Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Серсея впала на коліна перед його кріслом і ухопила здорову руку обома своїми.

— Джоф мертвий, Мирцела — в Дорні. Мені лишився самий тільки Томен. Не дозволь батькові забрати його в мене. Благаю тебе, Хайме!

— Князь Тайвин не питав мого схвалення. Я можу з ним побалакати, але він не послухає.

— Послухає, якщо ти погодишся піти з Королегвардії!

— Я нікуди не піду з Королегвардії.

Сестра щосили боролася зі слізьми.

— Хайме, ти мій осяйний лицар. Ти не можеш кинути мене тоді, коли найбільше потрібен! Батько краде в мене сина, відсилає мене геть… а якщо ти його не зупиниш, то й мене знову віддасть заміж!

Хайме не мав би дивуватися, та зненацька відчув, що його вдарило у живіт сильніше, ніж бив пан Аддам.

— За кого?!

— Невже це важливо? За того князя чи сього пана. Батько вирішить, що він йому потрібен у зяті, та й по тому. Але мені байдуже — я нового чоловіка не хочу і не прийму. Я не хочу в своєму ліжку нікого, крім тебе. Ніколи!

— То так йому і скажи!

Серсея прибрала руки.

— Ти знову кажеш нісенітниці. Невже ти хочеш, аби нас розлучили, як того разу, коли ми… гралися… і матінка нас упіймала? Томен втратить престол, Мирцела — шлюб… так, я хочу бути твоєю дружиною, ми належимо один одному, та цього ніколи не буде, Хайме, ніколи! Адже ми — брат із сестрою.

— Але Таргарієни…

— Ми не Таргарієни!

— Мовчи, — скривився він. — Ще докричишся, що збудиш моїх присяжних братчиків. А ми ж не можемо цього дозволити, адже так? Раптом хтось, бороньте боги, подумає, що ти прийшла мене побачити.

— Хайме, — схлипнула вона, — невже ти гадаєш, я хочу цього менше за тебе? Байдуже, за кого мене віддадуть. Я хочу тебе коло себе, у моєму ліжку, в моєму лоні. Між нами нічого не змінилося. Дозволь мені довести.

Вона задерла йому сорочку і почала копирсатися у зав’язках штанів. Хайме відчув, як його тіло відгукується на заклик.

— Ні! — заперечив він. — Тільки не тут.

Вони ніколи не робили цього у Башті Білих Мечів, не кажучи вже про покої Регіментаря.

— Серсеє, тут не місце.

— Ти взяв мене у септі. Це те саме.

Вона видобула його прутень зі штанів і схилила над ним голову. Але Хайме відштовхнув її пеньком правиці.

— Ні! Кажу тобі — не тут!

І змусив себе підвестися.

На мить він побачив у її яскравих зелених очах замішання і навіть острах. Але їх хутко замінила палка лють. Серсея опанувала себе, скочила на ноги, опорядила спідниці.

— Цікаво, тобі у Гаренголі відтяли правицю чи мужність?

Струшуючи головою, вона розсипала волосся голими білими плечима.

— Яка ж я дурепа! Чого я припхалася? Ти не мав мужності захистити Джофрі, то як захистиш Томена? Чим я думала! А скажи-но мені: якби Біс убив усіх трьох твоїх дітей, ти б хоч тоді розгнівався?

— Тиріон не завдасть шкоди ані Томенові, ані Мирцелі. Я й досі не певний, що саме він убив Джофрі.

Серсея гнівно викривила вуста.

— Що ти верзеш?! Після усіх його погроз…

— Погрози нічого не важать. Він присягається, що не робив цього.

— Ой, присягається, та невже? Карлики ж не брешуть, так? Ти це хотів сказати?

— Мені він не бреше. Як не брехала ти.

— В тебе, йолопе, не лише волосся, а й мізки золоті! Він тобі брехав тисячу разів, і я теж. — Серсея підібрала волосся і схопила зі стовпчика свою сіточку. — Думай собі, що хочеш. Мале чудовисько сидить у кам’яному мішку, і скоро пан Ілин зітне йому голову. Хочеш — забирай її собі на спогад.

Вона кинула погляд на подушку.

— І хай та голова на тебе витріщається, коли ти спатимеш сам-один у цій холодній білій постелі. Поки очі не вигниють!

— Краще тобі піти, Серсеє. Ти мене сердиш.

— Ой пробі, рятуйте, каліка розсердився! — Вона зареготала. — Шкода, що князь Тайвин Ланістер ніколи не мав сина. Я могла бути гідною його спадкоємицею, аби ж лише мала пуцьку. До речі про пуцьки: ти б свою прибрав, братику. Бо висить у тебе зі штанців така мала та жалюгідна!

Коли Серсея пішла, Хайме дослухався до її поради і одноруч так-сяк зав’язав штани. Пальці, яких не було, знову скніли болем аж до кісток. «Я втратив руку, батька, сина, сестру та кохану. Скоро втрачу брата. А люди чомусь вважають, що дім Ланістер виграв цю війну.»

Хайме накинувся корзном і пішов сходами до світлиці, де знайшов пана Бороса Блаунта за келихом вина.

— Коли доп’єте, перекажіть панові Лорасу, що я готовий її бачити.

Панові Боросу вистачило зухвалості лише на похмурий погляд.

— Готові бачити кого?

— Перекажіть панові Лорасу.

— Гаразд. — Пан Борос поспіхом перехилив келиха. — Воля ваша, пане Регіментарю.

Попередня
-= 455 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!