Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— То був єдиний раз, коли мені наснився Ґеральт, — говорила Цірі. — Від того самого часу, від розставання на острові Танедд, від Вежі Чайки, я ніколи не бачила його уві сні. Тому я думала, що він мертвий. І раптом — той сон, такий, які бували у мене раніше, з тих, про які Йеннефер говорила, що вони віщі, прекогніційні, що показують або майбутнє, або минуле. Було це напередодні Еквінокції. У містечку, чию назву я не пам’ятаю. У підвалі, куди Бонгарт мене замкнув. Після того як він мене скатував і змусив визнати, хто я така.

— Ти розповіла йому, хто ти така? — підвів голову Висогота. — Розповіла йому все?

— За боягузтво, — вона ковтнула сухим горлом, — я заплатила приниженням і презирством до самої себе.

— Розкажи мені про свій сон.

— У ньому я бачила гору, велику, прямовисну, гранчасту, наче кам’яний ніж. Бачила Ґеральта. Чула, що він говорить. Дуже докладно. Кожне слово, наче була поряд із ним. Пам’ятаю, я хотіла крикнути, що все те неправда, що він жахливо помилився… Що помилився в усьому! Адже не було ще Еквінокції, тож, навіть коли й сталося так, що в Еквінокцію я померла, не можна оголошувати мене мертвою раніше, бо я ж іще жива. І не можна звинувачувати Йеннефер і говорити про неї такі речі…

Вона замовкла на мить, погладила кота, сильно шморгнула носом.

— Але я не могла промовити ані слова. Навіть дихати я не могла… Наче тонула. І тоді прокинулася. Останнє, що я бачила, що пам’ятала з того сну, була трійця вершників. Ґеральт і ще двоє, що мчали ущелиною, зі стін якої спадали гірські водоспади…

Висогота мовчав.

* * *

Якби по сутінках хтось підкрався до хати із запалою стріхою, якби зазирнув через шпарину в віконниці, то побачив би у скупо освітленій хаті сивобородого старця, що зосереджено слухає розповідь попелястоволосої дівчини зі щокою, знівеченою паскудним шрамом.

Побачив би чорного кота, який лежить на колінах у дівчини, ліниво мурчить, випрошуючи, аби його гладили, — до утіхи мишей, що гарцювали по хаті.

Але того ніхто не міг побачити. Хата із запалою і замшілою стріхою була добре прихована серед туманів, серед безкрайніх трясовин Переплуту, куди ніхто не відважувався заходити.

Відомо, що як відьмак страждання, муку й смерть роздає, то таку similissime[20] розкіш і піднесення пізнає, яку людина нормальна й набожна тільки тоді має, коли із дружиною своєю шлюбною спілкується, ibidem cum eiaculatio[21]. З того ясно випливає, що й у цій матерії відьмак є природі створінням противним, неморальним і бридким виродженцем, що народився із дна пекла чорнішого й смердючішого, бо ж зі страждання і муки хіба тільки сам диявол насолоду мати може.

Анонім. Монструм, або ж відьмака описання


Розділ 6

Вони з’їхали з головного шляху, що вів долиною Неві, прямували тепер навпростець, через гори. Їхали настільки швидко, наскільки дозволяла стежка, вузька, крута, притулена до скель із фантастичними формами, вкритими плямами різнокольорових мохів і лишайників. Їхали серед вертикальних скельних урвищ, з яких спадали рвані струмені водоспадів і потоків. Проїжджали крізь ущелини і яри, нестійкими містками над урвищами, на дні яких кипіла біла піна потоків.

Гранчастий клинок Горгони, здавалося, поставав прямо над їхніми головами. Верхівки Гори Диявола бачити вони не могли — грузла та у хмарах й імлі, що затягувала небо. Погода — як воно буває у горах — зіпсувалася за кілька годин, почало сіяти, сіяти нудно й мерзотно.

Коли почало сутеніти, всі троє нетерпляче й нервово видивлялися курінь пастухів, зруйновану вівчарню чи хоча б печеру. Хоча б шось, що захистило б уночі від води з неба.

* * *

— Хіба дощити перестало, — із надією в голосі сказала Ангулема. — Капає вже тільки з дір на стелі куреню. Завтра, на щастя, ми будемо поблизу Бельгавену, а на околицях там завжди можна переночувати у якомусь сараї чи стодолі.

— Ми не в’їдемо до міста?

— Про в’їзд до міста й мови не йде. Чужий на коні кидається в очі, а у Солов’я в місті повно інформаторів.

— Ми обдумували план, аби свідомо стати принадою…

— Ні, — перервала вона. — Це бздура, а не план. Те, що ми разом, збудить підозри. Соловей — це стріляний гунцвот, а вість про те, що мене зцапали, напевне вже розійшлася. Як щось Солов’я занепокоїть, то це й до напівельфа дійде.

— То що ти пропонуєш?

— Об’їдемо місто стороною від сходу, з боку долини Сансретур. Там є копалини руди. В одній з тих копалень я маю знайомця. Провідаємо його. Хтозна, якщо ми будемо мати щастя, то, може, повезе нам із тим візитом?


  20 Подібну (лат.).

  21 Також при сім’явиверженні (лат.).

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!