Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Ні, він лише… він був… — «Добрий до мене»? Цього вона сказати не могла — тільки не тут, не тітці, яка його так ненавиділа. — Він… надавав перевагу хвойдам, пані. Він сам казав.

— Хвойдам! — Ліза відпустила її зап’ясток. — Авжеж. Яка інша жінка, крім тієї, що продається за золото, ляже з такою істотою? Було б мені вбити Біса, поки він сидів у моїй владі. Але він мене обдурив. Ту паскуду обдаровано ницою хитрістю. Його сердюк убив мого доброго лицаря, пана Вардіса Егена. Я ж казала Кетлін: дарма вона його привезла. Ще й нашого дядька потім із собою забрала. Це вона недобре вчинила! Чорноструг був моїм Лицарем Брами. Відколи він поїхав, гірські роди геть знахабніли. Та Петир їх скоро вгамує. Я його зроблю князем-намісником Долини.

Тітка уперше посміхнулася, і усмішка та була майже тепла.

— Може, він не такий високий та дужий, як дехто інший, зате вартий їх усіх! Вір йому і роби все, що він каже.

— Так, тітонько… ласкава пані.

Пані Ліза, схоже, була втішена.

— Я знала того хлопчака, Джофрі. Він жорстоко глузував з мого Роберта, ще й ударив його дерев’яним мечем! Чоловіки кажуть, що вдаватися до отрути — то безчестя, але жінки мають іншу честь. Матір Вишня створила нас на захист наших дітей, і єдине безчестя — це не зуміти їх захистити. Згодом, коли матимеш дитину, то зрозумієш сама.

— Дитину? — вагаючись, запитала Санса.

Ліза зневажливо змахнула рукою.

— Та не переймайся! Тобі ще зарано ставати матір’ю, хоча за кілька років таки доведеться. Трохи згодом тобі й самій захочеться мати дітей. Так само, як захочеться заміж.

— Але ж я… я маю чоловіка, пані.

— Зараз маєш, а скоро не матимеш. Радій, що Біс надавав перевагу хвойдам. Моєму синові не личить підбирати недоїдки за тим карликом. Та якщо він тебе не чіпав… Що ти скажеш про шлюб зі своїм братом у перших, князем Робертом?

Сансі вже неабияк обридли спроби видати її заміж за того чи за сього. Про Роберта Арина вона знала тільки те, що він був малий хворобливий хлопчик. «Та й не мене вона хоче йому в дружини, а мої спадкові права. Мабуть, ніхто й ніколи вже не одружиться зі мною заради кохання.»

Але брехня далася їй легко і безперешкодно.

— Я… палко чекатиму на знайомство з паном князем, ласкава пані. Але ж він іще дитина, хіба ні?

— Йому вісім років. І здоров’ям він не надто міцний, зате дуже лагідний, розумний та кмітливий. З нього виросте велика людина, Алейно. «Міцне сім’я» — так казав мій пан чоловік перед смертю. То були його останні слова. Інколи боги дозволяють нам зазирнути в майбутнє на смертному ложі. Не бачу причини, чому б тобі не вийти заміж знову, щойно ми почуємо про смерть твого чоловіка-Ланістера. Звісно, потай — адже князь на Соколиному Гнізді не може одружитися з байстрючкою, то було б украй ганебно. Щойно покотиться Бісова голова, як крук принесе нам звістку з Король-Берега. Вас із Робертом можна буде одружити вже наступного дня. Хіба не радість? Хлопчикові добре буде мати супутницю та подругу. Він грав з сином Вардіса Егена, коли ми уперше повернулися до Гнізда, і з сином мого управителя теж, але ті хлопчаки були надто брутальні. Довелося їх вигнати. А скажи-но мені, Алейно — ти добре читаєш?

— Септа Мордана мала добрість казати, що так.

— Роберт має слабкі очі, проте дуже любить, коли йому читають, — зізналася пані Ліза. — Найбільше він кохається у розповідях про тварин. Чи знаєш ти пісеньку про курку, що вдягалася лисою? Я весь час її співаю, а йому не набридає. А ще він полюбляє грати у «жабка-стриб», «круть-меч» та «запрошення до замку». Але ти мусиш завжди дозволяти йому вигравати. Це ж чемно та пристойно, хіба ні? Адже Роберт — князь на Соколиному Гнізді, не абихто. Ніколи цього не забувай, чуєш, ніколи! Так, ти чесного роду, Старки на Зимосічі — давнє та гоноровите сімейство. Але ж Зимосіч впала, і ти лишилася жебрачкою, тому про гонор краще забути. Нині у твоєму становищі тобі краще пасуватиме сумирна дяка, ніж пиха та гонор. Так, дяка і покора. Мій син матиме вдячну і покірну йому дружину.

Джон IX

Сокири дзвеніли вдень і вночі.

Джон уже й згадати не міг, коли востаннє спав. Коли він заплющував очі, то бачив битву вві сні; коли прокидався, то ставав до неї увіч. Навіть у Король-Башті йому вчувався невпинний стукіт спижевих, крем’яних та вкрадених сталевих сокир по дереві — що вже казати про спроби відпочити у хатині-зігрівайці нагорі Стіни. Манс також приставив до роботи баби для забивання паль і довгі пилки з кістяними та крем’яними зубами. Одного разу, не встиг іще виснажений Джон попливти геть у хворобливому сні, як зі страхолюдної пущі почувся гучний хряскіт, і посеред хмари пилу та глиці додолу впала велетенська вартовина.

Попередня
-= 428 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!