Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Том аж припинив тренькати на цимбалах.

— То це правда? Крулеріз знову на волі?

Пані Рідколіс зиркнула на нього вельми зневажливо.

— Здається мені, що якби він досі гнив у кайданах під Водоплином, то на нього б так завзято не полювали.

— І що ж мосьпані їм сказали? — спитав Джак-Щасливець.

— Що я могла сказати? Що пан Хайме лежить голий у мене в ліжку, але так утомився, що й на ногах не встоїть. Один із вовків мав нахабство загорлати, що я брешу. Тоді ми їх гарненько проводили кількома стрілами з арбалетів. Здається, далі вони попрямували на Криву Відхлань.

Ар’я неспокійно засовалася у кріслі.

— Які саме то були північани? Ну, ті, що питалися про Крулеріза?

Почувши Ар’їн голос, пані Рідколіс здивовано вигнула брову — наче не чекала, що вона взагалі розтулить рота.

— Імен вони мені не сказали, дитино, та одяг на них був чорний, зі значком білого сонця на грудях.

Біле сонце на чорному — то був знак князя Карстарка. «Роббові люди» — подумала Ар’я. Може, вони ще не відійшли далеко. Якби ж вона могла утекти від розбійників та знайти карстарківців… може б вони відвели її до матері у Водоплин…

— Чи казали вони, як саме Ланістер зумів утекти? — запитав Лим.

— Казали, — відповіла пані Рідколіс. — От лишень я не повірила ані слову. Бо вони твердили, що його випустила на волю пані Кетлін.

Тома так підкинуло, що він аж порвав струну.

— Що ви таке кажете? — мовив він. — Якась маячня!

«Це неправда» — подумала Ар’я. — «Не може бути правда.»

— Я теж так вирішила, — відповіла пані Рідколіс.

Саме тоді Гарвін згадав про Ар’ю.

— Такі балачки, панно, не для ваших вух.

— Ні, я хочу послухати!

Але розбійники стояли на своєму твердо.

— Іди собі, вивірко, — мовив Зеленоборід. — Будь гарненькою панночкою і пограйся у дворі, поки ми тут теревенимо. Тікай, тікай.

Ар’я забралася з палати розлючена і гепнула б дверима, якби вони не були такі важкі. На Жолуді тим часом насунулася пітьма. Вздовж стін горіло кілька смолоскипів, але іншого світла не було. Брама невеличкого замку була зачинена і засунута. Вона обіцяла Гарвінові, що більше не тікатиме, але ж тоді вони ще не сміли брехати про її матір.

— Ар’є! — Гендрі вийшов за нею надвір. — Пані Рідколіс каже, тут є кузня. Хочеш подивитися?

— Ну хіба разом із тобою. — «Все одно, що робити, аби не байдикувати.»

— За вечерею казали про Тороса, — мовив Гендрі, коли вони крокували повз псярню. — Чи не про того самого, що жив у замку в Король-Березі? Червоного жерця, товстого і голомозого?

— Мабуть, про нього.

Ар’я ніколи не розмовляла з Торосом у Король-Березі, але на вид його знала. При дворі Роберта він та ще Джалабар Ксого являли з себе дві найбарвистіші постаті. До того ж Торос був королю добрим другом.

— Мене він не згадає, але до кузні нашої вчащав.

Кузня Рідколісів якийсь час стояла без діла, проте коваль дбайливо повішав усе своє приладдя на стіні. Гендрі запалив свічку і поставив її на ковадло, а сам зняв собі пару кліщів.

— Хазяїн завжди дорікав йому за спалені мечі. Казав, що так не можна марнувати добру крицю. Але Торос доброї криці ніколи не брав. Він купував якогось найдешевшого меча, вмочував його у шал-вогонь та підпалював. Хазяїн казав, то ніякі не чари, а вогнечарникова облуда. Проте коні від неї лякалися, і деякі лицарі теж — із тих, що молодші та зеленіші.

Ар’я зморщила лоба, намагаючись згадати, що казав батько про Тороса.

— То він… не надто божа людина, чи не так?

— Не надто, — погодився Гендрі. — Майстер Мотт казав, що Торос може перепити самого короля Роберта. Казав, що той жрець «який брів, такого і стрів» — обидва були страшенні ненажери та п’яниці.

— Не можна так казати на короля!

Може, Роберт і пив трохи зайвого, але її батькові був добрим другом.

— Я казав на Тороса. — Гендрі простягнув кліщі, наче намагаючись ущипнути її за носа, та Ар’я відштовхнула їх геть. — Він понад усе полюбляв бенкети та герці, ось чому король Роберт так до нього заприязнився. До того ж Торос ще й страх який хоробрий. Коли впала стіна Пайку, він перший увірвався до пролому — бився там своїм вогненним мечем і кожним ударом підпалював залізняка.

— От якби мені його палаючого меча!

Ар’я знала чимало людей, яких їй кортіло підпалити.

— Кажу тобі, то просто хитра витівка, не чари. Шал-вогонь руйнує крицю. Торос купував нового меча в мого хазяїна після кожного турніру. І щоразу вони сварилися за ціну. — Гендрі повісив кліщі, де взяв, і натомість ухопив важкого молота. — Майстер Мотт якраз наказав мені скувати мого першого меча і дав гарний шматок заліза. Я вже й придумав був, які обриси матиме лезо. Аж тут з’явився Йорен і повіз мене геть до Нічної Варти.

Попередня
-= 141 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!