Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Піду першою. Бреллі знадобиться допомога з водою для панянчиної купелі.

Вона схилилася над ним, щоб подарувати останній поцілунок у чоло.

— Мій велетню Ланістере. Я так тебе кохаю.

«А я кохаю тебе, мила моя.» Хай вона хвойда, та все ж заслуговує на краще, ніж він їй готує. «Мабуть, таки віддам її за пана Таллада. Він начебто чесний лицар. І такий високий на зріст.»

Санса IV

«Який солодкий був сон» — подумала Санса, ще не прокинувшись. Вона знову опинилася в Зимосічі, бігла крізь божегай з Панночкою. З нею там перебували і батько, і брати, усім було тепло та безпечно. «Якби ж те, що сниться, могло справдитися…»

Вона рвучко відкинула ковдри. «Я мушу триматися.» Скоро її муки скінчаться — не одним способом, то іншим. «Якби зі мною була Панночка, я б не боялася.» Але Панночка померла. Робб, Бран, Рікон, Ар’я, батько, мати, навіть септа Мордана. «Усі вони мертві, а я жива.» У цілому світі вона лишилася на самоті.

Її вельможного чоловіка поруч не було, та вона вже звикла до його зникнень. Тиріон спав погано і часто підводився ще вдосвіта. Зазвичай Санса знаходила його у світлиці згорбленим біля свічки над якимось старим сувоєм або переплетеною в шкіру книжкою. Іноді пахощі свіжоспеченого вранішнього хліба приманювали його до кухні, а другим разом Тиріон видирався на дах до верхніх садів або блукав на самоті верхівкою Зрадницької Долі.

Санса розчахнула віконниці і затремтіла від холодку; руками побігли сироти. У східному небі нагромадилися хмари, пронизані стовпами сонячного світла. «Немовби два замки плавають у небі.» Санса розгледіла мури з круглястого каменю, могутні вежі та стрільниці. Розлахмічені язики прапорів вихорилися на високих баштах, сягали бляклих у вранішньому світлі зірок. Позаду вже сходило сонце; Санса дивилася, як прапори стають з чорних сірими, а тоді набувають тисячі барв троянд, золота і кармазину. Та скоро вітер усе перемішав, і там, де було два замки, лишився один.

Позаду відчинилися двері — то покоївки принесли гарячу воду для купелі. Обидві вони були у її службі новими — Тиріон сказав, що попередня челядь шпигувала для Серсеї, про що завжди підозрювала і сама Санса.

— Подивіться! — мовила вона до служниць. — Онде замок у небі.

Вони підійшли і подивилися.

— Ти ба, золотий! — Шая мала коротке чорне волосся і сміливі насмішкуваті очі. Обов’язки вона виконувала належно, та подеколи кидала на Сансу занадто зухвалі погляди. — От якби десь і справді стояв золотий замок — на таке диво я б подивилася.

— Замок, кажете? — Брелла примружилася. — Онде башта падає, здається мені. Та й від решти скоро лишаться самі руїни.

Санса не хотіла чути про башти, що падають, і зруйновані замки. Тому зачинила віконниці й мовила:

— Нас чекають на сніданку в королеви. Чи не у світлиці мій вельможний пан чоловік?

— Ні, мосьпані, — відповіла Брелла. — Я нашого ласкавого пана не бачила.

— Може, пішов до батька, — додала Шая. — Може, Правиці Короля знадобилася його порада.

Брелла пирхнула.

— Пані Сансо! Залазьте вже до купелі, поки вода не вистигла.

Санса дозволила Шаї стягти з неї через голову сорочку і полізла до великої дерев’яної діжки-купільниці. Вона відчувала спокусу попрохати келих вина, щоб хоч якось угамувати тривогу. Весільна відправа мала статися опівдні у Великому Септі Баелора на іншому кінці міста. Надвечір у престольній палаті розпочнеться бенкет: тисяча гостей, сімдесят сім страв, співці, жонглери та мартопляси. Але спершу день мав початися сніданком у танцювальній палаті королеви для ланістерівського та тирелівського панства — хоча тирелівські панії та панянки мали снідати з Маргерією — і ще сотні різного шляхетства та лицарства. «От і зробилася з мене Ланістериха» — гірко подумала Санса.

Поки Брелла відтирала Сансі спину, Шая з її наказу побігла принести ще гарячої води.

— Та ви тремтите, ясна панно! — здивувалася служниця.

— Вода не досить тепла, — збрехала Санса.

Покоївки саме вдягали її, коли з’явився Тиріон у супроводі Подріка Пейна.

— Пані Сансо, ви неперевершено чарівні. — Він повернувся до зброєносця. — А ти, Поде, май ласку і налий мені кухоль вина.

— Вина буде вдосталь за сніданком, пане мій, — мовила Санса.

— Вино є і тут. Авжеж ви не чекаєте, що я розмовлятиму з сестрою тверезим? До того ж настало нове століття, пані. Рік трьохсотий від Аегонового Завоювання. — Карлик узяв келих червоного з Подрікових рук і високо здійняв перед собою. — За Аегона! Ото був зух, на все удатний: мав дві сестри, дві дружини, три великі дракони… Чого ще бажати чоловікові?

Попередня
-= 362 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!