Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Я наказав схопити Тиріонового зброєносця. І покоївок його дружини теж. Послухаємо, що вони скажуть. Золотаві пана Аддама шукають дівчину Старк, Варис оголосив про нагороду. Королівський правосуд має бути здійснено.

«Королівський правосуд.»

— Ви стратите власного сина?

— Його звинувачено у вбивстві королівської особи та власного кревного родича. Якщо він невинний, то не має чого боятися. Але ми мусимо розглянути усі докази та свідчення за і проти нього.

«Докази та свідчення.» Хайме мав уявлення, які докази та свідчення можна знайти у цьому місті брехні та брехунів.

— Ренлі теж помер дивно та нагло, щойно Станісові знадобилася його смерть.

— Князя Ренлі вбила жінка з острова Тарф, що належала до його особистої варти.

— Саме з-за тієї жінки я і прийшов. Я її посадив до цюпи, аби вгамувати пана Лораса. Та я радше повірю в привида Ренлі, ніж у те, що вона здатна була йому зашкодити. Тоді як Станіс…

— Джофрі помер від отрути, а не від чорної химороді. — Князь Тайвин знову зиркнув на пенька правиці Хайме. — Ти не можеш далі служити у Королегвардії, не маючи мечевої руки…

— Можу, — перервав його Хайме. — І служитиму. Є приклади. Якщо треба, пошукаю в Білій Книзі. Хоч цілий, а хоч каліка — лицар Королегвардії служить довіку.

— Серсея створила новий приклад, коли звільнила пана Барістана з огляду на похилий вік. Належний дарунок Святій Вірі переконає верховного септона звільнити тебе від обітниць. Сестра твоя, звісно, скоїла дурницю, вигнавши Селмі, зате відчинила нам нові двері…

— …які хтось мусить зачинити, — скінчив Хайме, підводячись на ноги. — Я, пане батьку, втомився од цебер гівна, що на мене перекидають шляхетні панії високого роду. Ніхто мене не питав, чи хочу я бути Регіментарем Королегвардії. Але, здається, нікуди не дінешся — я ним став. Тепер я маю обов’язок…

— Так, маєш. — Князь Тайвин теж підвівся з крісла. — Обов’язок перед домом Ланістер. Ти спадкоємець Кастерлі-на-Скелі. Саме там тобі й місце. Томен мусить поїхати з тобою як твій вихованець та зброєносець. У Скелі він навчиться бути Ланістером і житиме якнайдалі від матері, а я саме цього і хочу. Для Серсеї ж я збираюся знайти нового чоловіка. Імовірно, ним стане Оберин Мартел, якщо я зумію переконати князя Тирела, що цей шлюб не загрожуватиме Вирію. Давно вже час одружити і тебе. Тирели зараз наполягають, аби Маргерія вийшла за Томена, та якщо я запропоную тебе…

— Ні!

Хайме вже наслухався досхочу, ба більше, ніж досхочу — до нудоти. Його нудило від вельможних осіб і вельможної брехні, від батька і сестри, від усіх сімейних справ одразу.

— Ні. Ні. Ні. Ні. Ні. Скільки ще мені казати «ні», щоб ви почули? Оберин Мартел?! Та його слава темніша за його пику, і отруйним змієм його кличуть не лише за те, що він труїть свого меча. Він наплодив більше байстрюків, ніж Роберт, а до ліжка бере не лише дівчаток, але й хлопчиків. І якщо ви на одну хворобливу мить уявили собі, що я можу одружитися з удовою Джофрі…

— Князь Тирел присягається, що дівчина досі незаймана.

— Та хай хоч помре незайманою, мені байдуже. Я не хочу її! І Скелі вашої теж не хочу!

— Ти мій син, і…

— Я лицар Королегвардії. Регіментар Королегвардії! Мені цього досить! Ніким іншим я бути не бажаю!

Вогонь комина вигравав золотом на цупких баках, що облямовували обличчя князя Тайвина. Жилка колотилася в нього на шиї, але він нічого не казав. Не бажав нічого казати.

Напружена тиша тривала так довго, що Хайме не витримав.

— Пане батьку… — почав він.

— Ви мені не син, — відвернувся князь Тайвин. — Ви кажете, що є Регіментарем Королегвардії та не бажаєте бути ніким іншим. Гаразд, пане Регіментарю. Ідіть і виконуйте свої обов’язки.

Давос VI

Голоси здіймалися, наче вихор жарин у темно-лілове вечірнє небо.

— Виведи нас із пітьми, Господи! Наповни серця наші вогнем, аби не зійшли ми з твого осяйного шляху!

Ніч-ватра палала у дедалі густіших сутінках, наче великий яскравий звір. Од миготливого жовтогарячого світла двором падали тіні у двадцять стоп заввишки. На мурах Дракон-Каменя, здавалося, ворушилися і переминалися химери та потвори.

Давос дивився донизу крізь заокруглене нагорі вікно галереї. Він бачив, як Мелісандра здіймає руки, наче прагне обійняти тремтливе полум’я.

— Ра-Гльоре! — співала вона голосом гучним та чистим, — ти є світло наших очей, вогонь нашого серця, жар нашого лона. Од тебе приходить сонце, що зігріває наші дні, од тебе приходять зірки, що бережуть нас у пітьмі ночі.

— Захисти нас, Господи Світла! Бо ніч темна і повна жахіть.

Попередня
-= 388 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!