Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Не бувати цьому, пане королю, — відповів Чорноструг. — Кетлін має рацію. Пані Ліза надто перелякана, щоб пустити у Долину військо — будь-чиє. Кривава Брама стоятиме зачинена.

— То хай її Інші ухоплять! — вилаявся Робб у безсилій люті. — А з нею і клятого Карстарка. А заразом Теона Грейджоя, Вальдера Фрея, Тайвина Ланістера і решту тих почвар! О боги ласкаві, нащо тільки люди прагнуть королювати? Коли всі галасували «Король-на-Півночі, Король-на-Півночі!», я собі казав… присягався… що буду добрим королем, чесним, як пан батько, сильним, справедливим, вірним до друзів і хоробрим перед лицем ворогів… а тепер навіть не можу відрізнити одних від інших. Як це воно так усе заплуталося? Князь Карстарк бився за мене у півдесятку битв. Його сини загинули у Шепітній Пущі, захищаючи моє життя. Тіон Фрей та Вілем Ланістер були моїми ворогами. А тепер заради відплати за них я мушу приректи на смерть батька моїх друзів.

Він роздивився навколо.

— Чи подякують мені Ланістери за голову князя Рікарда? Чи подякують Фреї?

— Ні, — без манівців, як завжди, мовив Брінден Чорноструг.

— Тим паче варто лишити князеві Рікарду життя і взяти його заручником! — наполягав Едмур.

Робб простягнув обидві руки, узяв важкого спижево-залізного вінця, поклав собі на голову і раптом знову перетворився на короля.

— Князя Рікарда буде страчено.

— Навіщо? — сіпнувся Едмур. — Адже ви казали…

— Я знаю, що я казав, дядьку. Але те, що я мушу зробити — геть інша справа.

Чорні мечі у короні похмуро вишикувалися сторчма проти чола.

— У битві я міг би й сам стяти Тіона та Вілема. Але битви тут не було. Вони спали у ліжках невдягнені й неозброєні. В келії, куди їх посадив я. Рікард Карстарк знищив не лише одного Фрея та одного Ланістера. Він знищив мою честь. І на світанку отримає за це відплату.

Коли настав холодний сірий ранок, буря стишилася до млявого набридливого дощу. Божегай, незважаючи на нього, був переповнений. Річкове й північне панство, посполиті вояки, лицарі, сердюки, машталіри — усі юрмилися між дерев і очікували побачити кінець похмурої нічної веремії. Едмур віддав наказ, і перед серце-деревом поставили катівську колоду. Поки Великоджонові стражники виводили крізь натовп князя Рікарда Карстарка зі зв’язаними, як раніше, руками, навколо них з дерев спадало листя, а з неба — струмені води. Карстаркові вояки вже висіли розм’яклими лантухами на кінцях довгих мотузок з високих мурів Водоплину, і дощ спливав їхніми почорнілими обличчями.

Біля колоди чекав Лех Довготелесий з сокирою на довгому держаку. Робб забрав сокиру з його рук і наказав стати осторонь.

— Це моя справа, — мовив король. — Я прирік його на смерть своїм словом і мушу скарати власною рукою.

Князь Рікард Карстарк низько схилив голову.

— За це ти маєш мою дяку. Але тільки за це.

До страти він убрався у довгий чорний вапенрок з білими яскравими сонцями свого дому.

— В моїх жилах тече кров першолюдей — так само, як у твоїх, хлопче. Краще б ти про це не забував. Мене названо на честь твого діда. Я підняв корогви проти короля Аериса за твого батька, і проти короля Джофрі — за тебе. При Волоброді, у Шепітній Пущі, у Трьохтабірній битві — усюди я їхав поруч із тобою. А на Тризубі я стояв поруч із князем Едардом. Ми з тобою — родичі. Старки і Карстарки мають спільних пращурів.

— Спільні пращури не завадили вам зрадити мене, — відповів Робб. — І не врятують зараз. Станьте на коліна, пане князю.

Кетлін знала, що князь Карстарк усе сказав вірно. Карстарки виводили свій рід від Карлона Старка, молодшого сина володаря зимосіцького, який з тисячу років тому приборкав бунтівного князя і отримав за хоробрість землю в дідицтво. Він побудував собі замок Карлів Голд, який скоро почав зватися Карголдом, а за кілька століть карголдівські Старки стали Карстарками.

— Не важить, яких богів ти шануєш — старих чи нових, — казав тим часом князь Рікард її синові. — Жодні не знають гіршого прокляття, ніж те, що падає на убивцю родичів.

— На коліна, пане зраднику, — повторив Робб. — Чи мені наказати силоміць вкласти вас на колоду?

Князь Карстарк став на коліна.

— Яким судом ти мене судиш, таким і тебе боги судитимуть.

І поклав голову на колоду.

— Рікарде Карстарку, господарю на Карголді. — Робб здійняв важку сокиру обіруч. — Перед очима богів та людей визнаю вас винним у вбивстві та зраді престолу. Від власного імені прирікаю вас на смерть і власною рукою забираю ваше життя. Чи бажаєте ви сказати останнє слово?

— Рубай, і хай впаде на тебе прокляття. Ти мені не король.

Попередня
-= 129 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!