Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Пам’ятаю, — відповів маестер Аемон, — але ж, Семе, я маестер Цитаделі, скутий присягою і ланцюгом мого братства. Мій обов’язок — радити князеві-воєводі, хай хто ним стане. Мені не личить сприяти одному пошукачеві проти іншого.

— Але ж я не маестер, — мовив Сем. — Чи не можу я чогось зробити?

Аемон обернув свої сліпі очі до Сема і м’яко посміхнувся.

— Навіть не знаю, Семвеле. А чи можеш?

«Можу» — подумав Сем. — «І мушу.» І то негайно — бо якщо вагатися, то скиснуть рештки мужності. «Я — братчик Нічної Варти» — нагадав він собі, поспішаючи через двір. — «Я служу, я склав обітниці. Я впораюся!» Бували часи, коли він трусився і скавучав під самим лише поглядом воєводи Мормонта, але то був старий Сем — перед Кулаком Першолюдей і Крастеровим Дитинцем, перед упирями і Холодноруким, перед Іншим верхи на мертвому коні. Тепер він став хоробріший. «Йоля зробила мене хоробрішим» — казав він Джонові. То була правда. Інакше і бути не могло.

З двох каштелянів Котер Пайк лякав його найбільше, тому Сем спершу пішов до нього — поки мужність не вистигла. Пайк знайшовся у старій Щитовій Палаті — кидав кості з трьома своїми хлопцями зі Східної Варти і рудоголовим десятником з Дракон-Каменя, що прибув у війську Станіса. Коли Сем попрохав про честь побалакати наодинці, Пайк гримнув наказ, інші зібрали кості та гроші й вийшли геть.

Ніхто ніколи не називав Котера Пайка показним на вроду, хоча тіло під повстяним каптаном з нашитою залізною лускою і грубими штаньми було міцне, струнке і жилаве. Очиці він мав невеличкі, близько посаджені, ніс — поламаний та кривий, на голові — гострий, наче вістря списа, вдовиний клин. Обличчя йому понівечила віспа; щоб її приховати, він виростив ріденьку неохайну бороду.

— Сем Смертяний! — мовив він замість вітання. — А чи справді ти пхнув ножем Іншого? Може, то якийсь дичацький хлопчина сніговика зліпив, а ти й злякався?

«Недобрий початок.»

— То драконоскло вбило Іншого, ласкавий пане, — жалюгідно промимрив Сем.

— Та вже ж. Гаразд, Смертяний, хутчіш до справи. Тебе надіслав маестер?

— Маестер? — Сем ковтнув. — Я… я щойно від нього, пане.

Власне, він навіть не збрехав. Якщо Пайк хибно зрозуміє сказане, то й на краще — може, уважніше дослухатиметься. Сем глибоко вдихнув і виклав своє прохання.

Але Пайк обірвав його, не дозволивши промовити і двадцяти слів.

— Ти хочеш, аби я став на коліна поли Малістерові цілувати? А мав би здогадатися! Ви, князьки та панки, завжди збрідаєтеся докупи, як ті вівці. Скажи Аемонові, що він змарнував свої слова і мій час. Якщо хтось має відкликати себе з обрання, то це Малістер. Він уже застарий для цієї служби — так йому і перекажи. Ось оберемо його, і хтозна — може, за рік доведеться обирати знову.

— Так, він немолодий, — погодився Сем, — але ж досвідчений.

— Досвідчений у чому? Сидінні у башті й порпанні у мапах? Хіба що. Але що він робитиме, коли стане воєводою? Писатиме упирям листи? Так, він помазаний та висвячений лицар, гаразд. Але не воїн! Сцяти я хтів на те, що він зо п’ятдесят років тому когось там збив з коня у якомусь пришелепкуватому турнірі. Навіть сліпий старий мусить знати, що у всіх битвах Малістера провід над браттями насправді тримав Піврукий. А з цим клятим королем на голові нам тим паче потрібен за воєводу хоробрий та завзятий боєць. Сьогодні, бач, його милість вимагає собі руїни та дику пустку, але що та вінценосна макітра надумає завтра? Гадаєш, Малістерові стане мужності піти проти волі Станіса Баратеона і його червоної хвойди? — Пайк зареготав. — Наставляй кишеню!

— То ви не підтримаєте пана Дениса? — у розпачі перепитав Сем.

— Ти Сем Смертяний чи Глухий Дик? Ні, я його не підтримаю. — Пайк тицьнув пальцем йому в обличчя і продовжив: — Слухай сюди, хлопче, і спробуй втямити. Я не хочу воєводського уряду, і ніколи не хотів. Найкраще я б’юся з корабельним чардаком під ногами, а не з конем між ними. А замок Чорний, як на мій смак, стоїть трохи осторонь від моря. Та я радше дупою сяду на розжареного меча, ніж віддам Нічну Варту обскубаній квочці з Тіньової Вежі, що прикидається орлом. Ходи до свого старого і перекажи мої слова.

Котер Пайк підвівся з лави.

— Я скінчив. Забирайся з очей!

Сем зібрав усю мужність, яка йому лишилася, і спитав:

— Щ-що як був би ще хтось? Ви б п-підтримали когось іншого?

— Кого б це? Бовена Марша? Він уміє лише ложки лічити. Отел звик підкорятися, робить, що йому кажуть… будівельну свою справу знає добряче, годі казати, але більше не тямить геть нічого. Слинт… його люди йому вірні, цього не заперечиш. Було б обрати його лише на те, аби запхати цурку до ясновельможної горлянки і подивитися, чи Станіс нею вдавиться… але краще цього не робити. У Слинті надто багато від Король-Берега. Жаба виростила крила і ламає з себе дракона. Оце вже ні, дякую красненько!

Попередня
-= 489 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!