Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Визнавши свою поразку? — визвірилася Дані.

— Коли боягузи ховаються за товстими мурами, то їхня поразка, халісі, — мовив ко Джохого.

Інші кревноїзники погодилися.

— Кров моєї крові, — мовив Рахаро, — коли боягузи ховаються і палять їжу для людей та коней, великий хал мусить шукати хоробрішого ворога. Це кожен знає.

— Кожен знає, — погодилася Джихікі, наливаючи вино.

— Але я цього знати не хочу! — Дані цінувала раду пана Джорага, та не могла змиритися з тим, щоб лишити Меєрин недоторканним. Вона не забула дітей на стовпах, подертих гайворонням нутрощів, кощавих рук, що вказували уздовж шляху. — Ви кажете, пане Джорагу, що в нас не лишилося харчів. Але якщо я піду на захід, як мені годувати моїх відпущеників?

— Ніяк, халісі. Мені шкода їх, але вони мусять годуватися самі або померти з голоду. В поході їх помре дуже й дуже багато. Це тяжкий тягар на душу, але врятувати їх нема способу. Ми мусимо залишити цю спустошену і випалену землю далеко позаду.

Дані вже залишила за собою слід із трупів, коли перетинала червону пустелю. Думка про те, щоб лишити ще один, була нестерпна.

— Ні! — мовила вона. — Я не поведу моїх людей на смерть.

«Моїх дітей.»

— Але ж до міста має вести бодай якийсь шлях!

— Один я знаю. — Бурий Бен Бросквин попестив свою зозулясту сіро-білу бороду. — Збіжні труби.

— Збіжні труби? Ви про що?

— Великі цегляні збіжні труби несуть усю гидоту з міста. Вони випорожнюються у Скахазадхан. Кількоро сміливців можуть спробувати увійти ними крізь мури. Саме так я втік з Меєрину після того, як Скарб втратив голову. — Бурий Бен скривився. — Той сморід я не забуду ніколи. Він мені досі ночами сниться.

В пана Джорага на обличчі малювався сумнів.

— Здається мені, звідти легше вийти, ніж увійти. Збіжники випорожнюються в річку, адже так? Це означає, що їхні гирла розташовані просто під мурами.

— І забрані залізними ґратами, — додав Бурий Бен, — хоча деякі зіржавіли вже наскрізь, інакше б я потонув у лайні. Опинившись усередині, сміливці муситимуть підійматися довгим огидним шляхом у чорній пітьмі крізь цегляний лабіринт, де можна загубитися навіки. Гидота ніде не стоїть нижче, ніж до пояса, а якщо судити з плям, які я бачив на стінах, то подекуди й вище голови. На додачу там живуть істоти: найбільші у світі пацюки та інші, ще гидкіші.

Дааріо Нахаріс зареготав.

— Куди вже гидкіше, ніж сердюк, викачаний у лайні цілого міста! Якби хтось дурний спробував утнути таку штуку, кожен меєринський хазяйчик унюхав би його в ту саму мить, коли він вийде на поверхню.

Бурий Бен здвигнув плечима.

— Їхня милість запитали, чи є дотуди шлях. Я відповів… та Бен Бросквин більше в ті збіжники не полізе ніколи й нізащо, хоч би й за усе золото Семицарства. Якщо є такі, що бажають спробувати — ласкаво прошу.

Агго, Джохого та Сірий Хробак разом спробували заговорити, але Дані піднесла руку, вимагаючи мовчання.

— Ті збіжники — не надто певний спосіб.

Вона знала, що Сірий Хробак поведе Неблазних збіжниками, варто їй лише наказати, і кревноїзники теж не пастимуть задніх. Та усі вони не надто добре годилися для такої справи. Дотракійці звикли битися верхи, а сила Неблазних полягала у послуху та незламній єдності на бойовищі. «Хіба я можу посилати людей на смерть у пітьмі заради примарної надії?»

— Ні, я мушу поміркувати ще. Повертайтеся до служби.

Старшина уклонилася і лишила її в шатрі зі служницями та драконами. Коли виходив Бурий Бен, Візеріон випростав свої бліді білі крила і недбало перелетів йому на голову, ляснувши сердюка одним крилом просто по обличчі. Сідаючи, білий дракон так-сяк прилаштував одну лапу на Беновій голові, другу — на плечі, заверещав і знову злетів у повітря.

— Ви йому до вподоби, шановний Бене, — мовила Дані.

— А чого ж ні! — зареготав Бурий Бен. — Щоб ви знали, я сам маю в собі краплю драконової крові!

— Ви?! — здригнулася Дані.

Хитрий, спритний, пронозливий, але дружній на мову і в звичаях Бросквин був із себе найсправжнісінький сердюк — саме такого найлегше зустрінеш посеред табору найманого охочого полку, що величає себе «вільним кумпанством». Бен мав широке темне обличчя зі зламаним носом, кошлату стріху сивого волосся на голові, а від матері-дотракійки в подарунок отримав великі, темні, мигдалеві очі. Про себе він казав, що в жилах його тече кров Браавосу, Літніх островів, ібенійців, кохорців, дотракійців, Дорну та усього Вестеросу. Але оце вперше Дані почула, що він має ще й частку крові Таргарієнів. Вона уважно роздивилася його і спитала:

— Як це може бути?

Попередня
-= 355 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!