Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Було то наступного дня після того, як вони увійшли до містечка Рідбрун, повного людьми, наче мурашник, — мети маршу бортників і траперів із Заріччя. Було то назавтра після прощання з бортниками, яких вони супроводжували, тими, кому відьмак уже не був потрібен — і з яких він нікого вже не сподівався колись побачити. Тим більшим було його здивування.

Бо бортник розпочав від багатомовного висловлення подяки і з вручення Ґеральтові мішечка, повного, схоже, дрібного грошу — його, відьмака, плати. Той мішечок прийняв, відчуваючи на собі трохи насмішкуваті погляди Регіса й Кагіра, яким не раз під час маршу скаржився на людську невдячність і підкреслював безглуздя — а то й дурість — безкорисливого альтруїзму.

І тоді схвильований бортник нарешті видавив новину: оточки, омельники, друїди, значиться, сидять, пане відьмаче коханий, оточки, у дібровах над озером Лох Мондуїрн, яке озеро розташоване, оточки, милях у тридцяти п’яти у західному напрямку.

Вісті ті бортник здобув у пункті скупки меду й воску від родича, що мешкає у Рідбруні, а родич, у свою чергу, мав ту інформацію від знайомця, який є шукачем діамантів. І щойно бортник довідався про друїдів — щодуху побіг, аби повідомити. І тепер він аж променівся щастям, гордістю і відчуттям важливості, як будь-який брехун, коли брехня його випадково виявляється правдою.

Ґеральт спочатку мав намір вирушити до Лох Мондуїрну без зволікання, але компанія живо запротестувала. Маючи гроші від бортників, заявили Регіс і Кагір, і перебуваючи у місці, де торгують усім, належить поповнити провіант і обладунок. І докупити стріл, додала Мільва, бо від неї усе ще вимагають дичини, а вона заструганими патиками стріляти не стане. І хоча б одну нічку поспати у ліжку у корчмі, додав Любисток, уклавшись у те ліжко не просто так, а після купання й у милому пивному підхміллінні.

Друїди, вирішили усі хором, нікуди не втечуть.

— Хоча це абсолютно дивний збіг обставин, — із дивною усмішкою додав вампір Регіс, — але дружина наша на абсолютно властивому шляху, прямує в абсолютно властивому напрямку. Тож нам беззаперечно й абсолютно призначено, аби до друїдів потрапити, а день-два затримки значення не мають.

— Що ж стосується поспіху, — філософськи додав він, — то враження, що час страшенно нас підганяє, зазвичай є тривожним сигналом, який наказує сповільнити швидкість, діяти помалу і з належними роздумами.

Ґеральт не сперечався і не сварився. Навіть із філософією вампіра, хоча дивні кошмарні сни, що навідували його по ночах, схиляли, скоріше, до поспіху. Не зважаючи на той факт, що змісту тих кошмарів після пробудження він ніяк не міг пригадати.

Було сімнадцяте вересня, повня. До осінньої Еквінокції залишалося шість днів.

* * *

Мільва, Регіс і Кагір узяли на себе завдання по закупівлі провіанту й комплектуванню спорядження. Ґеральт же й Любисток повинні були провести розвідку й узяти у містечку Рідбрун язика.

Розташований на вигині річки Неві, Рідбрун був містечком невеличким, якщо брати до уваги щільну муровану дерев’яну забудівлю всередині кільця земляних валів, що їжачилися гостроколом. Але щільна забудова всередині валів тепер становила лише центр міста, а жити тут могло не більше десятої частини його популяції. А дев’ять десятих існували у галасливому морі хат, що оточувало вали: халабуд, халуп, сараїв, куренів, наметів і возів, що були тут за житло.

За чічероне відьмаку й поету служив родич бортника, молодий, крутійкуватий і нахабний, типовий екземпляр міського босяка, який у канаві народився, у канавах купався і не в одній канаві спрагу гасив. У міській штовханині, натовпі, бруді й смороді той юнак почував себе, як форель у кришталево-чистій гірській бистрині, а можливість поводити когось по своєму огидному місту його явно радувала. Не переймаючись фактом, що ніхто його ні про що не питає, босяк запально надавав пояснення. Пояснив, що Рідбрун становить важливу точку для нільфгардських поселенців, які йдуть на північ за обіцяними імператором наділами: чотири лани, чи приблизно п’ятсот моргів. А до того ще й десятирічне звільнення від податків. Бо Рідбрун лежить поблизу входу в долину Дол Неві, що перетинає гори Амелл і через перевал Теодуль сполучає Стоки й Заріччя із Маг Турґа, Ґесо, Метінною і Маехтом, країнами, що вже віддавна підлеглі нільфгардській імперії. Місто Рідбрун, пояснював босяк, є для поселенців останнім місцем, у якому вони можуть розраховувати хоча б на щось більше, ніж на самих себе, на свою бабу й на те, що вони мають на возах. Саме тому багато поселенців досить довго стоять під містом, збираючись із духом для останнього стрибка до Яруги й за Яругу. А багато з них, додав босяк із гордістю канавного патріотизму, залишається у місті назавжди, бо місто — то хо-хо, культура, не якесь сільське задуп’я, що тхне гноївкою.

Попередня
-= 61 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!