Слава ЗСУ!

Приїздимо до Гельсинки - все чудово! Усі назви вулиць двома мовами - фінською та шведською. Щоправда, для іноземців це не дуже зручно бо не залишається місця для англійської і можна запросто заїхати не туди. Але що нам іноземці! По телебаченню шведські субтитри, а коли фільм англійською, то фінські та шведські разом. В результаті важко побачити, що відбувається на екра-ні - зате все по закону. Від такої картини всезагальної справедливості ми зголодніли і зайшли до піцерії. Гід наш звертається до офіціанта державною шведською мовою і що чує у відповідь? Рівно нічого. Стискування плечами і круглі очі. Офіціант не знає державної мови. Другий - теж, менеджер - анічичирк. Потім ми чіплялися до людей на вулицях - катастрофа! Фіни не знають державної шведської мови! Ніхто. Тільки на краю міста знайшовся дідусь, який вчився у школі ще за часів шведського ідеологічного панування і щось пам’ятав по-їхньому, по-державному. Місцеві люди зізналися нам, що шведську мову розуміють хіба що у селах на кордоні, а так - частіше англійську. При цьому шведська має статус рівноправної державної.

Цей приклад ми навели не для того, аби похвалитися своїми подорожами, а для того, щоб зайве переконатися - закон, написаний на папері, може залишитися фікцією, якщо не відповідає законам природи. А закон природи говорить - коли людині треба знати три мови (у фінському випадку це дві державні плюс англійська, бо куди діватися), слабша мова де-факто помирає і тут нічого не зробиш.

У Бельгії ми не були. Зате були на міжнародних книжкових виставках, де її частина, Фландрія завжди має окремий стенд. Тому, що послугується фламандською мовою. А у книжках мова - це основний чинник. Отже, німці мають один спільний стенд, американці - теж, а бельгійці свого стенду не мають, а натомість є два окремих бельгійських стенди: французький та фламандський. Причому, слід визнати, що фламандський значно кращий. Бо французька Бельгія не витримує конкуренції з французькою Францією у видавничій галузі. А Голландія - менша і з нею можна позмагатися. Цікавий факт? Дуже цікавий. Це все одно як державі мати два міністерства закордонних справ для двох половин країни. Сьогодні існує два інформаційних простори у Бельгії і наочно помітна загроза існуванню держави. Сильніша Франція поглинає франко-бельгійський інформаційний простір. Не треба бути ворожкою, щоб побачити швидкий гаплик. Дві державні мови - це сепаратизм як мінімум і знищення держави як максимум.

Про “двомовну” Білорусь говорити не будемо - серце болить, бо наш прадід був щирим білорусом.

Ну а Індія, наприклад? Вона так схожа на нас. Колоніальне минуле. Багато націй. І дві державні мови. Індія - цікавий приклад. Хоч би тому, що там не живе істотної кількості носіїв державної англійської мови. Ця мова однаково чужа усім націям і слугує тільки для зв’язків міжнародних, зокрема з колишньою метрополією. Щось подібне до латини у Священній Римській імперії. Довелося нам спілкуватися в Києві з однією індійською поеткою. Вона бідкалася, що її рідний народ (один з невеличких в Індії) має постійні проблеми з національною культурою та літературою - адже їх так мало, всього лише 70 мільйонів(!) Самі подумайте - чи може мати власну літературу нація, яка налічує всього лише 70 мільйонів! Смішно сказати.

Якщо взяти за приклад Індію, то в нашій з вами країні У напрошується новація - визначити англійську другою державною разом із мовою А і вирішити назавжди питання міжнаціонального спілкування. Готові ми до такої глобалізації? Гадаємо, ні. Бо навіть у Європі захоплення міжнаціональним спілкуванням потрошку минає: у Франції краще ніяка французька, ніж добра англійська, а німецькі видавці відмовляються спілкуватися англійською, хай би ти навіть хотів щось у них купити - наймай перекладача і приходь. Міф про те, що всі у Європі залюбки балакають інглішем, потрошку розвіюється. Не все так просто у нашому спільному домі.

Ну а як відносно офіційної мови? Тої, що про неї перманентно говорять політики. Ну, політики - істоти убогі, їм можна говорити дурниці. А ми з вами, на відміну від них, серйозні люди і знаємо, що словами просто так не кидаються - офіційна мова повинна мати певні функції. Які? Якщо одну з п’яти визначених нами, тоді це мова державна. Якщо якісь інші - назвіть їх, тільки без агітації, будь ласка. При такому підході діагноз дуже швидко прояснюється: так звана офіційна мова - це всього лише прикриття для введення другої державної, щоб не вести розмови про конституційні зміни. Звичайний політичний хід, а по-людськи кажучи - брехня.

Ну що ж, міркували ми з вами, міркували і доміркувалися. Якщо хочемо миру і злагоди у нашій багатонаціональній Умовній країні, якщо хочемо, щоб держава була сильною, а культура багатою, якщо хочемо зберегти незалежність і суверенітет не тільки на землі, але й в інформаційному просторі, нам не обійтися без ЄДИНОЇ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ як важливого державного інструмента і гаранта дотримання прав громадян на інформацію. Існування решти тринадцяти мов може регулюватися Хартією, іншими законами, але з однією умовою - вони повинні бути рівними для всіх тринадцяти національностей, без утворення синдрому “старшого брата”.