Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Очолював молитву дебелий лицар на ім’я Годрі Парин. «Годрі Велетнева Смерть. Завелике ім’я, завелика пиха.» Парин мав широкі груди, міцні м’язи, носив важкий панцирний обладунок. Норовом лицар видався Аші марнославним та зарозумілим, спраглим до слави, глухим до осторог, жадібним до хвали, презирливим до простолюду, вовків та жінок. В останньому він недалеко пішов від власного короля.

— Дозвольте мені їхати верхи, — попрохала Аша пана Юстина, коли він знову навідався до її гарби, цього разу з половиною копченого окосту. — Я божеволію в цих ланцюгах. Тікати не намагатимуся — ось вам моє слово.

— Якби ж я міг, панно. Але ж ви бранка короля, не моя власна.

— Ваш король не прийме слова честі від жінки.

Ведмедиця загарчала у відповідь:

— З якого дива нам вірити словам залізняків? Забула, що вчинив твій брат у Зимосічі?

— Я не Теон! — заперечила Аша… але ланцюги лишилися на ній.

Пан Юстин зачвалував далі, а вона чомусь пригадала, коли востаннє бачила матір — на острові Харло, у Десятивеж’ї. У материній опочивальні тьмяно блимала свічка; велике різьблене ліжко під запиленим навісом було порожнє. Пані Аланіс сиділа коло вікна, видивляючись кудись за море.

— Ти привезла мого синочка? — спитала вона, тремтячи вустами.

— Теон не зміг приїхати, — відповіла Аша, дивлячись згори на нещасну руїну жінки, що подарувала їй життя. Жінки, що втратила двох синів, а третього…

«Кожен із вас отримає шматочок принца.»

Хай що станеться, коли при Зимосічі почнеться битва — Аша Грейджой не думала, що її братові вдасться вижити. «Теон Перевертень, Теон Зрадник. Навіть Ведмедиця хоче бачити його голову на шпичці.»

— Маєш братів? — знічев’я запитала Аша свою наглядачку.

— Сестер, — буркотливо, як завжди, відповіла Алісана Мормонт. — П’ятеро нас було. Усі дівчатка. Ліанна сидить на Ведмежому. Ліра та Джорі — з матір’ю. Дасію вбили.

— На Червоному Весіллі?

— Еге ж.

Алісана якусь хвилину роздивлялася Ашине обличчя.

— А я маю сина. Йому два рочки. Доньці — дев’ять.

— Раненько ти почала.

— Навіть зарано. Та все ж краще, ніж запізно.

«Це вона мені докинула, — подумала Аша. — Та нехай.»

— То й чоловіка маєш?

— Ні. Мої діти — від ведмедя, — посміхнулася Алісана. Зуби вона мала дещо кривуваті, але посмішкою причаровувала. — Жінки Мормонтів — перевертні. Ми міняємо шкури. Обертаємося на ведмедиць і знаходимо собі пару в лісі. Це всі знають.

Аша відповіла власною посмішкою.

— Всі знають, що жінки Мормонтів — неабиякі бійці.

Посмішка Алісани зникла з обличчя.

— Такими нас зробили ви. На Ведмежому острові кожен вчиться змалку боятися кракенів, що виходять з моря.

«Старий звичай.» Аша відвернулася, теленькнувши кайданами.

На третій день навколо згустився ліс; колії дороги перетворилися на стежки, якими скоро не змогли рухатися найбільші вози обозу. Тут і там шлях проминав знайомі місця: кам’янистий пагорб, що з певного кута нагадував вовчу голову, напівзамерзлий водоспад, природню кам’яну браму з бородою сіро-зеленого моху. Аша знала тут все — їхала-бо цим шляхом до Зимосічі переконати свого брата Теона і повернутися з нею до безпечного тоді Жбиру-в-Пущі. «І теж не впоралася.»

Того дня вони подолали двадцять верст і з того раділи. Почало сутеніти, візник загнав гарбу під дерево. Поки він розпрягав коней, з’явився пан Юстин і зняв кайдани з Ашиних ніг, а тоді повів разом з Ведмедицею крізь табір до королівського намету. Хай вона була бранка, та все ж із Грейджоїв, господарів на Пайку. Станісові Баратеону лестило кидати їй недоїдки з власного столу, де він вечеряв зі старшиною та воєводами.

Шатро короля було чи не більше за трапезну в Жбирі, та величчю не вражало. Цупкі стіни важкого жовтого полотна вицвіли, заплямувалися брудом та водою, подекуди запліснявіли. На середній жердині віяв королівський прапор — золотавий, з головою оленя у полум’яному серці. З трьох боків його оточували шатра південського панства, що прибуло на північ разом зі Станісом. З четвертого боку ревла та буяла ніч-варта, шмагаючи темнаве небо вихорами полум’я.

Коли Аша під охороною своїх вартових прикульгала до шатра, то побачила десяток вояків, що рубали дрова — живити полум’я. «Королевині люди.» Богом їхнім, і богом ревнивим, був Ра-Гльор. Її ж власний, Потоплий Бог Залізних островів, був у їхніх очах гемоном, і якщо вона не прийме віру в цього Господа Світла, її буде проклято і приречено. «Вони б радо спалили мене на отих своїх пеньках та гілках.» Після битви у лісі вона чула, як дехто наполягав саме на цьому, анітрохи від неї не криючись. Але Станіс їм відмовив.

Попередня
-= 289 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!