Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

Дроугард почервонів.

— Вибачте, майстре, — пробелькотів він. — Нічого такого я не... Тільки жона... Вибачте... Зробіть честь...

— Любистку, — просичав Ґеральт. — Не задирай носа. Нам потрібно пару грошей.

— Не повчай мене! — гарикнув поет. — Я задираю носа? Я? Подивіться на нього! А що сказати про тебе, який чи не кожного другого дня відкидає прибуткові пропозиції? Гіррікі не вб’єш, бо вимирає, войсилка — бо той нешкідливий, нічниці — бо миленька, дракона — бо кодекс забороняє. Я, уяви собі, також свій кодекс шаную! І теж його, свій, маю!

— Любистку, прошу тебе, зроби це заради мене. Трохи жертовності, хлопче, нічого більше. Обіцяю, що і я не вередуватиму при наступному завданні, яке трапиться. Ну, Любистку...

Трубадур дивився у землю, дряпав підборіддя, вкрите світлою м’якою щетиною. Дроугард, роззявивши рота, присунувся ближче.

— Майстре... Зробіть нам честь. Жона мені не подарує, якщо я вас не упрошу. Ну... Нехай буде тридцять.

— Тридцять п’ять, — твердо сказав Любисток.

Ґеральт посміхнувся, із надією втягнув носом запах їдла, яким віяло з корчми.

— Згода, майстре, згода, — швидко сказав Телері Дроугард так швидко, що очевидним стало, що дав би він і сорок, якби треба було. — А нині... Дім мій, якщо треба вам оправитися і відпочити, — ваш дім. А ви, пане... Як вас звуть?

— Ґеральт із Рівії.

— І вас, пане, зрозуміло, запрошую. З’їсти щось, випити...

— Авжеж, із приємністю, — сказав Любисток. — Показуйте дорогу, милий пане Дроугарде. І так, між нами, той другий бард — хто він?

— Шляхетна панна Ессі Давен.

III

Ґеральт іще раз протер рукавом срібні заклепки куртки й пряжку пояса, причесав пальцями підперезане чистою пов’язкою волосся і почистив чоботи, потерши одну халяву об другу.

— Любистку?

— Так? — Бард розгладив прип’яте до капелюшка перо білої чаплі, поправив на собі кубрак. Обидва присвятили півдня чистці одягу й надання йому сякого-такого порядку. — Що, Ґеральте?

— Намагайся поводитися так, аби викинули нас після вечері, а не до неї.

— Ти хіба жартуєш? — обурився поет. — Сам стеж за манерами. Входимо?

— Входимо. Чуєш? Хтось співає. Жінка.

— Ти тільки тепер почув? То Ессі Давен, яку звуть Оченько. Що, ти ніколи не зустрічав жінки-трубадура? А, вірно, я забувся, ти оминаєш місця, де квітне мистецтво. Оченько — здібна поетка й співачка, хоча й не позбавлена вад, серед яких наглість не є, як я чув, найменшою. Те, що вона оце зараз співає, — моя балада. Зараз вона почує за те кілька слів, причому таких, що оченьки в неї сльозитимуться.

— Любистку, змилуйся. Нас викинуть.

— Не втручайся. То професійні справи. Входимо.

— Любистку?

— Га?

— Чому — Оченько?

— Побачиш.

Бенкет відбувався на великому складі, звідки прибрали барильце із оселедцями та риб’ячим жиром. Запах — хоча й не повністю — забили, розвішавши де трапилося в’язки омели й вереса[39], декоровані кольоровими стрічками. Тут і там, як наказував звичай, висіли також косиці часнику, що мали відганяти вампірів. Столи й лавки, присунуті до стін, накрили білим полотном, у кутку зімпровізували велике вогнище й рожен. Було людно, але не гамірно. Понад півсотні людей найрізноманітніших станів і професій, а також прищавий наречений і кирпоноса наречена, яка не зводила з нього очей, у зосередженій тиші вслухалися у звучну й мелодійну баладу, яку співала дівчина в скромній синій сукні: сиділа на помості з лютнею, спертою на коліно. Дівчині не могло бути більше ніж вісімнадцять років, і була вона дуже худою. Її волосся, довге й пухнасте, мало колір темного золота. У ту мить, коли вони увійшли, дівчина закінчила пісню, подякувала кивком за гучні оплески, труснула головою.

— Вітаю, майстре, вітаю. — Дроугард, святково вдягнений, жваво підскочив до них, потягнув їх на середину складу. — Вітаю і вас, пане Ґерарде... Це честь... Так... Дозвольте... Вельмишановне панство, вельмишановне панство! Ото наш почесний гість, що честь нам зробив і удостоїв нас почесті... Майстер Любисток, славетний співак і віршома... поет, значить, великою честю нас почастував... Тож ми тут від честі цієї...

Пролунали крики й оплески, і дуже вчасно, бо схоже було, що Дроугард зачесться і прозаїкаеться до смерті. Любисток, почервонівши від гордощів, набрав зарозумілого вигляду й недбало уклонився, а потім помахав дівчатам, що сиділи на довгій лавці, наче кури на сідалі, під ескортом старших матрон. Дівчата сиділи рівнесенько, справляючи враження приклеєних до лавки столярним клеєм чи яким іншим ефективним ліпилом. Усі вони, без винятку, тримали руки на судомно зведених колінах, а роти мали напіввідкриті.


  39 ...жмути омели й вересу — треба враховувати, що омела і верес, які мають сильний запах, використовувалися під час проведення захисних ритуалів, входили до рецептури з очищення територій та приміщень від злих сил.

Попередня
-= 67 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!