Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Хор, що виспівував у відповідь, очолювала королева Селиса. Її гостре кощаве обличчя горіло лихоманкою благочестя. Поруч стояв король Станіс, суворо зчепивши щелепи. Коли він рухав головою, на ній мерехтіли вістря зубців черлено-золотого королівського вінця. «Він поруч із ними, та не один із них» — подумав Давос. Принцеса Ширена теж стояла між ними; сірі скам’янілі латки на її обличчі та шиї здавалися у світлі ніч-ватри майже чорними.

— Оборони нас, Господи Світла! — співала королева.

Король не відповідав разом з іншими, а вдивлявся у вогонь. Давосові було цікаво, що він там бачить. «Видіння нової війни? Чи щось ближче до дому?»

— Ра-Гльоре, котрий обдарував нас подихом життя, дяку нашу прийми за нього! — співала Мелісандра. — Ра-Гльоре, котрий обдарував нас ясним днем, дяку нашу прийми за нього!

— Дяка Тобі за сонце, що гріє на нас! — відповіла королева Селиса у хорі з іншими вірянами. — Дяка Тобі за зорі, що споглядають нас із неба. Дяка Тобі за вогні у домівках і вогні у руках наших, котрими женемо геть свавільну пітьму!

У хорі вірних чомусь лунало менше голосів, ніж попередньої ночі — так здалося Давосові. Менше облич палало жовтогарячим світлом навколо вогню. А на ранок стане ще менше… чи може, більше?

Голос пана Акселя Флорента лунав густо і гучно, наче мідна сурма. Він стояв, випнувши груди-барило, на своїх кривих ногах, і світло вогнища лизало йому обличчя, наче жовтогарячий язик якогось чудовиська. Давосові стало цікаво, чи подякує йому пан Аксель опісля усього. Адже те, що вони сьогодні скоять, може здійснити Акселеву мрію — зробити його Правицею Короля.

Мелісандра піднесла голос:

— Дяка Тобі за Станіса, милістю Твоєю нашого короля! Дяка Тобі за чисте біле полум’я його благодаті, за червоний меч правди у його руці, за любов до своїх вірних! Настав його на шлях, оборони його, Ра-Гльоре, і подаруй сили, аби змести ворогів!

— Подаруй сили! — заспівали у відповідь королева Селиса, пан Аксель, Деван та решта. — Подаруй мужності! Подаруй мудрості!

Коли Давос був іще хлопчиком, септони навчили його молити Старицю про мудрість, Воїна про мужність, Коваля про силу. Та зараз він молився до Матері, аби та вберегла його любого синочка Девана від гемонського божества червоної жінки.

— Князю Давосе! Краще нам поспішити, — м’яко торкнувся його ліктя пан Андреш. — Пане князю, ви чуєте?

Нове титулювання досі незвично лунало у вухах, та все ж Давос відвернувся від вікна, почувши заклик.

— Авжеж. Час настав.

Станіс, Мелісандра та королевині люди проказуватимуть молитви ще з годину. Червоні жерці запалювали свої ватри щовечора при заході сонця, щоб подякувати Ра-Гльорові за день, що скінчився, і попрохати повернути сонце на небо вранці, аби відігнати пітьму. «Перемитник мусить знати припливи та відпливи, коли та як саме ними скористатися.» Ось ким він став наприкінці дня — Давосом-перемитником. Скалічена рука сягнула до горла по мішечок-оберіг, та не знайшла нічого. Він смикнув руку донизу і закрокував швидше.

Супутники негайно підлаштували свої кроки під його власні. Байстрюк зі Щеботу мав понівечене віспою обличчя і гоноровито-зухвалий норов зубожілого лицаря. Пан Геральд Говір був кремезний, білявий волоссям, прямодухий та доброзичливий. Пан Андреш Естермонт вивищувався над ним на голову, мав схожу на лопату бороду і кущаві брунатні брови. Усі вони були добрі вояки та шляхетні люди, кожен на свій лад — такими їх знав Давос. «Схибимо цієї ночі — усі разом шляхетно лежатимемо у могилі» — майнула в нього думка.

— Вогонь є живим, — відказала Давосові червона жінка на його прохання навчити бачити майбутнє у полум’ї. — Він ніколи не стоїть, невпинно змінюється… наче книжка, у якій літери танцюють і перемішуються, поки ви намагаєтеся їх читати. Щоб побачити обриси за язиками полум’я, потрібно багато років навчатися. А ще більше років забирає вміння відрізнити обриси майбутнього від того, що могло бути чи вже сталося. Ба навіть тоді це тяжка праця. Дуже тяжка. Ви, люди тієї землі, де заходить сонце, цього не розумієте.

Давос тоді запитав:

— Якщо ця штука така хитра, чому ж пан Аксель зумів так швидко її навчитися?

На це Мелісандра лише усміхнулася загадково і відповіла:

— Кожен кіт може витріщитися у вогонь і побачити, як там бігають червоні миші.

Давос людям короля про це брехати не став.

— Червона жінка може побачити, на що ми замірилися, — попередив він їх.

— То треба найперше вбити її! — закликав Левис Рибалчиха. — Я знаю місце, де можна зробити засідку. Як вона буде сама, а нас четверо, та з гострими мечами…

Попередня
-= 389 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!