Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Майже три сотні вершників і вдвічі більше коней. Зникли у пітьмі, наче їх не було. — Робб розтер скроні там, де корона лишила позначки на м’якій шкірі понад вухами. — Уся кіннота Карголду нами втрачена.

«Втрачена мною. Ніким іншим. Хай пробачать мені боги.» Кетлін не мусила бути воїном, щоб зрозуміти, до якої пастки втрапив Робб. Наразі він утримував річковий край під своєю рукою, але його королівство зусібіч обсіли вороги, за винятком хіба що сходу, де на вершині гори у пихатій байдужості сиділа її сестра Ліза. Навіть Тризуб не міг уже вважатися убезпеченим з втратою вірності князя Переїзду.

«А тепер втрачено ще й Карстарків…»

— Жодного слова про це не можна випускати з Водоплину, — мовив її брат Едмур. — Адже князь Тайвин тоді… Ланістери завжди платять борги, вони самі полюбляють так казати. Змилуйся, Вишня Мати, коли він почує…

«Санса.» Кетлін так стиснула кулаки, що нігті уп’ялися у м’яку плоть долонь.

Робб кинув на Едмура погляд холодний, як лід.

— То ви, дядечку, хочете зробити з мене і вбивцю, і брехуна?

— Брехати не треба, досить нічого не казати. Поховати хлопчиків і тримати язики на припоні до кінця війни. Вілем — син пана Кевана Ланістера, небіж князя Тайвина. Тіон — хлопець пані Генни, а до того ж Фрей. До Близнюків новину теж краще не пускати, аж доки…

— Аж доки ми не повернемо вбитих до життя? — різко перервав його Брінден Чорноструг. — Правда, Едмуре, вже втекла на волю разом із карстарківцями. Пізно гратися у ігри.

— Я винен правду їхнім батькам, — мовив Робб. — І правосуд теж.

Він втупився у свою корону — тьмяний блиск спижу, частокіл залізних мечів.

— Князь Рікард зневажив мою владу. Зрадив мене. Я мушу його засудити — іншого вибору не маю. Самі лише боги знають, що зробить Карстаркова піхота, яка зараз під рукою Руза Болтона, коли я страчу їхнього пана як зрадника. Болтона треба попередити.

— В полоні у Гаренголі сидів спадкоємець князя Карстарка, — нагадав пан Брінден. — Старший син, якого Ланістери полонили на Зеленозубі.

— Гаріон. Його звати Гаріон. — Робб гірко засміявся. — Адже король мусить знати імена своїх ворогів, чи не так?

Чорноструг кинув на нього проникливий погляд.

— Ви цього певні? Конче певні, що молодий Карстарк стане вам ворогом?

— Ким іще? Я збираюся стратити його батька і маю чекати від нього дяки?

— Може, й маєте. Буває, що сини ненавидять батьків. А ви одним ударом зробите його князем Карголду.

Робб хитнув головою заперечливо.

— Навіть якби Гаріон був із таких, він би ніколи відкрито не пробачив убивцю батька. Тоді на нього повстали б власні піддані. Це ж північани, дядьку. Північ нічого не забуває.

— В такому разі пробачте його, — запропонував Едмур Таллі.

Робб витріщився на нього, відверто не вірячи своїм вухам. Під його поглядом Едмур зачервонівся.

— Тобто лишіть йому життя. Ні, пане королю, мені це не до смаку так само, як вам. Адже він убив і моїх людей. Бідолаха Делп щойно видужав од рани, якої йому завдав пан Хайме. Певно ж, Карстарка треба покарати. То забийте його у кайдани, і хай сидить у ямі.

— Заручником? — спитала Кетлін. «Може, так воно й на краще…»

— Так, заручником! — Брат поспіхом ухопився за її зауваження. — Скажіть синові, що як лишиться вірним короні, то його батька не скривдять. Інакше… на ласку Фреїв годі сподіватися, навіть якби я одружився з усіма доньками князя Вальдера, ще й носив би його ноші власноруч. Якщо тепер втратити Карстарків, яка нам лишиться надія?

— Надія? — Робб гучно видихнув, відкинув волосся назад з очей і мовив: — З півночі від пана Родріка звісток немає, Вальдер Фрей на нашу нову пропозицію не відгукнувся, Соколине Гніздо мовчить.

Він обернувся до матері.

— Чи відповість колись ваша сестра? Скільки ще листів я мушу їй написати? Неймовірно, щоб її не досяг жоден з наших птахів!

Кетлін усвідомила, що її син прагне розради, прагне почути, що все буде добре. Але король мусить чути правду.

— Птахи досягли її. Хоча вона може заперечувати, якщо колись до цього дійде. Не чекай, Роббе, від неї жодної помочі. Ліза ніколи не мала хоробрості. Коли ми були ще малими дівчатками, вона тікала і ховалася, щойно зробить якусь шкоду. Гадала, певно, що пан батько забудуть сердитися, якщо її не знайдуть. Нічого не змінилося і дотепер — вона з переляку дременула з Король-Берега до найбезпечнішого відомого їй місця, всілася на вершині гори і сподівається, що про неї усі забудуть.

— Лицарство Долини могло б змінити долю війни, — мовив Робб, — та якщо тітка Ліза не бажає воювати, хай буде по тому. Я просив лише відчинити нам Криваву Браму і дати кораблів з Мартинова на північ. Високим гостинцем іти з військом важко, але не так, як пробиватися Перешийком. Якби я міг висадитися у Білій Гавані, то вдарив би на Калин-Коп збоку і вигнав залізняків з півночі за якісь півроку.

Попередня
-= 128 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!