрей Монк, хіба найбільший авторитет у питаннях телепортації, автор твору, що зветься «Магія Старшого Люду», який залишається opus magnum знання про ельфійські телепорти, пише, що портал Тор Лара веде до Вежі Ластівки, Тор Сіреаель…

— Телепорт на Танедді був зіпсований, — перервала Цірі. — Може, раніше, до того як зіпсувався, й вів до якоїсь ластівки. Але зараз веде у пустелю. Це зветься портал хаотичний. Я щодо того вчилася.

— Уяви собі, я також, — пирхнув старий. — І багато з тих наук я пам’ятаю. Саме тому мене настільки здивувала твоя оповістка… Деякі її фрагменти. А саме ті, що стосуються телепортації…

— Ти можеш говорити ясніше?

— Можу, Цірі. Можу. Але зараз саме час витягти вершу. Напевне, налізло в неї вже вугрів. Ти готова?

— Готова. — Цірі поплювала на долоні й схопилася за багор.

Висогота взявся за шнур, що ховався під воду.

— Витягаємо. Раз, два… три! Й у човен! Хапай те, Цірі, хапай! До коша, бо повтікають!

* * *

Уже другу ніч випливали вони на довбанці на багнистий приток річки, розставляючи верші і ятері на вугрів, які масово тягнулися до моря. До хати вони поверталися добряче за північ, убабляні слизом з вух по п’яток, мокрі й замучені насмерть.

Але не вкладалися спати відразу. Улов, призначений для обміну, треба було розкласти по скринях і добряче закрити — якби вугрі знайшли хоча б найменшу щілину, то вранці у скрині не виявилося б жодного. Після закінчення праці Висогота обдирав зі шкіри дві-три рибини потовще, краяв їх на шматки, обкатував у борошні й смажив на величезній пательні. Потім їли й розмовляли.

— Бачиш, Цірі, мені не дає спати одна справа. Я не забув, як відразу після твого вилікування ми не могли узгодити дати, причому рана на твоїй щоці була календарем, найточнішим із можливих. Рана та не могла бути старшою, ніж десять годин, а ти упиралася, що отримала її за чотири дні до того. Хоча я був упевнений, що йдеться про звичайну помилку, я не міг перестати думати про те, продовжував ставити собі запитання: де поділися ті чотири загублені дні?

— Ну й що? Де вони, на твою думку, ділися?

— Не знаю.

— Чудово.

Кіт зробив довгий стрибок, прибита кігтями миша запищала тоненько.

Котяра без поспіху перекусив їй карк, випустив тельбухи й почав її з апетитом їсти. Цірі дивилася на нього спокійно.

— Телепорт Вежі Чайки, — знову почав Висогота, — веде до Вежі Ластівки. А Вежа Ластівки…

Кіт з’їв мишу, залишивши хвіст на десерт.

— Телепорт Тор Лара, — сказала Цірі, широко позіхаючи, — збитий і веде у пустелю. Я тобі казала про те чи не сто разів.

— Не у тому справа, я кажу про дещо інше. Про те, що є зв’язок між цими двома телепортами. Портал Тор Лара збитий, це правда. Але є ще телепорт Тор Сіреаель. Якби ти дісталася до Вежі Ластівки, то могла б знову телепортуватися назад на острів Танедд. Тоді ти виявилася б далеко від небезпеки, яка тобі загрожує, подалі від твоїх ворогів.

— Ха! Те мені б підійшло! Але є одна-єдина проблема. Я поняття не маю, де ота Вежа Ластівки.

— Може, на те я і знаю ліки. Знаєш, Цірі, що людині дає навчання в університеті?

— Ні. А що?

— Уміння користуватися джерелами.

* * *

— Я знав, — гордо сказав Висогота, — що знайду. Шукав, шукав і… От зараза!

Купа важезних книжок вирвалася у нього з рук, інкунабули гепнулися на глиняну підлогу, сторінки повилітали із зотлілих обкладинок і розсипалися безладно.

— Що ти знайшов? — Цірі присіла поряд, допомогла позбирати розкидані сторінки.

— Вежу Ластівки! — Пустельник відігнав котяру, який нахабно всівся на одну зі сторінок. — Тор Сіреаель. Допоможи мені.

— Ото воно пилюкою обросло! Аж липне! Висогото? Що воно? Отут, на цьому малюнку? Отой чоловік, що висить на дереві?

Попередня
-= 125 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!