Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Фулько Артевельде хвильку приглядався до нього у мовчанні. Потім плеснув у долоні.

— Приведіть її, — наказав солдатам.

Ґеральт заспокоївся за кілька вдихів, бо певна думка раптом викликала в нього прискорене серцебиття і посилене виділення адреналіну. За мить йому довелося зробити ще кілька вдихів, навіть довелося йому — небувале діло — виконати схованою під столом долонею Знак. А результату — небувале діло — жодного. Стало йому гаряче. І холодно.

Бо стража увіпхнула до кімнати Цірі.

— Йой, кікайте! — сказала Цірі відразу після того, як її посадовили на стілець і скували позаду, за спинкою того, руки. — Кікайте, кого принесло!

Артевельде виконав короткий жест. Один зі стражників, невисокий хлоп із обличчям не дуже тямущої дитини, відвів руку в неспішному замаху й гепнув Цірі в обличчя так, що аж стілець підскочив.

— Вибачте їй, ваша вельможносте, — сказав стражник, перепрошуючи і на диво лагідно. — Молоде воно, дурне. Легковажне.

— Ангулемо, — повільно й рішуче сказав Артевельде. — Я обіцяв, що вислухаю тебе. Але то значило, що стану я слухати твої відповіді на мої запитання. Твоїх жартиків я чути не бажаю. Будеш за них покарана. Ти зрозуміла?

— Так, дядьку.

Жест. Ляснуло. Стілець підскочив.

— Молоде воно, — буркнув стражник, тручи долоню об стегно. — Легковажне…

Із задертого носа дівчини — Ґеральт уже бачив, що то не Цірі, й не міг надивуватися своїй помилці — потік струмочок крові. Дівчина сильно потягнула носом і хижо усміхнулася.

— Ангулемо, — повторив префект. — Ти мене зрозуміла?

— Так, пане Фулько.

— Хто то такий, Ангулемо?

Дівчина знову потягнула носом, нахилила голову, витріщаючи на Ґеральта великі очі. Горіхові, не зелені. Потім тряхнула розкуйовдженою гривкою світлого, наче солома, волосся, що неслухняними пасмами спадало на брови.

— У житті його не бачила. — Вона облизала кров, яка стікала їй на губу. — Але знаю, хто він такий. Я ж вам про те вже казала, пане Фулько, а тепер ви знаєте, що я не баєри кажу. Він зветься Ґеральтом. Є відьмаком. Якихось десять ден тому перейшов Яругу й чимчикує у бік Туссану. Вірно ж, дядечко біловолосий?

— Молоде воно… Легковажне… — швидко промовив стражник, із деяким непокоєм дивлячись на префекта.

Але Фулько Артевельде тільки скривився і похитав головою.

— Ти й на ешафоті будеш комедію ламати, Ангулемо. Добре, йдемо далі. Із ким, по-твоєму, той відьмак Ґеральт мандрує?

— Я ж також те вам казала! Із шацом на ім’я Любисток, який є трубадуром і возить за собою лютню. Із маланкою, у якої тьмяно-біле волосся, обрізане на потилиці. Імені її не відаю. І з чоловіком одним, без опису, ім’я його також не було назване. Разом їх — четверо.

Ґеральт спер підборіддя на великі пальці, із інтересом дивлячись на дівчину. Ангулема очей не відвела.

— Але ж і очиська у тебе! — сказала. — Очі-дивоочі!

— Далі, далі, Ангулемо, — підігнав її, кривлячись, пан Фулько. — Хто ще належить до тієї відьмацької компанії?

— Ніхто. Я ж казала: четверо їх. Вух у тебе немає, дядьку?

Жест, ляснуло, потекло. Стражник помасажував долоню об стегно, втримавшись від зауважень про легковажність молоді.

— Брешеш, Ангелумо, — сказав префект. — Скільки їх, питаю вдруге?

— Та як собі забажаєте, пане Фулько. Як собі забажаєте. Ваша воля. Є їх двісті. Триста! Шістсот!

— Пане префекте! — Геральт швидко й різко випередив наказ про удар. — Облишимо те, якщо можна. Те, що вона сказала, є настільки точним, що про брехню мови бути не може, скоріше — про недоінформованість. Але звідки вона має інформацію? Сама ж визнала, що бачить мене вперше у житті. Я також бачу її вперше. Клянуся у тому.

— Дякую, — Артевельде глянув на нього скоса, — за допомогу у слідстві. Досить цінну. Коли почну допитувати вас, розраховую, що будете настільки ж промовисті. Ангулемо, чула, що сказав пан відьмак? Кажи. І не змушуй себе підганяти.

— Балак був, — дівчина облизнула кров з носа, — що коли владі донести про якийсь запланований злочин, коли видати, як хтось планує якесь убивство, то буде помилування. Ну то я билблати і не хочу, нє? Знаю про злочин, що готується, зіхер, хочу запобігти тому злому вчинку. Слухайте, що скажу: Соловей та його ганза чекають у Бельгавені на того тут відьмака і мають його там убити. Дав їм той контракт один напівельф, заволока, дідько його зна звідки він прибув, ніхто його не відає. Все той напівельф і сказав: хто, як виглядає, звідки прибуде, у якій компанії. Попередив, що відьмак, не абиякий фраєр, але фіфак, сказав, щоби не грали у батярів, а у спину ґнипом пхнули, з арбалету вистрелили, а найкраще — отруїли, коли б він у Бельгавені щось гамав чи пив. Дав на те напівельф Солов’ю ґрейцару. Гойно ґрейцару. А після справи пообіцяв іще й додати.

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!