Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
"Аборт" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 19.02.2022
Ірина Петрівна сорока трирічна вагітна жінка сиділа в кабінеті лікаря гінеколога Олексія Івановича і він умовляв її добре подумати, перш ніж зважитися на такий радикальний крок і зробити аборт. Ми з чоловіком уже все обміркували. У нас двоє дорослих дітей син Дмитро двадцять три роки студент та донька Оксана школярка п'ятнадцяти років відповіла лікарю Олексію Івановичу Ірина Петрівна. Мій чоловік Геннадій Іванович вважає, що в моєму віці заводити маленьку дитину і заново проходити разом із нею всі ці стадії дорослішання: мокрі підгузки, годування з пляшечки молоком шість разів на день, безсонні ночі це все безглуздо і безвідповідально. А що ви вважаєте особисто запитав Ірину Петрівну лікар гінеколог Олексій Іванович. Мій чоловік мене переконав, і я з ним погодилася відповіла Олексію Івановичу Ірина Петрівна. Добре, це справа ваша, термін вагітності у вас 9 тижнів, аборт можна робити. Я дам вам адресу приватної клініки "Астарта", в якій працює мій друг. Ця приватна клініка "Астарта" спеціалізується на абортах, ціни у них досить високі від 3 тис грн за медикаментозний аборт, зате і якість послуг на висоті. Тільки дивіться, як би ви потім не пошкодували, про це сказав лікар гінеколог Олексій Іванович Ірині Петрівні. Ірина Петрівна подякувала гінекологу Олексію Івановичу і взяла у нього візитку з адресою та телефоном приватної клініки, що спеціалізується на абортах, і вийшла з кабінету лікаря. На вулиці Ірина Петрівна зателефонувала до приватної клініки "Астарта" по телефону, вказаному на візитівці, і записалася в електронну чергу на аборт на середу вранці на десять годин. У середу о пів на десяту Ірина Петрівна увійшла до кабінету лікаря клініки "Астарта", а коли через чотири години вийшла з клініки "Астарта" бліда, на негнучких ніби ватних ногах, то не могла сама й кроку ступити. Щоб зробити аборт Ірині Петрівні довелося відпроситися з роботи у начальниці та зателефонувати чоловікові на роботу, щоб він заїхав до неї за адресою приватної клініки "Астарта" вул. Тверська 2 офіс 258 і відвіз її на машині після аборту додому так як у такому стані в якому Ірина Петрівна перебувала про те, щоб скористатися громадським транспортом не могло бути й мови. Чоловік Ірини Петрівни Геннадій Іванович був незадоволений, що його висмикнули з роботи і йому довелося відпрошуватися у свого начальника, але приїхавши за адресою клініки "Астарта" і побачивши бліде обличчя своєї дружини Ірини Петрівни, що спускається з ганку, він пом'якшав, підійшов, взяв дружину під лікоть. Провів її до машини, дбайливо відчинив перед нею дверцята і допоміг своїй дружині залізти на сидіння автомобіля поряд із водієм. Ірина Петрівна та її чоловік Геннадій Іванович у мовчанні доїхали до будинку і біля будинку Геннадій Іванович також дбайливо відчинив перед дружиною дверцята машини, допоміг їй вийти з машини та взявши під лікоть повів її до під'їзду будинку, в якому вони жили. Вдома зателефонувавши на роботу начальниці Ірина Петрівна сказала, що захворіла на грип і вийде на роботу через три дні. Начальниця Віра Анатоліївна, у якої в Ірини Петрівни були хороші дружні відносини, погодилася за умови, що Ірина Петрівна принесе їй лікарняний. У Ірини Петрівни була знайома лікарка, яка могла зробити їй лікарняний хоч на тиждень, хоч на два тижні це для неї не труднощів не складало. Головна проблема була в тому, що після зробленого аборту Ірина Петрівна відчувала найжорстокішу депресію і їй не було з ким порадитися і кому відкрити свою душу. Її чоловік Геннадій Іванович нічого не говорив з приводу зробленого аборту і, здається, був усім задоволений, а її діти син Дмитро та дочка Оксана нічого не знали ні про вагітність ні про аборт мами Ірини Петрівни. Батьки вирішили не посвячувати дітей у "дорослі справи" тому тема вагітності та аборту за столом при дітях не піднімалася. Провівши дружину до квартири Геннадій Іванович поспішив повернутись на роботу пояснивши все тим, що на роботі у нього дуже строгий начальник, який контролює кожен його крок, а він відпросився у начальника з роботи на три години, що вже само по собі нечуване нахабство. Весь день поки що діти були на навчанні, а чоловік на роботі Ірина Петрівна пролежала вдома на дивані, промучившись головним болем і тупо перемикаючи канали телевізора. На наступний день депресія не пройшла, Ірина Петрівна відчувала себе винною у вбивстві ненародженої на світ дитини нехай навіть це ще несформований плід і поснідавши разом з дітьми та чоловіком, які незабаром пішли з дому у своїх справах. Ірина Петрівна вирушила в церкву сповідатися священикові та цим полегшити свою душу. Ірина Петрівна увійшла до церкви "Чудотворця Миколи Йорданського" на вулиці Кирилівській 47 а і знайшла священика отця Ярослава благообразне кругле обличчя якого не вселяло їй страху і домовилася з ним про сповідь. Священик отець Ярослав відвів Ірину Петрівну до тісної кабінки для сповідань і там мовчки вислухав її сповідь. Вбивство ненародженої дитини це гріх, нехай навіть це вбивство плода на ранній стадії вагітності і церква не може відпустити вам цей тяжкий гріх. Я раджу вам прочитати десять разів молитву "Отче наш" та "Аве Марія" і поставити в церкві свічку за упокій душі ненародженої дитини це єдине, що я можу вам порадити сказав священик Ірині Петрівні. З церкви " Чудотворця Миколи Йорданського " Ірина Петрівна вийшла в ще більшій депресії ніж прийшла. Вона майже фізично відчувала як тяжкість провини за вбивство ненародженої дитини тисне на плечі свинцевим вантажем. Мені тепер усе життя доведеться із цим жити подумала Ірина Петрівна. Ірина Петрівна прийшла додому і на автовідповідачі телефону на неї чекало повідомлення від колеги чоловіка Михайла Опанасовича. Ірина Петрівна натиснула на кнопку прослухати повідомлення і дізналася, що її чоловік помер на роботі від інфаркту. Все це сталося так несподівано тільки що Геннадій Іванович сидів за своїм робочим столом і раптом він схопився рукою за серце і впав зі стільця говорив по телефону колега чоловіка Михайло Панасович ми зателефонували в швидку, але поки вона приїхала ваш чоловік Геннадій Іванович вже помер. Ми дзвонили вам на мобільний телефон, але ви не брали слухавку. Прийміть мої співчуття промовив Михайло Панасович і потім пролунав звуковий сигнал автовідповідача, що означав кінець повідомлення. Ірина Петрівна кинулася перевіряти свій мобільний телефон і виявилося, що вона поставила його на беззвучний режим перебуваючи в церкві на сповіді і тому пропустила вхідний дзвінок від колеги чоловіка Михайла Опанасовича. Господи, мій чоловік помирав у той час, коли я сповідалася у своїх гріхах священикові отцю Ярославу в церкві "Чудотворця Миколи Йорданського". Це покарання від Бога за мої вірніші за наші спільні з чоловіком гріхи подумала Ірина Петрівна. За те що ми обоє з чоловіком вирішили холоднокровно убити цю нещасну дитину, що не народилася. Я змінюсь, я стану краще, я буду щодня приходити до церкви "Чудотворця Миколи Йорданського" і молиться за спасіння моєї душі і за душу мого покійного чоловіка. Поки я жива я кожен день благатиму Бога пробачити мені взятий на душу гріх і може бути Бог почує мої щирі молитви і пробачить мене сказала самій собі Ірина Петрівна….Кінець
Підтримати автора: