Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Твій знайомий серед друїдів є?

Вампір знову усміхнувся.

— То не знайомий, а знайома, — пояснив. — Авжеж, вона серед них є. Навіть підвищилася у ранзі. Тепер головує в усьому Колі.

— Ієрофантка?

— Фламініка. Так зветься найвищий друїдський титул, коли носить його жінка. Ієрофантами бувають тільки чоловіки.

— Вірно, забувся. Розумію так, що з Мільвою та рештою…

— Вони тепер під опікою фламініки й Кола. — Вампір, як завжди, відповів на запитання, не дослухавши його, після чого відразу перейшов до відповіді на запитання, ще навіть не поставлене. — Я відразу поспішив вам назустріч. Бо ж сталася подія загадкова. Фламініка, якій я почав представляти нашу справу, закінчити мені не дала. Заявила, що знає про все. Що вже певний час очікує на наш прихід…

— Що?

— Я також не зумів приховати недовіри. — Вампір стримав мула, підвівся у стременах, роззирнувся.

— Шукаєш когось чи чогось? — запитав Кагір.

— Уже не шукаю — знайшов. Зійдімо з коней.

— Я волів би спочатку…

— Зійдімо. Я вам усе поясню.

Довелося їм говорити голосніше, аби змогти порозумітися у шумі водоспаду, що спадав з чималої висоти по горизонтальній стіні скельного урвища. Внизу, там, де водоспад вибив чимале озерце, у скелях чорнів отвір печери.

— Так, саме туди. — Регіс підтвердив припущення відьмака. — Я виїхав тобі назустріч, бо мені доручено тебе сюди спрямувати. До цієї печери тобі доведеться увійти. Я говорив, друїди про тебе знали, знали про Цірі, знали про нашу місію. А довідалися про те від особи, яка тут мешкає. Особа ця, якщо вірити друїдці, прагне з тобою порозмовляти.

— Якщо вірити друїдці, — повторив ядуче Ґеральт. — Я бував у цих місцях. Знаю, що мешкає у глибоких печерах під Горою Диявола. Різні там мешкають істоти. Але з переважною більшістю поговорити не вдасться, хіба що за допомогою меча. Що ще сказала та твоя друїдка? У що ще я повинен повірити?

— Досить чітко, — вампір втупив у Ґеральта чорні очі, — вона дала мені зрозуміти, що не переймається особами, які нищать і вбивають живу природу, — взагалі, а вже тим більше відьмаками. Я пояснив, що у цю мить ти відьмак, скоріше, тільки за назвою. Що ти абсолютно не набридаєш живій природі, якщо та остання не набридає тобі. Фламініка, а треба тобі знати, що жінка то надзвичайно розумна, з ходу зауважила, що від відьмацтва ти відмовився не через світоглядні зміни, а змушений обставинами. Я чудово знаю, сказала вона, що нещастя спіткало близьку відьмакові особу. Тож відьмак змушений був покинути відьмацтво й поспішити на порятунок…

Ґеральт не прокоментував, але погляд його був настільки красномовним, що вампір поспішив із поясненнями:

— Вона заявила, цитую: «Відьмак, який вже не відьмак, доведе, що його стане на покору й пожертву. Він увійде у темні надра землі. Беззбройний. Залишивши усю зброю, усе гостре залізо. Усі гострі думки. Усю агресію, гнів, злість і вищість. Увійде у покорі. І тоді там, у надрах, покірний невідьмак знайде відповіді на запитання, які його непокоять. Знайде відповідь багато на які запитання. Але якщо відьмак залишиться відьмаком, то не знайде нічого».

Ґеральт сплюнув у бік водоспаду й печери.

— То звичайна гра, — заявив він. — Забава! Витівки! Ясновидство, пожертвування, таємничі зустрічі у гротах, відповіді на запитання… Так обіграні події можуть зустрічатися тільки у мандрівного старцівства. Хтось тут із мене сміється. У найкращому разі. А якщо не сміється…

— Насмішкою я б те не назвав у жодному разі, — рішуче сказав Регіс. — У жодному, Ґеральте із Рівії.

— Тоді що? Одне зі славетних друїдських дивацтв?

— Не дізнаємося, — відізвався Кагір, — поки не переконаємося. Ходімо, Ґеральте, увійдемо туди разом…

— Ні, — похитав головою вампір. — Фламініка щодо цього була категорична. Відьмак мусить увійти туди сам. Без зброї. Дай мені свого меча. Я пригляну за ним, поки тебе не буде.

— Хай мене диявол… — почав Ґеральт, але Регіс швидким жестом перервав його.

— Дай мені свого меча, — простягнув руку. — А якщо маєш іще якусь зброю, то залиш її також. Пам’ятай про слова фламініки. Жодної агресії. Жертовність. Покора.

— Ти знаєш, кого я там зустріну? Хто… або що чекає на мене у цій печері?

— Ні, не знаю. Найрізноманітніші створіння мешкають у підземних коридорах під Горгоною.

— Хай мене грець візьме!

Вампір тихенько кахикнув.

— Того виключати не можна, — сказав серйозно. — Але ти мусиш прийняти цей ризик. І я знаю, що ти його приймеш.

* * *

Не помилився — як і очікував, вхід до печери було завалено величезним шаром черепів, ребер, гомілкових та плечових кісток. Утім, смороду гнилизни не відчувалося. Тлінні рештки, схоже, були столітніми й грали роль декорацій для залякування прибульців.

Попередня
-= 87 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!