Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Сокира впала. Вона була важка і добре нагострена, тому вбила одним ударом, але загалом знадобилося три, щоб відокремити голову від тіла. Коли справу було скінчено, і живі, й мертві були геть забризкані кров’ю. Робб із відразою жбурнув сокиру додолу і обернувся до серце-дерева, не кажучи ані слова. Він стояв там і тремтів, зсудомлено стиснувши кулаки, а щоками його стікав дощ. «Пробачте йому, боги» — молилася Кетлін мовчки. — «Він ще надто юний, і доля не лишила йому вибору».

Того дня вона більше не бачила сина. Дощ лупив увесь ранок, малюючи візерунки на річковій воді й перетворюючи трав’янисті галявини божегаю на грязюку та суцільні калюжі. Чорноструг узяв сотню вершників і виїхав за карстарківцями, та ніхто не чекав, що йому вдасться повернути багатьох.

— Молюся, щоб хоч вішати не довелося, — мовив він, коли вирушав у дорогу.

Після його від’їзду Кетлін сховалася у батьковій світлиці, щоб трохи посидіти коло ліжка князя Гостера.

— Недовго їм лишилося, — попередив маестер Виман, коли з’явився того ранку. — Їхню вельможність лишають останні сили, хоча пан князь не припиняють боротьби.

— Такий вже він, мій батько — вічний воїн, — відповіла вона. — До людей милий, але упертий понад усе.

— Саме так, — кивнув маестер, — та цю останню битву князеві не виграти. Час уже скласти меча і щита. Час здатися.

«Здатися» — подумала Кетлін, — «щоб віднайти мир і спокій». Чи про її батька зараз казав маестер? А може, про сина?

Коли стемніло, до неї навідалася Джейна Вестерлін. Юна королева увійшла до світлиці з боязкою обережністю.

— Пані Кетлін, не хочу вас турбувати…

— Відвідини вашої милості — велика шана та приємність.

Перед тим Кетлін шила, та зараз відклала голку.

— Прошу вас, кличте мене Джейною. Я не звикла зватися королівською милістю.

— Але ви нею є, цього не зміниш. Прошу, сідайте, ваша милосте.

— Джейна, коли ваша ласка.

Вона сіла коло комина і занепокоєно розправила спідницю.

— Як забажаєте. То чим я можу прислужитися, Джейно?

— Справа у Роббі, — відповіла дівчина. — Він такий нещасний, він… лютує і не може заспокоїтися. Я не знаю, що робити.

— Важко забирати в людини життя.

— Я знаю. Я казала, що йому краще віддати справу до рук катові. Коли князь Тайвин посилає людину на смерть, йому досить наказати. Адже так легше, хіба ні?

— Так, — відповіла Кетлін, — але мій вельможний чоловік учив своїх синів, що вбивати людей не повинно бути легко.

— А… — Королева Джейна облизнула губи. — Робб цілісінький день нічого не їв. Я послала до нього Ролама з гарною вечерею — вепрячими реберцями, тушкованими у пиві з цибулею. Та він навіть не доторкнувся. Всенький ранок писав листа і наказав себе не турбувати. Але коли дописав, то спалив. Тепер сидить і дивиться на мапи. Я спитала, чого він шукає, але відповіді не почула. Мабуть, Робб і мене теж не чув. Він не хоче навіть перевдягнутися — сидить цілісінький день у мокрому одязі, ще й заляпаному кров’ю. Я хочу бути йому гарною дружиною, але не знаю, як допомогти. Як звеселити, як розрадити, як угамувати біль. Я не знаю, чого йому треба. Благаю вас, його матінку: скажіть мені, що робити!

«Скажіть мені, що робити.» Кетлін і сама радо спитала б те саме, якби батько був здоровий. Але князя Гостера вже з нею не було — принаймні того, який міг би відповісти. Не було поруч і її Неда. «Ані Брана, ані Рікона. І вже багато років — ані неньки, ані Брандона.» Їй лишився самий тільки Робб. А окрім Робба — примарна надія на порятунок дівчат.

— Інколи, — повільно проказала Кетлін, — найкращий шлях — не робити нічого. Коли я вперше прибула до Зимосічі, мені боліло щоразу, як Нед ходив до божегаю сидіти під своїм серце-деревом. У тому дереві жила частка його душі. Я знала і шкодувала, що тією часткою він не поділиться зі мною ніколи. Але скоро зрозуміла, що без тієї частки він не був би Недом. Джейно, дитино, ти вийшла заміж за північ, як я свого часу… а на північ рано чи пізно насувається зима.

Вона спробувала посміхнутися.

— Май терпець. Май розуміння. Він тебе кохає, він тебе потребує і скоро до тебе повернеться. Може статися, навіть цієї ночі. Будь із ним, коли він повернеться. Це усе, що я можу тобі порадити.

Юна королева слухала, затамувавши подих.

— Я саме так і вчиню, — відповіла вона, коли Кетлін скінчила. — Я буду з ним.

І хутко підвелася на ноги.

— Мушу бігти назад. Раптом Робб мене шукає. Я подивлюся. Але якщо він досі сидить за мапами, то почекаю.

— Прошу, — мовила Кетлін, та коли дівчина була вже коло дверей, раптом згадала.

Попередня
-= 130 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!