Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Дивне запитання. Дівчина доносить про замах, який начебто готується на мене її колишніми товаришами за дорученням якогось напівельфа. Справа сама по собі небувала, бо я не маю жодних старих суперечок із жодними напівельфами. Дівчина забагато знає, із якими товаришами я подорожую. Із такими подробицями, як те, що трубадур носить ім’я Любисток, а у жінки — відрізана коса. Та коса, власне, призводить до того, що я підозрюю в усьому тому брехню або провокацію. Це було б дуже просто — дістати когось із тих бортників, із якими я мандрував останній тиждень. І швидко інсценувати…

— Досить! — Артевельде гепнув кулаком об стіл. — Щось надто ти тут розбалакався, пане. Значить, це я нібито мав тут щось інсценувати? А заради чого? Аби вас обдурити, спіймати? Тільки на злодії капелюх горить, пане відьмаче. Тільки на злодії!

— То ж дайте мені інше пояснення.

— Ні, то ви мені його дайте!

— Мені прикро. У мене такого немає.

— Я міг би дещо сказати. — Префект злостиво усміхнувся. — Але навіщо? Поговоримо серйозно. Мене не цікавить, хто хоче бачити тебе мертвим — і навіщо. Немає мені діла й до того, звідки той хтось має про тебе таку пречудову інформацію, аж до кольору й довжини волосся включно. Скажу ще більше: я міг би взагалі не повідомляти тобі про той замах, відьмаче. Я міг би спокійно сприйняти твою компанію як принаду для Солов’я — яка нічого собі не знає. Слідкувати, чекати, поки Соловей проковтне гачок, волосінь, грузило й поплавець. І тоді взяти його тепленьким. Бо то про нього мені йдеться, він для мене важливий. І що, як би ви всі тоді гризли землю? Ха, необхідне зло, собівартість!

Він замовчав. Ґеральт не коментував.

— Бач, пане відьмаче, — продовжив за хвилину префект. — Я заприсягав собі, що у цих землях запанує закон. За будь-яку ціну й будь-якими методами, per fas et nefas[18]. Бо закон — то не юриспруденція, не товстезна книжка, повна параграфів, це не філософскі трактати, не пихата дурня про справедливість, не пусті фрази про мораль і етику. Закон — це безпечні шляхи й гостинці. Це міські завулки, якими можна мандрувати навіть після заходу сонця. То постоялі двори й корчми, з яких можна вийти до сральника, залишивши кошіль на столі, а дружину за столом. Закон — то спокійний сон людей, які впевнені, що розбудить їх півень, який співає, а не півень червоний! А для тих, хто закон порушує, — мотузка, сокира, паля і червоне залізо! Кара і страх для інших! Тих, хто право порушує, належить хапати й карати. Усіма доступними методами й засобами… Гей, відьмаче! Чи несхвалення, яке вимальовується на твоєму обличчі, має стосунок до мети чи методу? Думаю, що до методу! Бо методи критикувати легко, але хотілося б жити у безпечному світі, вірно ж? Ну, відповідай!

— Немає про що говорити.

— Я вважаю, що є.

— Мені, пане Фулько, — спокійно сказав Ґеральт, — навіть подобається світ з вашого видіння і ваших ідей.

— Правда? Твоя міна свідчить про дещо інше.

— Світ з вашого видіння — то світ саме для відьмака. Ніколи у ньому не забракне для відьмака роботи. Замість кодексів, параграфів і пустих фраз про справедливість ваша ідея сіє безправ’я, анархію, свавілля й користь корольків і самодурів, ревносні старання кар’єристів, що бажають сподобатися зверхникам, засліплена мстивість фанатиків, жорстокість катів, реванш і садистська помста. Видіння ваше — то світ жаху, світ, у якому люди бояться виходити після заходу сонця через страх не перед бандитами, а перед вартовими закону, бо завжди ефектом великого полювання на бандитів є те, що бандити аж бігом вступають до лав захисників закону. Ваше бачення — то світ хабарництва, шантажу і провокацій, світ коронних свідків і свідків фальшивих. Світ шпигунства й вимушених зізнань. Доносительства і страху перед доносом. І неминуче прийде день, коли у вашому світі розшарпають щипцями груди не тієї особи, коли повісять когось невинного чи посадять його на палю. І тоді це вже буде світ злочину.

— Кажучи коротко, — закінчив він, — світ, у якому відьмак почуватиметься, наче риба у воді.

— Прошу, — сказав після хвилини мовчання Фулько Артевельде, тручи сховану за шкіряним клаптиком очну ямку. — Ідеаліст! Відьмак. Професіонал. Убивця за фахом. І при тому — ідеаліст. І мораліст. Це небезпечно із твоїм фахом, відьмаче. То знак, що ти починаєш зі свого фаху виростати. Якогось дня завагаєшся, чи рубати стригу: бо а ну ж то невинна стрига? Бо а ну ж то сліпа помста й сліпий фанатизм? Не бажаю тобі, аби до того дійшло. А якби колись… того я тобі також не бажаю, але ж воно можливе… якби хтось жорстоким і садистським чином скривдив близьку тобі особу, я охоче повернувся до цієї нашої розмови, до проблематики кари, пропорційної до провини. Хтозна, чи настільки ж сильно розходилися б ми тоді у поглядах? Але сьогодні, тут, зараз, це не стане предметом роздумів чи дебатів. Сьогодні ми станемо мовити про конкретику. А конкретикою є ти.


  18 За допомогою дозволеного й недозволеного (лат.).

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!