Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Сонце, яке, незважаючи ні на що, зуміло пробитися крізь хмари, закотилося занадто швидко — воно просто заховалося за гори на заході, запалюючи їх пурпурово-золотою загравою.

Вони переночували. Сонце зійшло.

І настав час розділитися.

* * *

Він ретельно обмотав голову шовковою хусткою Мільви. Накинув капелюх Регіса. Ще раз перевірив, обидва кинджали у халявах і як сігіль лежить на спині.

Поряд Кагір гострив довгий нільфгардський меч. Ангулема перев’язала чоло вовняною пов’язкою, сунула до халяви мисливській ніж, подарунок Мільви. Лучниця і Регіс сідлали їм коней. Вампір віддав Ангулемі свого буланого, а сам пересів на мула Драакуля.

Вони були готові. Залишалася тільки одна справа.

— Ідіть сюди, всі.

Вони підійшли.

— Кагіре, сину Келлаха, — почав Ґеральт, намагаючись не бути патетичним. — Я скривдив тебе несправедливою підозрою і повівся щодо тебе підло. Оце прошу у тебе вибачення, при всіх, схиливши голову. Винюся і прошу у тебе вибачення. У вас усіх також про це прошу, бо то було підло — наказувати вам на те дивитися і слухати. Я вигорнув на Кагіра і на вас усіх свій гнів, свою злість і свій жаль. І це виходило з того, що я знаю, хто нас зрадив. Знаю, хто зрадив і вкрав Цірі, яку ми бажаємо врятувати. Гнів мій береться звідти, що мова йде про особу, яка колись була для мене дуже близькою. Де ми перебуваємо, що маємо намір робити, куди йдемо і куди прямуємо… все те було відкрито за допомогою магії — скануючої, фіксуючої. Це не дуже важко для майстрині магії — зафіксувати й спостерігати звіддаля особу, колись знану й близьку, із якою ти мав довготривалий психічний контакт, який дозволяє створювати матрицю. Але чародійка і чародій, про яких я говорю, зробили помилку. Демаскували себе. Помилилися, підраховуючи членів дружини, і та помилка їх зрадила. Скажи їм, Регісе.

— Ґеральт може бути правим, — сказав повільно Регіс. — Як будь-який вампір, я невидимий для магічного візійного зонду й сканування, чи то для фіксуючих чар. Вампіра можна вислідити аналітичними чарами, зблизька, натомість неможливо викрити вампіра на відстані, скануючими чарами. Скануючі чари вампіра не покажуть. Там, де є вампір, фіксація скаже, що там немає нікого. Тільки чародій міг би так помилитися відносно нас: висканувати чотирьох там, де насправді п’ятеро — чи то четверо людей і один вампір.

— Ми скористаємося з тої помилки чародіїв, — знову продовжив відьмак. — Я, Кагір і Ангулема поїдемо в Бельгавен побалакати з напівельфом, який найняв проти нас убивць. Запитаємо у напівельфа не те, за чиїм наказом він діє, — це ми вже знаємо. Запитаємо його, де перебувають чародії, за чиїм наказом напівельф діє. Коли дізнаємося, де вони, — поїдемо туди. І виконаємо помсту.

Всі мовчали.

— Ми припинили підраховувати дати, тому навіть не зауважили, що вже двадцять п’яте вересня. Два дні тому була ніч Рівноніччя. Еквінокція. Так, була саме та ніч, про яку ви подумали. Бачу ваше пригноблення, бачу те, що стоїть у вас в очах. Ви отримали сигнал — тоді, тої паскудної ночі, коли купці, що стояли поблизу від нас, додавали собі сміливості оковитою, співами й феєрверками. Ви напевне відчули те менш чітко, ніж я та Кагір, але ви здогадалися. Ви про це підозрюєте. І я боюся, що підозрюєте ви слушно.

Закаркали ворони, що пролітали над голою скелею.

— Усе вказує на те, що Цірі мертва. Дві ночі тому, на Еквінокцію, вона загинула. Десь далеко звідси, самотня, одна серед ворожих і чужих їй людей.

— А нам залишилася тільки помста. Помста кривава і жорстока, про яку ще років сто будуть ходити оповідки. Оповідки, яких люди стануть боятися слухати після того, як настане ніч. А в тих, хто хотів би повторити такий злочин, нехай затремтить рука при згадці про нашу помсту. Ми дамо такий приклад жаху, щоб всіх аж тіпало! За методом пана Фулько, який знає, як належить приймати негідників і лотрів. Приклад, який ми дамо, здивує навіть його!

— Тож — почнемо, і нехай пекло нам допомагає! Кагіре, Ангулемо, на коней. Їдемо уверх по Неві, до Бельгавену. Любистку, Мільво й Регісе, ви прямуєте до Сансретуру, до кордонів Туссану. Не заблукаєте, дорогу вам вкаже Горгона. До побачення.

* * *

Цірі гладила чорного кота, який за звичаєм усіх котів світу повернувся до хати на мочарах, коли замилування волею та гульками було поставлене під питання холодом, голодом і незручностями. Тепер він лежав на колінах у дівчини й підставляв хребет під її долоню з муркотінням, що свідчило про глибоку насолоду.

Те, про що дівчина розповідала, кота не обходило ані на гріш.

Попередня
-= 72 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!