Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

А третій стрелив у нього з «габріеля».

Мініатюрні арбалети придумав і запатентував такий собі Габріель, ремісник із Вердену. Рекламував його слоганом: «Захистися сам». Навколо розвивається бандитизм і насильство, заявляла реклама. Закон безсилий і безпорадний. Захистися сам! Не виходь з дому без зручного арбалету марки «Габріель». Габріель — то твій страж, Габріель убереже тебе від бандита, тебе й твоїх близьких.

Продажі були рекордними. Скоро зручні при нападі «габріелі» носили усі бандити.

Ґеральт був відьмаком, умів ухилятися від арбалетної стріли. Але забув про хворе коліно. Ухиляння виявилося на волосину запізніле, листоподібний наконечник розорав йому вухо. Біль засліпив, але тільки на мить. Розбійник не встиг звести арбалет і захиститися. Розлючений Ґеральт рубонув його по руках, а потім випустив йому кишки широким ударом сігіля.

Не встиг навіть обтерти кров з вуха й шиї, як атакував його малий і рухливий, наче ласка, типчик із неприродно блискучими очима, озброєний кривою зерріканською саберрою, яку він крутив із гідною подиву вправністю. Парирував уже два удари Ґеральта, шляхетна сталь обох клинків дзвонила й сипала іскрами.

Ласка був швидкий і спостережливий — умить помітив, що відьмак кульгає, відразу почав кружляти й атакувати з найзручнішого для себе боку. Був він несамовито швидкий, вістря саберри аж вило в ударах, виконаних із небезпечним мистецтвом ударів навхрест. Ґеральт уникав тих ударів із дедалі більшим трудом. І щоразу сильніше шкутильгав, оскільки змушували його ставати на хвору ногу.

Ласка раптом присів, стрибнув, виконав умілий оберт і фінт, тяв від вуха. Ґеральт парирував навскіс і відбив. Бандит вправно викрутився, вже йшов до готовності для небезпечного нижнього удару, коли раптом вибалушив очі, потужно чхнув і зашмаркався, на мить опустивши захист. Відьмак блискавично тяв його у шию, а вістря дійшло аж до хребців.

— Ну і хай хтось мені скаже, — видихнув він, дивлячись на труп, який бився у корчах, — що вживання наркотиків нешкідливе.

Бандит із піднятою палицею, що його атакував, спіткнувся і бовтнув носом у багно, з потилиці його стирчала стріла.

— Іду, відьмаче! — крикнула Мільва. — Іду! Тримайся!

Ґеральт розвернувся, але вже не було кого рубати. Мільва застрелила єдиного розбійника, який залишався поруч. Решта втекли у ліс, переслідувані різнобарвним рицарством. Кількох переслідував на Буцефалі Рицар Шахівниці. Схоже, що наздогнав, бо чути було з лісу, як він страшенно лається.

Один із чорних нільфгардців, не до кінця вбитий, раптом підскочив і кинувся навтьоки. Мільва блискавично піднесла і нап’яла лук, завило пір’я, нільфгардець із сіро-білою стрілою між лопатками гепнувся на листя папороті.

Лучниця важко зітхнула.

— Будемо ми висіти, — сказала.

— Чого ти так вважаєш?

— Тут же ж Нільфгард. А я другий місяць уже йде, як стріляю переважною мірою нільфгардців.

— Тут Туссан, не Нільфгард. — Ґеральт помацав бік голови, відняв руку, всю у крові.

— Холера. Що воно там є, не глянеш, Мільво?

Лучниця глянула уважно й критично.

— Просто вухо тобі відірвало, — заявила нарешті. — Нема чим перейматися.

— Тобі легко говорити. Я те вухо дуже любив. Допоможи мені чимось обв’язати, бо мені за комір тече. Де Любисток і Ангулема?

— У халупі з пілігримами… От зараза…

Забили копита, із туману випливли троє вершників на бойових скакунах, у галопі віялися плащі й прапорці. Ще до того, як відзвучав їх бойовий крик, Ґеральт учепився Мільві у плече і затягнув її під віз. Не можна жартувати з кимось, хто летить на тебе, озброєний списом довжиною чотирнадцять футів — а це десять футів дерева і заліза перед головою коня.

— Вилазь! — Жеребчики рицарів рили підковами землю навколо воза. — Кидай зброю і вилазь!

— Будемо висіти, — буркнула Мільва. Могла виявитися правою.

— Ха, опришки! — гарикнув деренчливо один із рицарів, що носив на щиті чорну бичачу голову на срібному полі. — Ха, лайдаки! Честю клянуся, будете висіти!

— Честю клянуся! — сипів молодим голосом другий, із блакитним єдинорогом на щиті. — На місці їх засічемо!

— Гей, гей! Стояти!

Із туману виплив на Буцефалі Рицар Шахівниці. Йому вдалося нарешті підняти викривлене забрало шолома, з-під якого тепер визирали буйні світло-русі вуса.

— Звільніть їх зараз же! — закричав він. — То не розбійники, а законослухняні та чесні люди. Жінка мужньо стояла на захисті пілігримів. А той кавалер — то добрий рицар!

— Добрий рицар? — Бичача Голова підняв забрало шолому, приглядаючись до Ґеральта досить недовірливо. — Честю клянуся! Бути того не може!

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!