Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Справді маю борг, — повторила вона крізь стиснуті зуби. — Справді, бо я тіки повішеник, від мотузки відтятий. І знаю, до смерті мені того боргу нє сплатити.

— У кожного є якийсь борг, — сказала Ейтне. — Таке вже воно, життя, Маріє Баррінг. Борги й заборгованості, зобов’язання, удячність, плата… Зробити щось для когось. А може — для себе? Бо насправді ж ми завжди платимо собі, а не комусь. Кожен борг, що віддаємо, сплачуємо ми собі. У кожній з нас є кредитор із боржником заразом. Справа у тому, аби рахунок той у нас зійшовся. Приходимо ми у світ як крихта даного нам життя, а потім усе отримуємо й платимо борги. Собі. Для себе. Для того, аби рахунок наприкінці зійшовся.

— Близький він тобі, Пані Ейтне, той чоловік? Той… відьмак?

— Близький. Хоча й сам про те не знає. Повернися до Коль Серрай, Маріє Баррінг. Іди до нього. І зроби те, що він попросить.

***

У котловинці хруснув хмиз, тріснула гілка. Забриніло голосне й гнівне «чек-чек» сороки, зяблики злетіли, мигнувши білим пір’ям на крильцях. Мільва стримала дихання. Нарешті.

Чек-чек, — крикнула сорока. Чек-чек-чек. Знову тріснула гілка.

Мільва підправила заслужений, до блиску витертий шкіряний наруч на лівому передпліччі, поклала кисть руки на петлю, причеплену до руків’я. З плаского сагайдака на стегні вийняла стрілу. Рефлекторно, за звичкою перевірила стан вістря й оперення. Пера вона купувала на ярмарках — вибираючи десь одне з десяти, які їй пропонували, — але ставила на стріли їх завжди сама. Більшість готових стріл на торгах мали короткі льотки, поставлені просто вздовж оперення. Мільва ж користувалася виключно стрілами, оперення яких йшло спірально, із льотками, не коротшими за п’ять дюймів.

Вона наклала стрілу на тятиву і вдивлялася тепер у вихід з котловини, у пляму барбарису, що зеленів між стовбурами — із важкезними гронами червоних ягід.

Зяблики не відлетіли далеко, відновили своє дзеленчання. Іди, кізко, подумала Мільва, піднімаючи й натягуючи лук. Іди. Я готова.

Але сарни пішли балкою, у напрямку болота й джерел, що живили струмки, які вливалися у Стрічку. А з яру вийшов козлик. Ладний, як на око — десь фунтів на сорок. Підняв голову, застриг вухами, потім розвернувся до кущів, скубнув листки.

Стояв добре — задом. Якби не стовбур, що затуляв ціль, Мільва вистрелила б без вагань. Навіть уціливши у черево, стріла прошила б його й дотягнулася б до серця, печінки чи легенів. Потрапивши в окіст, розірвала б артерію, і тваринка також загинула б за короткий час. Тому Мільва чекала, не звільняючи тятиви.

Козел знову підняв голову, ступив крок, вийшов з-за стовбура — і раптом трохи розвернувся передом. Мільва, утримуючи стрілу у повному натягу, вилаялася подумки. Постріл спереду був непевним — замість у легеню стріла могла потрапити у черево. Вона чекала, стримуючи дихання, відчуваючи солоний присмак тятиви куточком рота. Це була ще одна велика, майже неоціненна вигода її лука — якби вона використовувала тисову зброю чи ту, що зроблена менш старанно, не зуміла б так довго тримати її у напрузі, ризикуючи тим, що рука змориться і стріла піде нижче.

На щастя, козел схилив голову, скубнув травичку, що виступала з-під моху, і повернувся боком. Мільва спокійно зітхнула, прицілилася у серце й обережно випустила тятиву з пальців.

Утім, не почула очікуваного тріску пробитого стрілою ребра. А козел підскочив угору, вдарив задом і зник під хрупання сухих гілок і шуму стоптаного листя.

Кілька ударів серця Мільва стояла нерухомо, скам’яніла, наче мармурова статуя лісової богині. Тільки коли відголоски стихли, вона відвела праву руку від щоки й опустила лук. Запам’ятавши шлях втечі звіра, сіла спокійно, сперлася спиною на дерево. Була досвідченою мисливицею, гуляла у панських лісах з дитинства, першу сарну поклала в одинадцять, першого рогатого чотирнадцятка — на небувало щасливу мисливську ворожбу — у день свого чотирнадцятиліття. А досвід учив її, що з погонею за підстріленим звіром ніколи не треба поспішати. Якщо вцілила вона добре, козел упаде не далі як за двадцять кроків від виходу з яру. Якщо потрапила погано — хоча вона й не припускала такої можливості, — поспіх міг тільки погіршити справу. Погано підстрілений поранений звір, якщо його не непокоїти, після панічної втечі сповільниться і буде йти. Сполошений і переслідуваний, звір буде гнати стрімголов і не сповільниться аж до сьомої гори.

Тож вона мала щонайменше півгодини. Сунула у зуби стебло трави й знову замислилася. Згадувала.

***

Коли через дванадцять днів вона повернулася до Брокілону, відьмак уже ходив. Трохи шкутильгав і злегка підтягував ногу, але ходив. Мільва не здивувалася — знала про чудові лікувальні властивості лісової води й трави, яку називали конингеллю. Знала вона також про вміння Аґлаїс, не раз була свідком майже блискавичних одужань поранених дріад. А поголос про нечуваний імунітет і витривалість відьмаків, видко, також не був висмоктаний із пальця.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!