Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Лукавий принц, або Брат короля

Тим часом короля Візериса та його двір події на півдні анітрохи не турбували. «Хай Даемон грається у війну» — казав його милість згідно відомих нам джерел. — «Менше клопоту чинитиме.» Візерис сам був геть не войовничої вдачі; протягом попередніх років Король-Берег насолоджувався невпинною чередою бенкетів, танців, турнірів, на яких мартопляси та співці прославляли народження кожного нового таргарієнівського принцика. Королева Алісента скоро виявила себе такою ж плідною, як і вродливою. Року 107-го по А.З. вона народила королю здорового сина і назвала його Аегоном на честь Завойовника. За два роки вона виродила на світ королю доньку Гелаену, а року 110-го — другого сина Аемонда, про котрого казали, що він удвічі менший за старшого брата, зате удвічі завзятіший.

І все ж біля підніжжя Залізного Престолу під час двірських прийомів, як і раніше, сиділа принцеса Раеніра; батько також почав брати її з собою на засідання малої ради. Багато князів та лицарів шукали її прихильності, але принцеса не зводила очей з пана Крістона Колія, молодого, хороброго та справного лицаря у її особистій службі. «Пан Крістон боронить принцесу від ворогів… та хто оборонить її від самого пана Крістона?» — так запитала одного разу королева Алісента при дворі.

Приязнь і дружба між її милістю королевою та її пасербицею не зажилися надовго, адже і Раеніра, і Алісента прагнули першості серед жіноцтва держави. І хоча королева вже подарувала королю не одного, а двох нащадків чоловічої статі, Візерис нічого не робив для зміни порядку успадкування престолу. Принцеса Дракон-Каменя залишалася його наступницею; половина панства Вестеросу присягнулася захищати її права. Дехто питав: «А як же ухвала Великої Ради 101-го року?», але глухі вуха їх не чули. Справу було вирішено королем Візерисом остаточно; повертатися до неї його милість не бажав.

І все ж питання наполегливо ставилися знову і знову, не в останню чергу — самою королевою Алісентою. Найгучніше серед її прихильників лунав голос її батька — пана Отто Вишестража, Правиці Короля. Та коли королю Візерису набридли надто настійливі домагання, він року 109-го по А.З. позбавив пана Отто ланцюга уряду і поставив замість нього мовчазного князя гаренгольського Лионеля Моца. «Цей Правиця хоч інколи даватиме мені спокій» — проголосив його милість.

Але навіть після повернення пана Отто до Старограду при дворі лишилася спільнота прихильників королеви — могутніх князів та панів, приязних до королеви Алісенти, що підтримували права її синів на престол. Проти них згуртувалися прихильники принцеси. Щоправда, король Візерис кохав дружину і любив доньку, а над усе ненавидів чвари та незгоду. Не знаючи спочинку, він трудився зберегти мир між жіноцтвом своєї родини, задобрюючи обох подарунками, золотом та знаками пошани. Поки він жив на світі, правив на престолі й підтримував рівновагу, бенкети та турніри не припинялися, як раніше, у державі загалом панували мир та злагода… хоча декілька гострооких двірських панів уже помічали, як дракони однієї сторони клацають щелепами та пихкають вогнем на драконів іншої, коли їм трапляється перестріти одне одного.

Року 111-го по А.З., на п’яту річницю шлюбу короля з королевою Алісентою, в Король-Березі вчинили великий турнір. На бенкеті, що відзначав його початок, королева мала на собі зелену сукню, а принцеса пишно вбралася у кольори Таргарієнів — чорний та червоний — і справила у них неабияке враження. Протистояння не лишилося непоміченим; відтоді виник звичай величати прибічників королеви «зеленими», а почет принцеси — «чорними». На турнірному полі «чорні» спочатку зазнавали самих поразок, доки пан Крістон Колій, маючи на собі знак прихильності принцеси Раеніри, не вибив з сідла усіх поборників королеви, серед яких були двоє її братів у перших та наймолодший рідний брат, пан Гвейн Вишестраж.

Але була там і ще одна людина, котра не носила ані зеленого, ані чорного, а лише срібне та золоте. До двору нарешті повернувся принц Даемон Таргарієн. Маючи на собі вінця і величаючи себе «королем вузького моря», він з’явився без попередження у небі над Король-Берегом на власному драконі, зробив три кола над турнірним бойовищем… та коли нарешті зійшов на землю, то став на коліно перед братом і поклав перед ним корону на знак любові, вірності та прихильності. Візерис повернув корону її володареві, розцілував Даемона у обидві щоки, привітав з поверненням додому, а навколо них шаленіло панство та простолюддя, гучно схвалюючи примирення синів принца Баелона Таргарієна. Серед вітальників найлункіше чувся голос принцеси Раеніри, яка несамовито зраділа поверненню улюбленого дядечка і прохала його лишитися хоч ненадовго.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!