Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Все ж я хочу почути від вас.

— Воля ваша, — кивнув Білоборід. — Замолоду принц Дракон-Каменя був надзвичайно книжною дитиною. Читати навчився дуже рано — люди казали, що королева Раела, напевне, проковтнула кілька книжок і свічку, коли син був у неї в череві. Гратися з іншими дітьми Раегар зовсім не прагнув, маестрів зачаровував його розум, зате лицарі його батька кисло жартували, що, мовляв, у родині Таргарієнів знову відродився Баелор Блаженний. Та ось одного дня принц Раегар знайшов у сувоях щось таке, що змінило його довіку. Ніхто не знає, що то було, але зранку юнак з’явився у дворі, де лицарі вдягали обладунки, підійшов до майстра-мечника, пана Вілема Даррі, та мовив: «Мені знадобиться меч і броня. Схоже, я мушу стати воїном.»

— І він ним став! — зраділа Дані.

— Справді так, — вклонився Білоборід. — Благаю вашу милість вибачити. Ми говорили про воїнів, і ось, здається, прокинувся Могутній Бельвас. Я мушу іти справляти свою службу.

Дані глянула назад, у напрямку корми. Євнух саме вилазив крізь ляду посередині чардаку — досить спритно, як на свою статуру. Був він не надто високий, але кремезний і широкий — пудів зо шість сала та м’язів. Велике буре черево мережили навхрест бляклі білі рубці. З одягу він мав на собі мішкуваті штани, жовтий шовковий черес і крихітну сміховинну жилетку з залізними нютами.

— Могутній Бельвас хоче їсти! — заревів він до усіх одразу і ні до кого зокрема. — Могутній Бельвас зараз снідатиме!

Він обернувся і побачив на передку корабля свого Арстана.

— Білобороде! Неси їжу Могутньому Бельвасові!

— Можете йти, — мовила Дані до зброєносця. Той вклонився і пішов служити людині, до якої був приставлений.

Пан Джораг дивився йому в спину, насупивши своє чесне суворе обличчя. Мормонт був з себе здоровий та міцний, з дебелою щелепою та м’язистими плечами — не надто гарний на вроду, але найвірніший друг, якого знала Дані.

— Ви того старого слухайте, та не заслухайтеся — так воно розумніше буде, — сказав їй пан Джораг, коли Білоборід вже не міг чути.

— Королева мусить слухати усіх, — нагадала Дані лицареві. — Вельможних та простих, сильних та слабких, чесних та підлих. Один голос може наспівати тобі брехню, але слухаючи багатьох, зрештою знайдеш правду.

Про це вона читала у якійсь книжці.

— То послухайте і мого голосу, ваша милосте, — мовив вигнанець. — Цей Арстан Білоборід грає у нечесну гру. Він надто старий для зброєносця і надто спритний на язик, щоб служити тому бовдурові-євнухові.

«А й справді, чудернацько» — визнала про себе Дані. Могутній Бельвас був колишній невільник, вигодований та вивчений у бійцівських ямах Меєрину. Магістрат Іліріо надіслав його захищати її — принаймні так казав сам Бельвас. А захисники їй справді були не зайві. Узурпатор зі свого Залізного Престолу пообіцяв землю та княжий титул будь-кому, хто її уб’є. Один уже спробував — кухлем отруйного вина. Що ближче вона до Вестеросу, то більш вірогідні нові спроби. У Карфі ворожбит П’ят Прей вже надсилав по неї Жалійника, щоб відплатити за Невмирущих, яких вона спалила у Палаці Праху. Ворожбити ніколи не забували образ — так їй казали; а Жалійники були вбивці, які ніколи не хибили. Більшість дотракійців теж налаштувалася проти неї. Колишні ко хала Дрого тепер очолювали власні халазари, і ніхто з них не проминув би нагоди напасти на її крихітний загін, якби опинився поруч — заради того, щоб убити або поневолити її людей, а її саму відтягти до Ваес Дотраку і оселити в належному їй місці серед старих бабів-дошхалін. Дані свого часу сподівалася, що хоча б Цзаро Чжуан Даксос не стане їй ворогом. Але ж карфійський купець понад усе жадав її драконів. А ще була Квайфа з Тіні — моторошно дивна жінка у червоній покостовій личині зі своїми таємничими порадами. Хто вона така: теж ворог або небезпечний друг? Цього Дані сказати не могла.

«Пан Джораг урятував мене від отруйника, Арстан Білоборід — від мантикори. Чи не порятує Могутній Бельвас від наступного вбивці?»

Євнух дійсно справляв грізне враження — мав руки, мов невеличкі дерева, і араха такого гострого, що міг би ним голитися, якби раптом на гладких брунатних щоках дивом виткнулася якась волосина. Але розумом здоровань скидався на мале дитя. «Все-таки захисник із нього не найкращий. На щастя, я маю пана Джорага та моїх кревноїзників. І не забути про драконів.» З часом дракони мали перетворитися на найгрізніших її захисників — таких самих, як в Аегона Завойовника та його сестер три століття тому. Але наразі від них було більше клопоту, ніж захисту. В усьому світі жило лише троє драконів — і усі належали їй. Неймовірне диво, незмірний жах і безцінний скарб.

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!