Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Тоді ж ти побачив і ті жетони?

— Так. Ні. Типу того. Я побачив, що в Ейнджі щось затиснуте в руці… на ланцюжку… але не зрозумів, що воно, а мені не хотілося нічого там торкатися. — Джуніор скромно опустив очі. — Я розумію, я усього лиш новобранець…

— Добра думка, — підхопив Рендолф. — Розумна думка. Сам знаєш, за звичайних обставин у нас тут зараз була б у повному складі команда криміналістів з офісу генерального прокурора штату — вони б по усіх статтях притиснули Барбару до стінки — але зараз надзвичайні обставини. Отже, я гадаю, ми з'ясували вже достатньо. Він таки дурень, що забув про свої жетони.

— Я подзвонив по своєму мобільному батькові. Розсудивши з усіх тих балачок по радіо, що ви мусите бути дуже зайнятим на той час…

— Зайнятим? — підкотив під лоба очі Рендолф. — Синку, ти й половини усього не знаєш. Ти правильно зробив, що подзвонив батькові. Він же практично теж служить у нашому відділку.

— Тато миттю взяв двох офіцерів — Фреда Дентона і Джекі Веттінгтон, — і вони приїхали до будинку Маккейнів. Коли вже Фредді фотографував місце злочину, до нас приєдналася також Лінда Еверет. Потім з'явилися зі своїм похоронним екіпажем Стюарт Бові та його брат. Тато вирішив, що так буде краще, бо у шпиталі така гарячка після того бунту в супермаркеті і все таке.

Рендолф кивнув.

— Дуже правильно. Живим допомагай, мертвих ховай. Хто саме знайшов жетони?

— Джекі. Вона олівцем розігнула пальці Ейнджі, й жетони просто випали на долівку. Фредді все сфотографував.

— На суді це допоможе, — промовив Рендолф. — Котрий ми проведемо самі, якщо цей Купол не пощезне. Ми запросто можемо Це зробити. Знаєш, як сказано в Біблії: з вірою ми гори можемо посунути. О котрій годині ти знайшов трупи, синку?

— Близько полудня. — «Після того, як востаннє попрощався з моїми подружками».

— І одразу ж подзвонив батькові?

— Не одразу. — Джуніор подарував Рендолфу ніяковий погляд. — Спершу я вийшов на вулицю і поблював. Вони там були такі, такі жахливо побиті. Я зроду не бачив нічого подібного. — Він важко зітхнув, не забувши додати в голос трішки тремтіння. Магнітофон навряд чи вловить цей трепет, але Рендолф його запам'ятає. — Коли я вже проблювався, от тоді й зателефонував татові.

— Окей, гадаю, я отримав усе, що треба.

Ніяких додаткових питань щодо перебігу подій у часі або його «ранкового патрулювання»; навіть пропозиції Джуніору написати рапорт (що було на краще, бо писання зараз неминуче відгукнулося б йому болем у голові). Рендолф нахилився вперед вимкнути магнітофон.

— Дякую, Джуніоре. Чому б тобі не перепочити решту дня? Піди додому і відпочинь. У тебе змучений вигляд.

— Я хотів би бути присутнім тут, сер, коли ви його допитуватиме. Барбару.

— Не варто тобі непокоїтися, що пропустиш сьогодні щось. Ми дамо йому добу поваритися у власнім соку. Це твого тата ідея, і вона таки слушна. Допитувати його почнемо завтра вдень або ввечері, і ти теж будеш присутній. Даю тобі моє слово. І допитувати його ми будемо рішуче.

— Так, сер. Добре.

— Ніяких отих штучок з «мірандою»[299].

— Ясно, сер.

— І, дякувати Куполу, ніхто його також не передасть окружному шерифу. — Рендолф гостро поглянув на Джуніора. — Все буде точно, як у тій приказці: «Що трапилося в Лас-Вегасі, мусить залишитися в Лас-Вегасі».

Джуніор не знав, що йому на це відповісти: «так, сер» чи «ні, сер», бо не мав поняття, про що цей ідіот за столом зараз базікає.

Попередня
-= 290 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар