Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

«На мене плювали й сичали, а тирелівцям задарма наливають.» Тиріон ковзнув з ліжка на підлогу. Ноги під ним трохи не зломилися, опочивальня закрутилася, і він мусив ухопитися за Бронову руку, щоб не дзьобнути обличчям очерет на підлозі.

— Поде! — заволав він. — Подрік Пейн! Де тебе семеро дідьків носить?!

Тупий біль жував його, наче беззубий пес. Тиріон ненавидів безсилля, а надто своє власне. Воно змушувало його соромитися, а сором роздмухував гнів.

— Поде, мерщій сюди!

Хлопець влетів до покою бігом, побачив Тиріона, що стояв, спираючись на Брона, і вирячив очі.

— Ласкавий пане… ви стоїте? Тобто… чи вам… чи треба вам вина? Сон-вина? Чи не привести маестра? Маестер каже, ви мусите лишатися. Тобто, у ліжку.

— Я у тому ліжку вже трохи залежався. Неси мені чисте вбрання.

— Вбрання?

Тиріон ніколи не розумів і вже не сподівався зрозуміти, як один і той самий хлопець показує у бою залізну витримку та рішучість, а поза боєм ледве складає докупи два слова.

— Та вбрання ж, — повторив він. — Сорочку, жупана, штани, панчохи. Мені. Вдягтися. Щоб вибратися з цієї клятої цюпи.

Вдягатися довелося утрьох. З’ясувалося, що найстрашніше — то не його зруйноване обличчя, а рана у плечі, де йому забило стрілою в пахву його власну кольчугу. Коли маестер Френкен змінював перев’язки, з побілілої плоті ще й досі дзюрила кров з брудом, а кожен рух озивався лютою мукою.

Нарешті Тиріон зупинився на парі штанів та завеликому халаті, що вільно теліпався на плечах. Брон насунув йому на ноги чоботи, а Под розшукав палицю, щоб спиратися. Аби підкріпити себе, Тиріон випив чару сон-вина, підсолодженого медом, з якраз такою дрібкою маку, щоб мати надію хоч ненадовго перетерпіти біль від ран.

І все ж він відчув запаморочення, ще тільки прочиняючи двері. А на гвинтових кам’яних сходах ноги йому аж затрусилися. Однією рукою він підпирався палицею, іншою тримався за Подове плече. Назустріч їм нагору бігла служниця; на Тиріона вона вирячила величезні побілілі очі, наче на примару з того світу.

«Еге ж, карлик повстав із мертвих» — подумав Тиріон. — «Дивися — він ще бридкіший, ніж був. Хутко біжи, розказуй приятелькам.»

Маегорів Острог був найміцнішою будівлею в Червоному Дитинці — замком усередині замку, оточеним глибоким сухим ровом із залізними вістрями на дні. Коли трійця досягла дверей, замковий міст вже підняли на ніч. Поперед мосту стояв на чатах пан Мерин Трант у світлому обладунку та білому корзні.

— Опустіть моста! — звелів Тиріон.

— За наказом королеви міст має лишатися піднятим усю ніч.

Пан Мерин завжди був Серсеїним посіпакою; вона ж і витягла його нагору.

— Королева спить, а мені треба до батька.

Напевне, згадка про князя Тайвина Ланістера несла у собі якісь чари, бо пан Мерин Трант буркотливо віддав наказ, і моста опустили. Навпроти через рів стояв другий лицар Королегвардії. Пан Озмунд Кіптюг розщедрився на посмішку, побачивши, як до нього шкутильгає Тиріон.

— Одужуєте, мосьпане?

— Еге ж. Такий дужий став, аж наступної битви не дочекаюся. Чули, коли її обіцяють?

Втім, досягнувши зміїстих сходів, Тиріон міг тільки глипати на них у відчаї. «Сам я туди ніколи не видеруся» — зізнався він собі, проковтнув гідність і попрохав Брона занести його нагору, без надії сподіваючись, що о цій годині нікому буде дивитися, нікому насміхатися, нікому переповісти, як карлика тягли сходами, наче немовля під груддю.

Зовнішнє замкове дворище густо заповнили намети та шатра, на вигляд — багато десятків.

— Тирелівські, — пояснив Подрік Пейн, поки вони долали плутанину шовку і полотна. — Князя Рябина і князя Рожвина теж. Для усіх помешкань не знайшлося. Тобто у замку. Хтось винайняв собі. Тобто кімнати у місті. У заїздах і всяке таке. Вони тут на весілля. Королівське. Короля Джофрі. Вам стане сили його відвідати, ласкавий пане?

— Та мене з нього і скаженими тхорами не виженеш.

На користь весіль порівняно з битвами говорило хоча б те, що там було важче втратити носа.

За вікнами Башти Правиці, завішеними віконницями, досі горіло тьмяне світло. Вартові на дверях мали на собі кармазинові киреї та шоломи з левами княжої сторожі його батька. Тиріон знав обох вартових особисто, і вони його пропустили… а ще хутко відвели погляди від його обличчя.

Усередині їм трапився назустріч пан Аддам Марбранд. Він саме сходив гвинтовими сходами у візерунчастому панцирі та золототканому корзні очільника міської варти.

— Ясний пане, — мовив він, — вельми радий бачити вас на ногах. Бо до мене доходили чутки…

— …що десь за містом уже копають маленьку могилку? До мене вони теж доходили. Тому я вирішив, що час уже стати на ноги та нагадати про себе. А ще я чув, що вас поставлено тисяцьким міської варти. То вам від мене належать вітання чи співчуття?

Попередня
-= 27 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!