Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > Інструкторка з кохання

"Інструкторка з кохання" - оповідання від Біла Тетяна Володимирівна опубліковано 10.01.2023

Інструкторка з кохання


Пролог


Чи можемо ми засуджувати людей, які займаються сексом за гроші?

Якщо у когось не виходить зі стосунками, а фізіологія аж кричить, наскільки тіло просить цю звичайну потребу, яку задовольняють усі живі істоти, то чому секс за гроші заради виконання цієї фізіологічної потреби вважається чимось забороненим та таким, що засуджується?

Якщо в чоловіка не має жінки, а фізіологічна потреба нікуди ж не подінеться, тоді чому він не може просто купити це кохання хоча б на п'ять хвилин, щоб не доводити себе до божевілля, до повного безумства, коли подумки роздягають кожну жінку біля себе та уявляють щось непристойне? Або в мить збуджуються при тісному контакті з жінкою в тісній маршрутці? Чи в присутності жінки повністю забувають всі слова на світі, а фахівець з відносин може допомогти перестати соромитися представниць іншої статі?

І ще про той же сором: а якщо людина вважає себе гіршою за всіх і соромиться свого тіла, невже не можна навчити його перестати ховатися за будь-якими перешкодами створенню щасливого життя? Та навчити любити себе та своє тіло та ще й прокачати як свій розум, так і тіло, а також відчуття приємного в своєму житті?

Якщо чоловік хоче просто навчитися мати стосунки та ще їх втримати? Навчитися бути в тривалих, а ще краще в постійних відносинах? Невже це погано?

Невже погано навчити людину правильно любити, щоб не злякати того, кого кохаєш? Та нарешті навчити створити ці стосунки?

Правильно любити, правильно створити стосунки, втримати та зробити тривалими...

Щоб бути щасливими?

Що в цьому поганого?

Ми ж народилися бути щасливими, а не ненавидіти себе за те, що ми не вміємо любити та не можемо бути коханими.

І трошки забіжімо вперед...

Одні з головних правил вдалих стосунків: це поважати один одного, допомагати та не мати гидливості.

Одже, наша героїня робить добру справу.

А я про неї розповім...


1


Родався дзвінок у двері.

Висока струнка молода жінка зі трохи широкими плечима, трішки вузькими стегнами та великими пишними грудьми та довгим білим розпущеним волоссям з яскравим вечірнім макіяжем та й з довжелезними нігтями й зі струмкими та тонкими ногами на височенних шпильках у дуже вузькій, короткій, прозорій, блискучій, синій сукні з глубоким декольте на спині майже до ямці між сідницями  підійшла до дверей та подивилася у вічко, в якому побачила хлопця обличчям до дверей. А також на екран прихованої камери, що показувала вигляд дверей квартири ззовні, відображаючи гостя зі спини.

Після того відкрила двері.

- Вітаю. - Ніжно промовила вона.

- Я Мі-і- іха-айло. Я за-за-за-пи-са-сався на ва-ва-ва-ш урок. - Заїкаючись, промовив молодий дуже високий та широкий хлопець.

- Я вас впізнала. Я пам'ятаю вашу анкету, яку ви мені надіслали. Проходьте, будь ласка. - Жінка зачинила за хлопцем двері. - Можете мене називати Зоряна. І на "ти".

- Ви... така гарна... - Несподіванно вирвалося у Михайла.

- На "ти". Прошу, проходьте у вітальню. - Повторила Зоряна.

- Ко-ко-ко-ли біля мене жінка, я починаю заїкатися. - Сказав переляканий Михайло.

- Я прочитала про це в анкеті. Зі мною ти позбудешся цього. - Вневнено проговорила білявка. - Почнемо з теорії чи зразу перейдемо до практики?

- Що?

- До практики. До сексу. Мабуть ви ніколи ще не бачили оголеної жінки. Не торкалися оголених частин жіночого тіла. А тим паче не бували всередині Тому таке боязке відношення. Я так думаю. Коли ти перепробуєш зі мною все, що можна робити з жінкою, то в тебе пропадуть усі страхи. І ти помітиш, насамперед, що жінка така ж сама, як і ти: теж складається зі шкіри, м'язів та кісток. Нічого особливого. Ззовні. Особливе тільки зсередини: її внутрішній світ. - Пояснила Зоряна. - Ми виправимо все те, що треба виправити. Разом. Тільки разом. Думаю, вам вистачить десять практичних занять, щоб забути про заїкання. Довгих, але приємних для обох занять. Вам сподбається, сподіваюсь. Інакше я поверну вам ваші гроші.

- Можна... Я не проти. - Від здивування Михайло навіть перестав заїкатися.

Він посміхнувся у передчутті приємного, посмішка прям розтягнулася майже до вух.

- У вас була колись жінка? - Запитала Зоряна.

- Я незайманий... - соромно відповів хлопець.

- Не соромся. Незайманність - це перевага. Ти чистий. Тебе ще ніхто не зіпсував. І в тобі ніхто ще не залишив осад помилок. - Пояснила жінка. - Я зроблю все правильно. Перший твій досвід буде приємним. Заходь, будь ласка, у спальню. Туди. Прошу тебе.

Зоряна показала рукою напрямок.

- Я відкрию двері, щоб ти не соромився заходити в мою спальню першим. - звернулася жінка до Михайла, який зупинився біля прикритих дверей кімнати. - Насправді, ця спальня - для клієнтів. Лише для клієнтів. Я проводжу своє особисте життя в іншій кімнаті. А в цій, так сказати, спальні для клієнтів, є все необхідне. В тому числі й іграшки для кохання. Вони в додатковій кімнаті, яка з'єднана зі спальною для клієнтів. Я навчу тебе ними користуватися, якщо ти замовиш додатковий курс.

Першою зайшла до кімнати в блакитних тонах Зоряна, умімкнувши світло, за нею - Михайло.

Тяжкі штори були щільно закриті.

Дівчина прикрила двері.

- Роздягни мене. - Попросила вона. - Ніжно, не поспішаючи.

Михайло потягнувся вимкнути світло.

- Не вимикай світло. Навпаки, зроби його ясравішим. Ти повинен бачити мене. Усю повністю. Ти повинен роздивитися в мене все до дрібниць. Роздягай та паралельно мацай те, що звільнилося від одягу. Відчуй мою шкіру. Торкайся всього, що побачиш, чого захочеш торкатися. Мене можна торкатися всюди.

- А якщо я накинуся на вас і почну ґвалтувати? - Запитав Михайло.

- В мене чорний пояс по карате. Я зможу за себе постояти. - Відповіла Зоряна.

- Давайте перевіримо. - Нагло сказав хлопець та накинувся на дівчину, намагаючись її вдарити.

Але та швидко відійшла від лінії руху Михайла в сторону, схопила його за руку, якою він хотів її вдарити, допомогла йому продовжити рухатися в його напрямку, лише підштовхуючи та кувиркаючи його, поки він не впав. Продовжуючи утримувати хлопця за руку, жінка сіла на нього зверху. А потім заломила йому боляче руку за спиною.

Михайло вскрикнув від болю.

- Я ще вивчала айкідо. До цієї роботи я була тренером з боєвих мистецтв. На жаль, повідомляю вам, що наша співпраця припиняється у зв'язку з порушенням правил нашого договору: агресивним поводженням клієнта. Гроші я вам не повертатиму. Раджу вам звернутися за допомогою до лікаря. Вам не потрібна моя допомога. Вам треба до лікаря: лише він справиться з вашою проблемою.

Зоряна встала з чоловіка, підняла його, продовжуючи його тримати за руку за його спиною, та повела до виходу.

Натиснувши на кнопку туфлею, відчинила вхідні двері та виштовхнула хлопця на площадку біля вхідних дверей.

Він впав.

Зоряна дивилася на нього.

Михайло піднявся та грізно почав говорити:

- Я тебе переслідуватиму. Я не дам тобі спокою.

- В мене постійно працює запис. Зберігається зразу у хмару диска. Якщо ти не відчепишся, я звернуся з цими записами до поліції. - Попередила дівчина.

- Я не відчеплюся. Я маю друзів в поліції. Я тобі не дам спокійного життя, поки ти не будеш моєю. - Пригрозив хлопець.

- Слухай, хлопчику, - почала Зоряна низьким голосом. - Ти міг мене отримати, ти міг отримати моє тіло, якщо був би нормальним. Я могла тобі допомогти. І допомогла би тобі з жінками. Але ти все зіпсував. Якщо я тебе ще побачу біля себе чи біля своєї квартири, тобі вже не допоможе ніяка поліція. Я сама за себе постою. Пішов геть, маньяку. Розмова закінчилася.

Зоряна захлопнула двері.

- Бовдуре. Маньяк хренов. Як важко жінці бути жінкою. Тендітній жінці не справитися самій з таким хворим велетнем. - Сказала вона явно чоловічим голосом.

Молода тендітна жінка скинула зі себе туфлі на високих шпильках, розкидавши їх недбало навкруги. Пішла босоніж, зсутулившись та тяжко перевалюючись, на кухню.

Відкривши різким та грубим рухом холодильник, взяла пиво та відімкнула відкривачку на пляшці.

Зробивши кілька кроків, пішла у вітальню та розвалилася на дивані, голосно смакуючи пиво.

- Оце я люблю. На інше - байдуже. - прокоментувала вона низьким хриплим голосом.


2


- Що це таке?! Це що?! Звіт?! Такий звіт?! Ви мене дурнем вважаєте?! - Обурювався високий чоловік з зеленими великими очами в темно-зеленому костюмі, сварячи якогось чоловіка. - Переробіть. Я таке не приймаю.

Цей чоловік вийшов зі своїми паперами.

Через хвилину увійшла стара секретарка та спитала:

- Ігорю Григоровичу! До вас журналістка. Можна їй увійти?

- Вона молода? - Спитав цей грізний чоловік.

- Так.

- Вона гарна?

- Так.

- Я не можу її прийняти. Нехай Кирило поговорить з нею. І дасть їй на все відповіді.

- Але Крилло Володимирович зараз на нараді в Копманс-Кью-Си.

- А Олена Вікторовна? Може вона?

- Олена Вікторовна в командіровці.

- Добре. Нехай журналістка заходить. Але ви знаходьтесь поруч. Будь ласка. - розгублено попросив Ігор Григорович.

- Проходьте, будь ласка. - попросила увійти журналістку сектретарка. - Ігор Григорович може вас прийняти.

Секретарка залишилася в кабінеті.

- Ви... лягайте... на стіл... тобто... сідайте... за стіл... - розгублено, плутаючи слова, запропонував Ігор Григорович журналістці.

- Дякую. Мене звуть Марія. - Журналістка протягнула свою тонку руку, але чоловік завис, подивившись на її оголену ніжну руку.

Ігор Григорович не відповів рукотисканням.

Замість цього потиснула її руку секретарка:

- А я - Ірина Іванівна. Ігор Григорович зараз дуже перевтомився після...

- Важкої роботи. Зараз багато роботи... - доповнив Ігор Григорович. - Якщо ви не проти, вам на всі питання відповість Ірина Іванівна. В моєму кабінеті.

Хлопець вийшов зі свого кабінету, витираючи піт з себе та розтягуючи краватку на своїй шиї. 

На нього зі здивуванням подивилися люди, які сиділи в приймальні.

- Ви всі до мене? - Запитав він.

- Так.

Ігор Григорович повернувся до свого кабінету:

- Маріє, якщо ви... ви не проти, то Ірина Іванівна запише всі ваші запитання, а я вам письмово на них відповім та надішлю вам на електронну скриньку. Як буде вільний час. А зараз я не можу вас прийняти... Дуже зайнят... Вибачте. До побачення... - Сказав він.

Марія піднялася, подивилася на керівника важким поглядом та промовила тоненьким голоском:

- Я б хотіла особисто почути відповіді від вас, Ігорю Григоровичу.

Він ніби її не чув і дивився у вікно.

- Маріє, прошу за мною. Я запишу всі ваші запитання. - Попросила сектетарка дівчину.

- До побачення. - Ніжно спокусливо промовила Марія.

- Ірино Іванівно... - Нервово покликав Ігор Григорович.

- Що, Ігорю Григоровичу?

- Покличте наступного відвідувача. - Попросив керівник.

- Добре. - Погодилася секретарка.

Хлопець відвернувся до скляного на всю стіну вікна, за яким літали електромобілі.

- Треба з цим щось вирішувати. - Пошепки промовив він. - Я змінюю світ, але не можу змінити себе. Я не можу вічно боятися гарних жінок.

- Ігорю Григоровичу, можна? - Запитав старий чоловік в окулярах.

- Так-так. Заходьте. - Запросив до себе Ігор Григорович, продовжуючи дивитися у вікно.

- Ви пам'ятаєте мене? На вашій виставці електромобілів в четвер. Я підійшов до вас з пропозицією об'єднати наші дві компанії. Ви будуєте авіамобілі, а ми - ракети. Ми можемо об'єднати зусилля та створити щось нове. Наприклад, електромобілі, які зможуть підніматися у Космос. Я знаю, що у вас розробляються орбітальні ліфти з орбітальними обручами, але це не ваш профіль. Ми можемо вам в цьому допомогти. Ви спеціалізуєтеся більше по транспорту, але хочете зайняти ще одну нішу. Ви постійно дивитеся у Космос. Ми можемо вам допомогти в освоєнні Космосу. Нам потрібна ваша міць, швидкість та надійність. А ми з вами поділимося нашим досвідом зі створення ракет. Може вийде разом з вами створити щось більш доступне для наших космічних турістів

- Чому ви в окулярах? - Несподіванно запитав Ігор Григорович.

- Що? - Не зрозумів питання старий чоловік.

- Я пам'ятаю вас, Сергію Федоровичу. Ви - засновник та керівник КосмоРокет. Ми живемо в доволі розвиненому світі, а ви можете дозволити собі скористатися добутками цього світу. Чому ви носите окулярі, коли могли б собі дозволити бачити краще за молодих?

- Це звичка. Це діло звички. Я звик до окулярів і нічого не хочу в собі змінювати. - Пояснив Сергій Федорович.

- Ви можете себе змінити, але не хочете. Я хочу себе змінити, але не можу. - Прокоментував Ігор Григорович.

- У чому справа? Що трапилося у вас? - Запитав старий.

- Ви, мабуть, знаєте, що я боюсь гарних жінок. До того, як я заснував свою компанію, усі сміялися з мене з приводу страха до жінок. Тепер, звісно, сміються лише за моєю спиною.

- Може ви ще не зустріли ту саму жінку, яка вас змінить. - припустив Сергій Федорович.

- Може й так.

- Поговоріть зі своїми друзями. Може вони зможуть вам допомогти.

- Та якось мені соромно з ними про це говорити.

- Поговоріть з ними. - Наполягав відвідував. - Тільки зі самими близькими друзями. Може вони щось придумають. Вони ж вас знають краще за мене.

- Дякую. Я хочу з вами об'єднатися. Я давно вивчаю історію вашої компанії. Я ніяк не міг наважитися звернутися до вас з пропозицією співпраці, бо ви - компанія, з якої наблизився до нас Космос. А ми тільки почали свою справу. Ми тільки що увірвалися в цю сферу бізнесу, а ви в ній вже шістдесят років. Ми тільки почали над цим працювати.

- І доволі успішно. За три роки з нуля обійти усіх своїх конкурентів тільки на одних розробках, які ви виклали лише в комп'ютерних моделях, зуміти переконати спонсорів вкласти в вас свої гроші, а потім вже й повернули ці вкладені в вас гроші.

- Добре. Тоді домовилися. Я доручу своїй команді підготувати всі необхідні документи. - Пообіцяв Ігор Григорович. - Тоді поки що все. До побачення.

Старий піднявся зі свого крісла та пішов на вихід.

А потім він зупинився й обернувся:

- Я був сором'язливим. З самих перших класів мені подобалася одна дівчина. Але я ніяк не наважувався до неї підійти. А потім вона почала зустрічати з одним поганцем з нашого потоку. Я зрозумів, що, якщо я нічого не зроблю, то вона вже точно дістанеться його - і чим далі, тим менше у мене шансів на її кохання. Якось я набрався сміливості та освідчився їй у коханні. Дівчина мовчки дивилася на мене. А потім я її поцілував - і вона відповіла на мій поцілунок. В той же день вона порвала зі своїм хлопцем. Ми почали зустрічатися, а після закінчення школи одружилися. Моя дружина змінила мене. І продовжує змінювати мене на краще. Бажаю вам успіхів з жінками. До побачення.

- До побачення. 


3


- Вітаю. - Промовила через поріг молода жінка в дуже свободному одязі, немов чорний великий мішок на себе надягнула.

- Вітаю, Ганно. Проходьте. - Запросила до себе Зоряна.

- Я боялася, що ви не приймете жінку, бо зазвичай ви працюєте з чоловіками. - Сказала гостя.

- Так. Працюю в основному з чоловіками. Але жінкам теж допомагаю, якщо це треба. Я можу з вами поспілкуватися, в тому числі про інтим, секс та пози. Але якщо вам потрібна консультація у ліжку, не соромтеся, я до ваших послуг. - Ніжно промовила Зоряна. - Але спочатку домовимося, що ми звертаємося на "ти".

- Дякую. Я цілий тиждень не могла діждатися зустрічі з вами. - пожалілася Ганна.

-Так, у мене щільний графік. - пояснила Зоряна.

- Ви - єдина інструкторка з кохання в нашій країні. Ви взагалі єдиний інструктор з кохання в Світлокраї. - пояснила Ганна.

- Що вас до мене привело? - запитала інструкторка.

- Я не подобаюсь чоловікам.

- Справді? - Артистично здивувалась Зоряна. - Ви думаєте, що в цьому балдахоні ви комусь сподобаєтесь?

- Я не хочу виділятися. 

- Ви вже виділяєтесь в цьому одязі. Але він викликає лише огиду.

- Вибачте, я піду. - Сказала Ганна.

- Підождіть. Будь ласка. Ви - дуже гарна жінка. Але, на жаль, більшість чоловіків - бовдури. Якщо в чоловіка не має художнього смаку, він не помітить вашу красу під цим... вашим одягом. Якщо чоловік зсередині не художник, то для нього треба старатися показати себе. Для більшості чоловіків треба демонструвати свою красу. Носити обтягуючий одяг, обтягуючі джинси, короткі спідниці, короткі обтягуючі сукні, щоб було видно ноги, і не важливо, які вони, бюстгалтери, щоб збільшити груди, та відкриті блузи, щоб спокусливо вони виглядали, фарбувати волосся (якщо вже сивина помітна) та носити макіяж для яркості, робити манікют та педікюр. Якщо ви хочете виглядати натурально, фарбуйтеся під свій натуральний колір, - на вас зверне увагу чоловік, який цінує натуральність в жінці. Мінімум, який зараз вам треба змінити в собі, так це: пофарбувати волосся, щоб не виглядати старою через цю сивину, та змінити одяг.

- Я, мабуть, чекала іншої консультації, я піду.

- Чекай! Роздягайся. - Наказала Зоряна своїй клієнтці.

- Що? - Здивувалась Ганна.

- Ми з тобою однакового розміру. Ти надягнеш мій одяг, а я - твій. І порівняємо, хто в нас красуня.

Ганна подивилася на Зоряну.

- Ви така гарна. В вас все ідеальне. - сказала вона.

- Ганно, це метод спроб та помилок або від противного. Проведемо з вами такий собі експертмент. Будь ласка, зніміть свій одяг. Білизну залиште. Хоча, підождіть. У мене тут є нова білизна, яку я ше не розпакувала. Одягнете і її. Иільки нікуди не біжить. Ви здивуєтесь тому, шо побачите. Я обіцяю.

Зоряна пішла у свою спальну та принесла зараковану білизну блакитнього кольору.

- Візміть. Не соромтеся. Роздягніться. Та спочатку одягніть мою нову білищну та підійдіть до цього великого дзеркала. Я відвернуся, якщо ви соромитеся роздягатися переді мною.

Зоряна відвернулася, а Ганна роздяглась повністю та одягнула на себе гарну блакитну білизну з мережею у вигляді сніжинок та з тонкими спокусливими смужками над грудьми, над стегнами та між сідницями.

- Все? - Запитала Зоряна, обертаючись. - Яка та гарна. Така спокуслива... Проходь до дзеркала.

Ганна підійшла до великого дзеркала у вітальні та не могла відірватися від свого відображення у дзеркалі.

Зоряна підійшла позаду та обійняла Ганну ззаду за талію, ніжно проносячись зі спини на живіт своїми вмілими руками.

Ганна від задоволення закрила очі.

- Ти - дуже гарна жінка. Хочеться тебе тут і зараз. - почула Ганна приємний тихий чоловічий голос у себе над вушком.

Спочатку клієнтка розтанула в обіймах Зоряни, яка тримала її за талію ззаду, притискаючись до неї всім тілом. Ганна відчувала всією своєю спиною ці плотні обійми, насолоджуючись чужими руками, слухаючи кожне ніжне слово, яке доносилося немов пісня до самотнього серця.

Але Ганна відкрила очі і різко відійшла від Зоряни:

- Ви - чоловік. Я це відчула, коли ви мене тримали та стояли дуже близько до мене. Ви пахнете чоловіком та у вас голос чоловічий.

- Я прикинулася чоловіком, щоб ви відчули себе в чоловічих обіймах. - Пояснила Зоряна.

- Ні, ви чоловік. Я довіряю своєму відчутті.

- А якщо це й так? Якщо ви вважаєте мене чоловіком, то як вам заманеться, це ваша думка і права вважати мене ким завгодно, ким ви хочете мене називати, одже, якщо я чоловік на вашу думку, то ви в чоловікові розбудили бажання та пристрасть. Невже цього замало? Давайте ще одягнете мою сукню. А я - ваш одяг.

Зоряна спробувала зняти свою вузьку синю блискучу коротку сукню, але поспіхом це не вдалося. Блискавка застрягла в тканині.

- Допоможи мені, Ганно.

Ганна вміло підтяннула собачку - і блискавка відпустила шматок тканини.

Сукня розтебнута.

Зоряна зняла їх з себе та протягнула їх Ганні.

- Вибачте мені, Зоряно, що я вас назвала чоловіком. Ви така гарна. Чоловік не може бути таким жіночим. - Попросила вибачення клієнтка. - Ви так вміло перевтілилися заради мене, щоб я відчула увагу чоловіка. Дякую вам. І ще раз вибачте.

- Одягайте. Не соромтеся. А я візьму ваш одяг. І порівняємо результат.

Жінки одяглися в одяг одна одної.

- Ну, що? Хто тепер в нас красуня? - Запитала Зоряна. - Ви бачите в цьому одязі жіночність, за яку ви щойно мене хвалили? Ви бачите мою красу? Ні. А ось ви тепер - просто красуня з обкладинки журналу. Так що як мінімум змінюйте свій одяг та пофарбуйте волосся, щоб замаскувати свій вік. Приховайте цю сивину - вона вам не личить.

- Зоряно! Дякую вам! Я ніколи не бачила себе такою красивою!!! Ви! Ви! Чарівниця! Вам треба підробляти ще стилістом! Ви таке чудове вбрання вибираєте. А ця білизна - просто дивовижна. Я обов'язково куплю собі таке.

- Я тобі дарую це. Не знімай нічого. Можеш йди в тому, що зараз на тобі. - запропонувала Зоряна.

- Я заплачу за цей одяг і цю неймовірну білизну.

- Не треба. Ви мені заплатили за візит. Думаю. Вам достатньо одного. Тільки зробіть собі ще гарну стрижку та зачіску. Краще класичну з довгим розпущеним волоссям. Давайте його розпустимо та щось з ним зробимо. Вам би підійшли спокусливі кудрі. Я вам зараз їх зроблю. Почекайте тут. Я зніму ваш одяг, бо мені незручно в ньому, і покладу в пакет. Заберете його з собою. Тільки більше ніколи не надягайте його, як купите собі достатньо нового одягу. Я за еликтричними бігуді. Зачекайте.

Зоряна повернулася з електричними бігуді.

- Запам'ятай, красуне: ти можеш змінити світ навколо себе, якщо захочеш. Глобальні зміни тобі не під силу, але світ навколо тебе може змінитися, якщо ти цього захочеш. Тебе можуть любити оточуючі, якщо ти трошки змінешся як ззовні, так і внутрішньо. Якщо ти повіриш в себе, якщо твоя думка буде важливіша за інших. Але поважати думки інших теж потрібно. Кожен має права на власну думку. Ми повинні поважати один одного. І не ссоромитися один одного. Не мати гидливості. Кожен має права на кохання та щастя. Ми народилися, щоб бути щасливими. Ми народилися, щоб кохати та бути коханими.

Ганна уважно слухала та дивилася на себе в дзеркало, на те, як легко змінюється її зовнішність. А від того - і внутрішній світ. Скоріше: його відчуття, відчуття цього внутрішнього світу.

Так, через зміну зовнішності змінилося відчуття внутрішнього світу.

Через годину з квартири Зоряни вийшла гарна брюнетка з розкішними спокусливими кудрями, з ніжним класичним макіяжем, в синій короткій обтягуючій блискучій сукні в кросівках, з пакетом у руці. Довольна, щаслива та усміхнена.

- Я обов'язково буду рекомендувати вас усім своїм подругам. Я вас просто обожнюю! Ви подарували мені віру в себе! Це таке приємне відчуття свободи! До побачення!

В дверях стояла Зоряна в зеленій блискучій обтягуючій сукні.

- До побачення, Ганно! Будьте щасливі! - а потім пошепки сама до себе промовила. - Треба ще купити блакитну сукню та нову блакитну білизну. Треба заздалегіть питати про розмір клієнток. І сукню тримати теж нерозраковану. Не тільки білизну. Краще кілька екземплярів. Дуже швидко розходяться.


4


Ігор Григорович сидів у себе в кабінеті, коли за вікном вже почало темніти. Але все більше почало з'являтися в небі вогнів від пролітаючих поряд авіамобілів.

В його компанії працівники вже збиралися додому.

Сверхурочка особливо не віталася, бо сам керівник, Ігор Григорович, вважав, що працівник, щоб добре працювати, повинен добре відпочити, переключитися на інші справи, щоб потім зосереджено робити свою справу на своїй роботі на своєму місці.

До кабінету заглянув якийсь хлопець, такого ж самого віку, як і Ігор Григорович.

- Нікіто, заходь. - запросив до себе керівник.

- Ігорю, я чув, ти знов сьогодні... так сказати... вибач за вислів... тупив з жінкою. З тією журналісткою. Гарною журналісткою. - повідомив Нікіта про те, що сталося, підкреслюючи слово "гарною". - Так більше не можна. Ви виставляєш себе повним дурнем, повним бордуром. Треба щось змінювати.

- Треба. - погодився Ігор. - Але я не знаю, як.

- Ми тут подумали... що треба тобі до спеціаліста. - запропонував Нікіта.

- Я не хочу до психолога, а тим паче до психіатра. Я не псих. Я не потребую такої допомоги. Мені буде соромно таке визнавати. Що я ходжу... до психіатра чи, ще гірше, до психіатра.

- По-перше, нічого погано не має в тому, щоб сходити до психолога чи психіатра, якщо в тебе проблеми. Вибач... Якщо в когось проблеми. А по-друге, я не пропоную тобі ходити до них. У нас інша ідея. Набагато цікавіша. Ти здивуєшся.

- Кажи вже.

- Ми записали тебе на курс до інструктора з кохання. Точніше: інструкторки. - розповів Нікіта.

- Невже таке існує? - здивувався Ігор.

- Існує. Ти дивуєшся таких дрібниць. Ти створив цілу галузь електромобілів, налаштував цю мережу, твоїм розробкам дивується весь світ, ти вигриз своє діло з нуля, ти - акула бізнесу, який розштовках усіх своїх конкурентів в існуючих до тебе видів транспорту, а тебе цікавить лише, чи існує інструкторка з кохання.

- Ви її перевіряли? Вона дійсно дипломована? Вона справжня чи шахрайка? В неї взагалі є клієнти? І що вони про неї кажуть? - Як дитина, Ігор засипав свого співрозмовника безкінечними питаннями.

- Так. Перевіряли. В неї багато клієнтів. За тиждень вже все розписано. Клієнти задоволені. Кажуть, вона неймовірна. Вони всі у захваті від неї.

- А що кажуть про неї її конкуренти?

- Які конкуренти?

- Інші інструктори з кохання.

- Їх не має. Зоряна (так її звуть) - єдиний інструктор з кохання в нашій країні. Більше ніхто цим не займається. Принаймні офіційно.

- Звідки вона?

- З Оркостану. Ну, поки він ще існував. Там важко взагалі отримати будь-яку інформацію, бо їхніх всіх реєстрів вже не існує. Країна ж розпалася, державний переворот, революція, масові знищення документів. Але в нашій країні все чисто. Зоряна прожила в Світлокраї вже більше десяти років, давно отримала наше громадянство, зразу по приїзду до нас стала працювати інструкторкою з кохання.

- Так вона вже стара... Виходить, я не буду її соромитися... - зробив свої висновки Ігор.

- Будеш. Ще як будеш. Їй тридцять вісім, але вона виглядає на тридцять. І дуже-дуже красива. Тобі тридцять п'ять. Вона тебе зачепить. Ти почнеш тупити - інструкторка одразу побачить усі твої родзинки в дії. У нормального чоловіка перехоплює подих, коли на неї дивишся. А тут ти... Хвилько... А вона може на першому ж занятті віддати себе. Уяви: просто віддатися. Просто так. Цілком, дозволяючи торкатися її в будь-яких місцях. І це - заради навчання. Уявляєш? Я ж говорю: вона неймовірна. - захоплено розповідав про інструкторку з кохання Нікіта. - Отже. Я тебе записав. Якщо не прийдеш ти, прийду я сам. Не хай не для навчання та зміни себе, хоча б заради задоволення. Я так її хочу. Ти не уявляєш. Може, придумаю якусь легенду, що з жінками щось не виходить, - і все. Я її потенційний клієнт. Якщо ж мене розкусить, скажу, що вдосконаленню не має межи, що хочу покращити свої навички та вміння. Я навіть зараз тримаю в голові її образ: висока, тонка білявка (і нехай що фарбована), тонкі руки, тонкі ноги, великі, занадто великі груди (може вона їх збільшила трохи, але я "за"). Довге розкішне волосся. Така казково красива. Така чарівна. Тобі треба її побачити. Цю неймовірну красуню.

- Ну ти даєш. Ти, здається, закохався в неї. Так хоч на який день ти мене записав? - поцікавився Ігор.

- Рівно через тиждень. Зробиш собі вихідний. Я в неї не закохався. Я лише хочу володіти нею, володіти всім її тілом, при тому що вона дозволяє це робити будь-кому. Та взагалі багатьом.

- Може Зоряна - лише повія, яка видає себе за інструктора?

- Помиляєшся. Зоряна - не повія. Вона багато чому вчить: вчить правильно думати, правильно відноситися до себе та оточуючих, вчить правильно любити та, нарешті, вчить правильно займатися сексом. Тут і психолог, і філософ, і сексолоог, і інструктор по життю, - тут все в одній особистості, в одній людині, та ще можна з інструкторкою отримати неземне задоволення заради навчання, проходячи з нею явно відверті практичні заняття, коли до такого гарного тіла можна торкатися в будь-якому місці.

- Умовив на повну. Я згоден. Від твоїх розповідей вже не можу дочекатися зустрічі з нею.

- Потерпи лише тиждень. Деякі на своє щастя чекають роками.- Промовив Нікіта.

- Вже чекаю і терплю. - Сказав Ігор.


5


Ігор стояв біля вхідних дверей квартири Зоряни та не наважувався подзвонити.

Він тримав у руках букет білих троянд, бо вичитав у відгуках клієнтів Зоряни, що вона любить білі троянди, бо бачить в білому кольору багато інших кольорів та відтінків.

Світ та тінь лягали на ці білі квіті, на них відбивалися кольори оточуючих предметів та самого інтер'єру просторового коридору.

- Дійсно, в білому кольору цих троянд багато блідих пастельних кольорів і їх різних відтінків. Пелюстки передають не лише білий колір. Якщо б малювати ці рози, треба буде на пелюстках зобразити бліді фіолетовий, синій, червоний, жовтий, навіть зелений, чорний, сірий, коричневий, а також їхні відтінки - стільки різноманіття, якщо вдивитися уважно. - шептав Ігор, вдивляючись в білі пелюстки троянд, міцно тримаючи букет в обох руках.

У Зоряни спрацював сигнал, що з хтось стоїть біля її дверей.

Вже настав час прийому. А Ігор все не натискав на кнопку дзвінка.

Дівчина подивилася на годинник та підійшла до дверей, щоб подивитися у приховану камеру відеоспостереження, що ж відбувається за ними.

А там високий молодий гарний хлопець, якого вона до цього бачила в надісланій анкеті, стояв, впершись та торкаючись нерухомо лобом у її двері та тримаючи букет білих троянд, та все чекав.

Зоряна несподівано відкрила двері - і цей красень різко почав падати вперед в сторону молодої жінки. Але вона його зловила своїми тендітними на вигляд, але сильними міцними руками.

- Вибачте... - попросив пробачення за курйоз Ігор. - Як ви зрозуміли, що я тут? 

- Подивилася у вічко. - відповіла неправду Зоряна, не розказуючи про датчик присутності за дверима та про приховану камеру. - Ви не один такий, який приходить, стоїть і не наважується постукати. Деякі швидко йдуть, але я їх встигаю зупиняти.

- У вас якесь чуття, якщо ви вчасно помічаєте таких сором'язливих та встигаєте їх зупинити, поки вони повністю ще не пішли, зникнувши з вашого життя.

- Ні, лише сучасні технології.

- Що?

- Це неважливо. Я бачу, що ви зі мною не тупіте, як написали в своїй анкеті. Але трошки нерішучі.

- Я таке написав? Нікіта авд мене отримає. - пообіцяв Ігор.

- Так це не ви заповнювали анкету? Хтось пожартував? Тому чому ви поийшли?

- За допомогою.

- Ви вільно спілкуєтесь зі мною. Я не бачу ніяких проблем. А рішучість? Так ви самі її розвивайте. Якщо вам не потрібен цей курс, я поверну вам ваші гроші чи гроші того, зто за вас заплатив.

- Дивно, що я при вас не роблю дурниць, окрім того, що підпирав ваші двері й продовжував би там стояти, якщо б ви не відчинили б їх.

- Будемо росходитися чи почнемо заняття? - апитала Зоряна.

- Що? Зараз? Тут? Ви будете прям тут роздягатися? Прям тут будемо займатися коханням? - захвилювався Ігор.

- Бачу, що допомога вам дійсно потрібна. Ви в одну мить перетворилися на бовдура. - зауважила Зоряна. - Для занять, по-перше, перезодимо на "ти". По-друге, ніякого насилля, інакше одразу виштовхну, заломивши боляче руку. Згоден з умовами?

- Ні. Тобто так. Договорили. Тобто... Домовилися. - почав плутати слова Ігор.

- Отже, ще два правила: по-третє, поважаємо один одного, в тому числі у відносинах, які будуть, відповідно допомагаємо один одному та підтримуємо один одного. В-четверте, ніякої гидливості. Цілуємо, облизуємо, ніжно торкаємося, пестячи, всюди, де приємно, де тільки можна, щоб задовольнити один одного. Почнемо з практики? Чи потрібна ще деяка теорія? - запитала Зоряна.

- Можна до практики. - відповів Ігор.

- Давно був секс? - запитала дівчина.

- З жінкою?

- А вам подобаються чоловіки?

- Ні, ні в якому разі. Мені подобпються жінки. Просто... Розумієте, я задоволняв себе сам...

- Так ви мені відповісте на моє питання: давно у вас був секс з жінкою? Така формуліровка буде точніша.

- У мене ніколи не було секса з жінкою. - відповів Ігор.

- А з чоловіком? - запитала Зоряна.

- Боже! збережи від такого! - емоційно та чітко промовив Ігор.

- Чому? - поцікавилася інструкторка.

- Бо це неприродно. - пояснив хлопець. - В природі такого не має.

- Помиляєшся: гомосексуалізм зустрічається серед горіл та ще в деяких видах живильного світу. Але якщо тобі подобаються лише жінки, то ти гетеросексуаліст, як і більшість людей. В гетеросексуальних сім'ях природним шляхом народжуються діти, не треба всиновлювати їх чи звертатися до лікарів чи сурогатних матерів. Отже, якщо тобі подобаються жінки, лише жінки, то я тобі можу допомогти. Пішли в мою спальню для клієнтів. Будемо на мені вивчати жіноче тіло. Та правила поводження з ним. Експериментальним методом. Таким собі відомим методрм спроб та помилок. Спальня для клієнтіа там. Пішли. Чого стоїш? Я не кусаюся. Ну, лише трошки для збільшення відчуття. Проходь, Ігорю, все буде добре. Я знищу твою проблему та навчу тебе кохати. Я навчу тебе правильному коханню.

Ігор пройшов у спальню для клієнтів.

Зоряна - за ним.

Вона увімкнула світла побільше.

- Роздягни мене ніжно. Повільно. І дивись уважно на все, що потрапиться тобі під руки. Запам'ятовуй кожну частину мого тіла.

Ігор почав повільно роздягати Зоряну.

- Поцілуй мене. - попросила дівчина.

Хлопець поцілував її. Ніжно та впевнено, ніби завжди це робив. Зоряна відповіла на поцілунок.

Вона також повільно почала роздягати Ігоря, погладжуючи його груди, спину.

Зоряна почала цілувати груди Ігоря, ніжно торкаючись їх своїми тонкими губами, які трохи ковзали по його шкірі.

Вона опускалася все нижче та нижче, становлячись на коліна перед хлопцем.

Зоряна взяла в рот пеніс Ігоря та почала його ніжно цілувати, облизувати, пестити та брати глибоко у ротову порожнечу.

Хлопець застогнав від задоволення.

Жінка відійшла від нього та лягля на ліжко.

- Вивчай мене. Досліди моє тіло. - сказала вона, всім тілом показуючи, що чекає на нього.

Ігор підійшов та сів на ліжко перед роздвинутими ногами Зоряни. Та зазирнув їй поміж ніг.

Хлопець уважно дивився, трохи торкався пальцями це заповітне місце, а потім почав його цілувати й облизувати цю бажану промежність.

Зоряна вже була на піку збудження, напруга бажання вже не давала їй спокою.

- Візьми презерватив, надягни його та увійди в мене. - попросила вона, протягуюи хлопцю пакетик з презервативом, який щойно взяла з тумби. - Я допоможу надягнути. Дивись: отак надо.

Ігор надягнув за допомогою Зоряни цей захист, а потім він повільно, невпевненно, вагаючись, увійшов в жіноче тіло.

А потім...

Рефлекси та фізіологія взяли своє. 

Ігор почав ритмічно рухатись, пришвидшуючись та заглиблюючись в Зоряну.

Вони стрімко наближалися до піку насолоди, поки не вибухнули салютом емоцій та відчуттів.

Хлопець вийшов з жіночого тіла та втомлений приліг поруч.

- Я тебе кохаю, Зоряно. - прошептав він. - Виходь за мене.

- Це... Несправжнє почуття. Я просто у тебе перша. Підожди, воно розсіється. - відповіла Зоряна.

- Тоді я тебе запрошую на побачення. - запропонував Ігор.

- Добре. Я згодна. На побачення. Коли?

- Сьогодні ввечері, після твоєї роботи. 

- Добре. Я закінчую в вісім.

- Тоді через дві години я за тобою зайду. - пообіцяв хлопець.

- Не треба заходити.

- Чому? - здивувався Ігор.

- Бо ти - останній клієнт на сьогодні. Я з тобою ще не закінчила. - пояснила Заряна.

- Пропоную моє заняття перенести на побачення. Проведеш мені теоретичну частину на природі. Продемонструєш мені, як треба поводитися з жінками на побаченні.

- Добре. Я можу ще продемонструвати, як разом з жінкою .. З коханою жінкою, бо ти, як ти зізнався щойно мені, кохаєш мене, провести вечерю, але спочатку її приготувати.

Ігор здивовано подивився на Зоряну.

- Я пригошаю тебе... Вечерєю. - пояснила молода жінка. - Я можу накрити на стіл щось готове, але буде цікавіше та корісніше для тебе приготувати разом з жінкою вечерю, щоб ти на власному досвіді відчув, як це.

- Я згоден. Із залюбки. Буде приємно та цікаво. - погодився чоловік.

- Тоді давай одягатися та на кухню. Готувати їжу. - сказала Зоряна.


6


Ігор зі закатаними рукавами сорочки, щоб не забруднювати їх, перемішував макарони в окропі в великій кастрюлі на електричній плиті. В духовці запікалися курячі стегна. Зоряна відмивала раковину після м'яса.

Помивши руки в гумових рукавичках, вона зняла їх, поклавши на суху чисту ганчірку.

Потім молода жінка поставила у раковину тарілку широку, на неї поклала глибокий дуршлаг. Взяла за допомогою рушника каструлю з макаронами та й вилила воду через дуршлаг, залишаючи макарони в ньому.

Поставила кастрюлю в сторону, взяла дуршлаг та акуратно потрясла його, струхуючи зайву воду.

Переклала макарони в маленьку кастрюлю, накрила кришкою.

Помила велику кастрюлю. Витерла насухо та поставила на полицю.

Зоряна прийнялася за салат. Дістала овочі та поклала їх раковину, щоб помити.

- Допоможеш порізати? - запитала вона.

- Авжеж. - погодився Ігор.

Дівчина помила овочі та виклала їх у миску.

Дістала дві дошки, два ножа, велику салатницю.

Та приступила різати овочі, взявши спочатку огірок.

Ігор взяв помідор.

Він розрізав його навпіл та відрізав те місце, де був хвостик.

Хлопець вміло, акуратно та швидко порізав помідор.

- Ти вмієш готувати? - запитала Зоряна.

- Я ж самотній чоловік, який живе сам. - пояснив Ігор. - Мені прийшлось навчитися. Я завжди вважав, що людина повинна вміти сама дбати за себе. Тому ще з дитинства намагався самостійно собі готувати їжу, не дивлячись на те, що мати завжди нам вчасно готувала. Мама кликала мене на кухню щось цікаве разом з нею приготувати. Я часто переїджав, пробував пробитися зі своїм бізнесом, реалізувати його, знаходячись в повній убогості, - і мені допомагали мої переконання виживати з мінімальним заробітком. Бо я працював за найменшу зарплатню, а й з тих крихітних грошей намагався виділити щось на реалізацію свого бізнесу. Тому саме приготування їжі з недорогих продуктів самому собі допомагало економіти та взагалі вписуватися у свої витрати. Треба було платити за житло, бо на чужій квартирі, за комуналку, за їжу, проїзд та ще залишати щось на свої розробки та винаходи. Хоча більша частина розробок була в комп'ютерних моделях, але ж дослвдний зразок треба ж було розробляти та перевіряти його на різних стендах, за аренду яких я виплачував. Та ще десь зберігати свої дослідні зразки - ща це теж оплата. Багато років я провів в таких злиднях, при тому що був працевлаштований, а своїм бізнесом, його розкруткою, займався у вільний від офіційної роботи час. Десь десять років на це пішло. Навіть більше. Але розрахунки та моделювання й кремлення над своїми розробками я починаюв ще зі студентських років. Весь час був зайнятий. Постійно жив подвійним життям. Офіційним, як початківець-інженер на звичайному заводу за мінімальну зарплатню інженера, й таємним, займаючись своїми винаходами, відчуваючи себе винахідником, керівником своєї справи. Часто приходилося спати по три години, бо не хотілося лягати спати, поки я не закінчу те, що запланував, поки не оформлю свої думки у щось таке зриме, що можна показати іншим. Моя справа - це щоденна кропітка праця на протязі більш ніж десяти років. Але я задоволений. Все вийшло. Воно того коштувало.

- Я рада ща тебе. - сказала Зоряна.

- Але я можу все втратити, якщо не буду йти далі й не буду продовжувати працювати майже в такому ж ритмі. Конкуренти мене обійдуть, обженуть, бо перші зразки вже є. Їм тільки треба вдосконавлювати свою продукцію, яка дуже схожа на мої розробки. Промисловий шпіонаж ніхто не відміняв. Мало хто хоче платити за використання патента. В основному ворують чужі ідеї. Щось змінюють, навіть просто добавити інший агрегат - і вже новий виріб. Як це робиться? Чи покупаєш щось нове, розбираєш, змінюєш агрегати, деякі компоненти - і це вже твоє. Чи більш зручний спосіб: співпрацюєш з кимось, він використовує твої креслення. А потім він креслить по твоєму кресленні до кожної лінії так само, як в оригіналі, тільки в якомусь місці замінює на свій чи інший агрегат, - і теж виходить новий виріб, за який нам ніхто не платить. Якщо зупинитися нам, не розробляти щось нове чи не вдосконавлювати існуюче, то наш швидко обійдуть усі, хто працює в цій сфері. У сфері транспорту.

- Вечеря вже готова. Давай вечеряти. - запропонувала Зоряна.

- Смачно пахне. І гарно виглядає. - прокоментував Ігор. - Дякую тобі.

- Нема за що.

- Є: за твоє існування та твою увагу.

- Дякую.

Повечерявши, Ігор помив посуд.

Зоряна прибрала залишки салату в салатниці та макарон в кастрюлі у холодильник.

Курка була залишена для охолодження.

Зоряна пішла у свою кімнату, щоб перевдягтися.

- Можна я загляну у твою кімнату? - попросив Ігор.

- Заглянь. - дозволила Зоряна.

На здивування Ігоря кімната зсередини не виглядала як жіноча. Там було ліжко, дві шафи, книжкові полиці, на якій лежала лише електронна книга, стіл, на якому стояв закритий ноутбук.

І багато тренажерів у куточку кімнати.

А також чорні пояси, які висіли поруч.

- Це твоє? - запитав Ігор, вказуючи на пояси.

- Так. Я працювала тренерами по карате та айкідо. - відповіла Зоряна.

- Чому ти зараз не працюєш тренером по цим бойовим мистецтвам, а заробляєш на життя, як інструкторка з кохання.

- Бо там не має почуттів та можливості навчити людину відчувати любов та щастя. Я зробила свій вибір. А бойові мистецтва дозволяють мені захищатися від нечемних клієнтів. 

- Чому в тебе кімнаті так скромно, ніби ти монахиня-пустельниця?

- Бо так воно і є. Я вчу людей не бути самотніми, а сама самотня. Багато років я самотня. Я себе змінила, щоб змінити своє життя. Тому допомагаю іншим змінюватися, щоб змінювалося їхнє життя. Клієнти після цього знаходять своє щастя. А я лише продовжую допомагати, вже навчаючи нових клієнтів створювати своє щастя.

- Ти свята. Ти чарівна. Я хочу тобі показати свій світ, а потім ти вже від мене не зможеш нікуди дітися, бо я від тебе не відчеплюся. Не відстану. Ти ж робиш своїх клієнтів щасливими. А якщо ти мені потрібна для щастя, невже я повинен від тебе відмовлятися та шукати іншу, яка мені не потрібна?

- Добре. Покажи мені свій світ. А потім, якщо я тобі не набридну, я розкажу тобі свою таємницю, яка одразу все поставить на свої місця, бо ти не захочеш зі мною бути.

- Навряд я від тебе відмовлюся. Добре. Домовилися. Тоді пішли. 

- Я лише перевдягнуся у більш зручний одяг. - попередила Зоряна.

А Ігор вже стояв одягнений та чекав на Зоряну, яку вже вважав своєю жінкою.

Тільки треба її ще завоювати, щоб вона стала його не тільки тілом, але й душею, присвячуючи йому усі свої думки.


7


Ігор та Зоряна вийшли на вулицю.

- Веди мене у свій світ. - сказала дівчина, взявши хлопця під руку.

- Нам туди. - показав вільною рукою напрямок Ігор.

Він провів свою бажану жінку до кінця вулиці, де стояв авіаелектромобіль.

Ігор дистанційно зняв блокування авто та відкрив власноруч двері переднього пасажирського сидіння, щоб Зоряна сіла в автомобіль.

Влаштувавшись зручніше, дівчина спостерігала за хлопцем, який сів за кермо.

Він заблокував двері, вибрав на навігаторі об'єкт, який, видимо, постійно вибирав на сенсорному табло. Потім нажав на автокерування та опустив руки.

Авто само піднялося в небо та рушило вперед.

Через півгодини вони підлітали до якогось заводу, на якому біли великі літери ІК.

- ІК - що означає Ігор Карпенко. Це мій власний завод, моє власне підприємство. Я тобі покажу наші розробки та дам прокататися, скоріш політати, на нових зразках, які пройшли усі випробування, але ще серійно не виробляються, за кермом авіамоделя в спеціальному просторі для експериментальних польотів. Ти колись керувала авіаелектромобілем? - запитав Ігор.

- Ні, ніколи не керувала авіамобілем. У мене звичайний наземний електромобіль. - відповіла Зоряна. 

- Тоді час спробувати.

Ігор взяв управління авіамобілем у свої руки та направив свій транспорт на транспортну прохідну.

- Поки ти зі мною, тебе тут пропустять у будь-куди. Коли ти від мене відійдеш, то буде до тебе багато запитань у воєнізованій охороні, бо ти без перепустки. Я попереджу деяких керівників про твій прихід, але ж у базі тебе не має, тому могут причепитися ті, хто слідкує за нашою безпекою.

- Постійно буду біля тебе. - пообіцяла Зоряна.

Вони вже давно підлетіли до широкої транспортної прохідної в декілька напрямків та терпляче чекали своєї черги.

- Я хоч і засновник, а також директор цього підприємства, але до людей відношуся з повагою. Інакше дуже швидко залишуся без спеціалістів для цієї роботи. Тому не наглію й чекаю своєї черги. 

Коли вони впритул наблизилися до прохідної, Ігор зробив свій авіаелетромобіль наземним, проїхавши цю прохідну з відкритим вікном, щоб його бачили робітники воєнізованої охорони.

- Доброго вечора, Ігорю Григоровичу.

- Доброго вечора. - відповів керівник. - Зі мною Зоряна Мудрик, я буду особисто її супроводжувати.

Проїхавши десь півкілометра, до якоїсь високої та дуже довгої будівлі, Ігор зупинив авто.

- Це цех готової продукції, який зразу перезодить у випробувальний стенд. Після вхідного контролю та попередніх випробувань спершу в ньому випробують готову продукцію, а потім при хорошій погоді на відкритому випробувальному майданчику за ним. Зараз ідеальна погода. Можемо зразу на випробувальному майданчику, але з інструктором та після проходження інструктажу. Ти будеш ща кермом, інструктор справа від тебе, готовий виправити будь-які помилки. Я буду сидіти позаду. Але теж готовий втрутитися у потрібну мить. Так що. Пішли, Зоряно. Проведемо з тобою цікаво та корисно для тебе час. Навчися керувати авіамобілем.

- Чекаю з нетерпінням. Не можу дочекатися. - прокоментувала почуте Зоряна, виходячи з авіамобіля, тримаючись за руку Ігоря, який відкрив для геї двері та протягнув свою руку для зручності.

Вони увійшли у довгий ангал, в якому по боках стояли авіаелетромобілі, над якими працювали робітники в спеціалізованому одязі. 

Пройшовши далі, Зоряна побачила вде цвлком зібрані авіамобілі, біля яких стояли стенди-стелажи з технічною документацією на коден з них.

- Це вже готові дослідні зразки, які пройшли випробування. На одному з них ти політаєш. - попередив Ігор дівчину.

На кожному кроці керівника усі вітали:

- Доброго вечора, Ігорю Григоровичу! - чули вони навкруги, коли проходили по довгому цеху.

Ігор підійшов до одного чоловіка та звернувся:

- Доброго вечора, Володимире. Треба цю дівчину проінструктувати та політати з нею. Це буде її перший політ на авіаелетромобілі. Займись, будь ласка, цією задачею. Я буду з вами в авто.

- Добре, Ігорю Григоровичу. Як до вас звертися? - запитав Володимир у Зоряни.

- Зоряна. Можна просто Зоряна. - відповіла дівчина.

- Пройдіть, будь ласка, за мною. До камери інструктажа. Ми спочатку політаємо з вами у віртуальному польоті. - пояснив Володимир. - Наближчим часов, десь з годину, я - ваш інструктор. Називайте мене Володимир.

- Інструктор буде навчати інструктора. - пожартував Ігор.

Володимир здивовано подивився на свого керівника, а Зоряна посміхнулася з іроничним виразом на обличчі.

- Ви працюєте інструктором? - спитав Володимир.

-Так. - відповіла Зоряна.

- А чого ви навчаєте? - запитав інструктор з авіаелетромобіля.

- Щасливому життю. - швидко втрутився Ігор, пожалкувавши зі свого жарту, не давши дівчині самій відповісти. - Зоряна - інструктор зі щасливого життя. Психологія, філософія, правільне відношення до себе та життя.

- Цікаво, мабуть, але мені більше подобається техніка та її можливості. - прокоментував Володимир.

Камера інструктажа - це така собі капсула на амортизаторах, розташована вище підлоги метрів десь на три чи чотири, яка імітувала усі рухи авіаелетромобіля.

Зоряна увійшла у неї слідом за Володимиром. А потім увійшов Олег.

Всередині були величезні екрани, які демонстрували віртуальний зовнійшній світ та зображення зі сторони віртуального аероелектромобіля, в якому ніби-то знаходились вони.

Володимир запропонував Зоряні зайняти місце пілота чи водія, це вже поняття об'єдналося в одне.

Зоряна сіла за кермо.

Володимир перемикав на сенсорній віртуальній панелі, яка з'явилася перед ними в тридцяти сантиметрах від їх очей (така собі прозора плоска субстанція), вибрав фон (світ дій чи місцевість, в якій буде здійснюватися поїздка) та сів поруч на додаткове сидіння пілота-інструктора.

Ігор зайняв сидіння пасажира.

- Пристегніться, будь ласка. Це перше правило водія. Зараз нам треба зробити старт: треба відірватися від віртуальної поверхні. Нажміть на цей сенсорний екран - і з'вився віртуальная панель керівництва авіамобіля. Прошу.

Зоряна виконала прохання свого інструктора.

- Тепер на цій віртуальній панелі ви можете вибрати автопілот і нічому не вчитися взагалі. Але, якщо в машиною щось трапиться (хоча з нашими виробами це маловероятно), ви не зможете вийти з критичної ситуації, - і можете потрапити в аварію. Тоді поки що в сторону автопілот. Він потрібен, якщо водій втомився чи зайнят розгляданням місцевих краєвидів. Дивіться: це газ, педаль газа, ну, розумієте ж, традиційна назва педалі руху, ось вона внизу справа, а ось педаль тормоза, - як у всіх електромобілях. Я ж впевнений, що ви водите елетромобіль хоч якійсь?

- Так. У мене звичайний електромобіль. - Відповіла Зоряна.

- Тоді цю частину ви знаєте. А ось на віртуальній панелі це - взліт, це - вперед в польоті, рух вправо-вліво, це - опуститися вниз, це - приземлитися остаточно. І швидкий тормоз прямо з польоту. Спробуйте самі.

Зоряна спробувала.

Вона так віртуозно повела свій авіаелектромобіль, що Володимир сидів, зачаровано дивлячись на неї.

- Володимире, не треба так дивитися на мою кохану, бо я почну ревнувати. - зробив зауваження Ігор.

- Я ніколи не бачив, щоб хтось так віртуозно керував авіамобілем. Я здивований. А ще я вам заздрю: у вас така особлива кохана жінка. А я свою ще не зустрів. - прокоментував Володимир.

- Я знаю, до кого треба звернутися. - підмігнув Зоряні Ігор.

Зоряна заперечувально покивала головою.

- До кого? - поцікавився Володимир.

- Та це я так, жартую. - відповів Ігор.

Зоряна чесно відлітала на тренажері майже дві години.

- Тепер можна і на реальний авіаелектромобіль. Тільки спочатку перерва. - запропонував Володимир.

- А ви не йдете до додому? - поцікавилася Зоряна.

- У мене нічна зміна. Я можу ще багато часу провести з вами. І проведу його із задоволенням з вами. - пояснив Володимир.

- Так, ти це вмієш: приносити людям задоволення. - прошептав Ігор на вушко Зоряні.

- Ігорю, припини мене дражнити. - також шепітом попросила Зоряна Ігоря.

- Отже, перерва. Вас пригостити чаєм чи кавою? - поцікавився Володимир.

- Можна чаєм, чорним, якщо є, з бергамотом. Обожнюю чорний чай з бергамотом. Дякую. - вдповіла Зоряна.

А потім дівчина пошепки запитала у Ігоря:

- А де туалет?

- Я тебе проведу.

Вони пішли по коридору, тримаючи один одного за руки.


8


Зоряна смакувала свій чорний чай з бергамотом, Ігор пив каву, а Володимир пив зелений чай.

- У мене лише зелений чай був с собою на роботі, але моя помічниця Олена любить чорний з бергамотом. Ось в неї я і попросив. Вона із залюбки мені допомогла. В тому числі і з кавою.

- Дякую, Олено. - звернулася до дівчини Зоряна.

- Не кожного ж разу, - продовжив Володимир, -  звертається до мене директор з незапланованим проханням навчити когось керувати авіамобілем. Зазвичай цей захід запланований, а ділегацію хтось супроводжує, хто і займається усіма необхідними питаннями зі студентами або з нашими партнерами, які перед тим, як замовити партію, хочуть самі власноруч випробувати нашу техніку.

Ці троє вже допивали свої напої.

- Я приберу, Володимире Івановичу. - сказала Олена, з великою цікавістю розглядаючи Зоряну, коли вона того не бачила.

- Дякую. - відповіли усі в один голос.

- Прошу до площадки польотів. якщо ви не втомилися, бо година вже не рання, то прошу на відкриту площадку. Вогні усі увімкнені. Буде поїздка в так мовичи по нічному місту. - запропонував Володимир.

- Ти не втомилася, Зоряно? - запитав Ігор.

- Ні. В мене ще є сили. - відповіла Зоряна.

Вони сіли в електрокар, який повіз їх на майданчик для польотів.

Відкрився ангар - і вони виїхали на освітлений майданчик.

Там вже стояв підготовлений авіаелектромобіль.

- Прошу, Зоряно, на місце водія. - запросив її Володимир.

Володимир, Зоряна та Ігор сіли в авіаелектромобіль, електрокар з його водієм поїхав в сторону, де й зупинився.

- Покажіть, на що ви здатні. - попросил Володимир.

Зоряна зробила все, що щойно вивчила на симуляторі.

Авіаелектромобіль взлетів та попрямував вперед.Десь півгодини польоту - й Володимир промовив:

- Я би вас хоч зараз пустив би на нічні вулиці нашого міста, настільки ви добре керуєте цим автор, але, розумієте ж, без прав на авіамобіль, ми лише порушимо закон.

- Нічого. Якось отримую ці права. Дякую. Мені дуже сподобалося. Це неймовірно. - подякувала Зоряна. - І тобі, Ігорю, дякую за цей досвід. Дякую тобі за все, Ігорю. Ніколи цього не забуду.

- Давайте ще трохи політаємо з півгодини - і будемо прощатися. - запропонував Ігор.

Через годину Зоряна та Ігор вже покидали завод, заснований Ігорем.

- Полетіш до мене, дуже прошу, подивишся, як я живу, вранці я тебе відвезу додому чи тебе зараз відвезти додому? - запитав Ігор.

- Можна й до тебе. - погодилася Зоряна.

Ігор відкрив двері у своє авто, допоміг Зоряні сісти в нього.

Сам перейшов на іншу сторону та сів на сидіння водія.

Зачинив двері.

Обоє застебнулися.

- А який в тебе розмір безіменного пальця? - поцікавився Ігор.

- Може спочатку ти дізнаєшся моєї таємниці? А лише потім будеш купувати мені обручку? - Зоряна подивилася чоловікові в очі. - Але я тобі її розповів лише після того, як ти мене відвезеш дододу.

- Може не треба мені знати твою таємницю? Я тебе кохаю - і все. Якщо щось було погане таке, про що могли б дізнатися інші, то його не має, інакше би мої люди, коли про тебе перевіряли інформацію, щоб запропонувати мені ці заняття, цізналися би про це. Але вони нічого не знайшли. Може твоя таємниця того не стоїть, щоб ти її мені розповідала. Того, що я про тебе знаю, мені достатньо,щоб я тебе кохав та хотів одружитися з тобою. Може мені не треба її знати? Якщо цю таємницю знаєш лише ти, чому б її не залишити у таємниці та не псувати наші стосунки. Хоча що б ти мені могла би розповісти, щоб я тебе рзлюбиш? Та нічого? Єдине прохання до тебе, якщо ти повидишся вийти за мене заміж, то покинь свою роботу. Я не хочу тебе ділити ні з ким. Тим паче у ліжку. Мені буде неприємно, якщо ти продовжив спати з іншими.

- Ігорю, в мене шістнадцятий розмір пальця. Але не поспішай з цим. Якщо я захочу з кимось жити в законному шлюбі, то я не хочу весь час тримати в собі тягар своєї таємниці. Я хочу щирих відносин. А для цього я повинна бути щирою з тим, з ким вирішу з'язати своє життя. 

- Як хочеш. Ну що, поїхали вже до мені. У тебе час подумати, розповідати чи ні, до ранку. Вранці я тебе відвезу.

- Ігорю... якщо ти погодишся все-таки на мені одружитися після того, як дізнаєшся мою таємницю, я хочу дещо прояснити. Я своєю справою допомагаю іншим. Я допомагаю їм стати щасливими. Я не хочу... Я не кину своєї роботи. Я буду продовжувати працювати інструкторкою з кохання. Мені подобається допомагати іншим. Я допомагаю своїм клієтам стати іншими, щоб у них все вийшло в своєму житті. Якщо ти не приймеш мене такою, як я є, виходить, нам не треба бути разом.

- Поїхали. У нас у обох час до ранку. В іншому випадку час на роздуми продовжимо. - сказав Ігор та повів своє авто.

Авіаелекромобіль здійнявся в повітря та полетів в сторону найбільш заселеної частини міста.

- Я живу в центрі. - прокоментував він. - Це ти заховалася від шуму центральних вулиць десь на окраїні міста в мальовничому мікрорайоні на його околицях.

- Так. Мені подобається більше бачити з вікна річку, хоч і таку маленьку, як у мене, поля, хоч приходиться дві зупинки іти пішки  вздовж багатоповерхівок, коли залишаєш своє авто на стоянці, бо та єдина маршрутка, що зупиняється біля мого багатоповерхового будинку, ходить рідко по буднях та ще не зрозуміло як у виихідні, майже не видно в ці дні транспорту того маршруту. 

- Ми вже майже прилетіли. Залишимо авто на стоянці. Авіамобіль - це майже теж саме, що й літак. Треба вчити саме авіаційні правила. Але для авіаелектромобіля треба знати зразу правила дорожнього руху та авіаційні правила. Тобто знати в два рази більше теорії, та й вміти в півтора рази більше. Але я радий, що моя справа вийшла. Бо це не тільки мене реалізувало, а й зробило більш мобільним кожного з нас. Якщо треба, ти на своєму транспорті долаєш великі відстані, а іншим разом, якщо прийдеться, залишаєш своє маленьке авто на підземній зупинці глибоко під хмарочосом. Просто фантастика, яку вдалося реалізувати. 

- Так, супер.

- Пішли. Я проведу тебе до свого будинку.


9


- Мені адміністрація міста за мої досягнення виділило невеликий шматок теріторії для будівництва мого будинку, але за умови, що я зроблю тут парк, то серед цих хмарочосів ти бачиш один єдиний маленький будиночок, - це мій. А біля - гарненький парк. Це колишня територія колонії, яку вирішили перенести на околицю міста, подалі від людських очей. У міста на той момент не було грошей на будівництва парку, а тим паче на такій маленькій території для такій великій кількості містян. Прийшлось щось вигадати та зробити багатоповерховий парк, на кожному поверху якого ростуть рідкісні дерева, а в центрі: закрита територія з лавками та клумбами найкрасивіших квітів. Але мій дім не поступається парку по продуманості та розрахункам: та даху сонячні панелі, під ними труби гріються від тепла самої планети. На вікнах жалюзі, які перетворюють енергію сонця на електрику, самі ж жалюзі з автопілотом, тому кожного разу змінюють своє положення в залежності від кута сонця. Але на цьому тільки починається поняття мого розумного дому. Всередині все автоматизовано. В коридорі верхній одяг знімають роботізовані руки, взуття начищують теж роботизоваі руки. По кожному поверху їздять роботи-пилососи, на кухні, крім того, що повно кухонної техніки, ще й роботизовані кухонні прилади також з руками можуть готувати прості та й ресторанні страви. Посудомийка, пральня машина та сушарка - в порядку речей. Це - обов'язковість. А ось енергоспостерігач - це наш винахід. Він контролює усі витрати енергії та припиняє зайві. Якщо в рукомийнику сенсорні крани, то на кухні та у ванних кімнатах - звичайні, які контролюються системою енергозбереження. Забув вимкнути світло чи закрити крани, то енергоспостерігаж це все вимикає автоматично, якщо, дійсно, я не поставив на блокування, щоб воно працювало довго, поки я сам особисто це не вимкну. Ми майже прийшли. За тим поворотом за цим великим хмарочосом. Отже, найцікавіша конструкція в моємо домі - бомбосховище. Ти ж пам'ятаєш, як після того, як Терорстан напав на Світлокрай, наш уряд вніс законопроект, що нові будинки будуються лише зі бомбосховищами. Так ось, моє бомбосховище - просто відпад. Там два генератора, дві вентиляції та два вихода, а ще бомбосховище дуже глибоке...

Несподіванно до них наблизилися двоє чоловіків, один з яких раптово блимнув лезвієм ножа.

Ігор став перед Зоряною, щоб її захистити та тут же витяг з кишені пістолет.

Але на своє здивування побачив, що Зоряна вже б'є обох нападників, демонструючі свої вміння з карате. Та й ще ніби вона вже життя ходіла на бокс - вона так гамселила своїми кулаками чоловіків, що ті стали благати її припинити.

- Добре, що я наділа обтягуючі джинси, а не спідницю. - прокоментувала Зоряна. - Пішли геть! Щоб я вас тут більше не бачила!

- Може краще поліцію викликати, а то вони можуть повернутися? - запитав Ігор.

- Вже пізно. Вони вже біжать від нас. Не догонемо чи спробуємо наздогнати?

- Що?

- Та жартую я.

- Ти - неймовірна. З тобою не тільки здобудеш щастя, а й безпеку.

- Нам далеко ще? - поцікавилася Зоряна.

- Ні. Зараз за цим поворотом буде мій будиночок, а за ним - мій парк. 

Ще кілька кроків, поворот і...

В темряві виділявся дивний силует якоїсь будівлі.

- Треба ближче підійти.

Вони зробили ще кілька кроків вперед...

Не дивлячись на те, що це була центральна вулиця столиці, але тут серед хмарочосів розмістився один будиночок.

- Як гарно!.. - вирвалося з вуст Зоряни. - Це він?

- Так. Це - мій будиночок.

Будинок загорівся по контуру вогнями, демонструючи свої форми.

Це був авіамобіль, нахилений вліво. який приземився на якусь високу будівлю. Сам літак вміщував в собі два поверхи, а будинок під ним - три поверхи. Вцілому, це була будівля у п'ять поверхів.

На крилах були роташовані сонячні панелі, на капоті - невеличкий басейн.

Біля будинку - вітряк, який швидко рухався.

Там, куди вони підходили, увздовж алеї загоралося світло.

- Світло реагує на присутність. - Пояснив Ігор.

- Фантастичний зовнішній вигляд будинка. - прокоментувала Зоряна. 

- Ця алея веде у парк, який я побудував.

Зоряна подивилася вздовж алеї - і дійсно: вона вела у парк та губилася далеко в ньому.

Так, через підсвітлену алею було видно невеличкий зелений парк, в якому у його центрі розташувалася якась відкрита будівля, на кожному поверсі якого росли дерева.

Всередині цієї паркової будівлі були прозорі стіни, за якими ховалися лавки та клумби з квітами, котрі при слабкому освіщення було важко роздивитися.

- Чому ти не залишаєш своє авто в своєму гаражі? - запитала Зоряна.

- Бо в ньому зараз ремонт. Я трохи модернізую гараж. Як закінчу, то буду залишати свій авіамобіл в своєму гаражі.

Вони пройшли ще трохи, наблизившись ще ближче до будиночка. І при кожному їх кроці загоралися вуличні світильники поряд з ними.

- Прошу до мого будинку. - запросив у свій дім Ігор.

Зоряна пройшла до кінця по алеї, яка вела прямо до центральних дверей будинка.

Ігор автоматично відкрив двері у будинок...

Світло всередині загорілося само.

Спочатку вони побачили перед собою на стіні засіб для очищення рук, яке сенсорно реагувало на наближення рук, вибрасуючи на долоні якусь рідину разом з ультрафіолетовим світлом.

А в самому коридорі... 

Їх зустріло віртуальне зображення жінки, яка поцікавилася, що вони в цю мить хочуть.

- Я тільки скупатися. - відповів Ігор.- А ти, Зоряно? Чаю? Істи хочеш?

- Я теж, якщо можна, прийму душ. - відповіла.

- Приймемо його разом. - добавив Ігор. - Нам приготувати ванну з піною та з душем в моїй кімнаті на п'ятому поверсі.

Роботизовані руки прийнялися допомагати знімати піджак з Ігоря та жакет зі Зоряни.

А нижні роботизовані руки намагалися допомогти зняти взуття, замість цього запропонувався кімнатні тапки.

Ігор взяв Зоряну за руку та повів на четвертий поверх у свою кімнату.

Він почав роздягати її, цілуючи одночасно, поки не залишив дівчину без нічого та взяв на руки, понісши на руках у ванну кімнату до самої ванної, де вони насолоджувались один одним, даруючи один одному насолоду.

А потім ніч кохання і щасливий ранок, як це буває у закоханих.


10


Зоряна прокинулась. А поруч з нею сидів Ігор, чекаючи на її пробудження. В руках він тримав коробочку.

- Доброго ранку, кохана. Це тобі. - сказав він.

Зоряна відкрила коробочку і побачила там ніжну з блакитним каменем з білого золота каблучку.

- Давай одружимося. Виходь за мене. Залиш свою таємницю та свою роботу при собі. Мені не потрібна твоя таємниця. І, якщо вважаєш, що тобі необхідна твоя робота, займайся нею скільки хочеш. Я більше не буду просити тебе кинути свою справу. хочеш допомагати іншим у такий спосіб, будь ласка. Але будь зі зною до кінця моїх днів як законна моя дружина.

Зоряна обійняла Ігоря.

- Я тобі дам відповідь у себе вдома після того, як ти мене відвезеш додому, а я тобі розкрию свою таємницю. Котра година? Будильник на моєму телефоні ще не дзвонив.

- Шоста година ранку.

- В мене о восьмій перший клієнт. Треба встигнути. - попередила Зоряна.

- Давай снідати - і я тебе відвезу. Розкажеш свою таємницю - і я поїду на роботу. - розписав план дій Ігор.

- Добре. Треба приготувати сніданок.

- Не треба. Мої роботи вже зробили відмінну яєчню. Будеш на кухні снідати чи сніданок у постіль? - запитав Ігор.

- Я краще спущуся.

Ігор та Зоряна поснідали разом. Зібралися - і вийшли на вулицю в сторону стоянки.

Ігор відвіз на своєму авіамобілі Зоряну до неї додому.

- Я тоді на роботу. Розовіш про свою таємницю вже ввечері, а то я запізнююсь трохи. О восьмій сьогодні. Ти ж сьогодні працюєш до восьмої?

- Так.

- Тоді о восьмій я приїду до тебе. А це залиш у себе. Ніяка таємниця вже мене не переконає з тобою одржуватися. В світі не знадеться ніякої причини, через яку я повинен тебе кидати. Ну все, люба, до вечора! - попрощався Ігор, залишивши коробочку з обручкою на столі.

- До вечора, Ігорю. - промовила розгублено Зоряна.

Через дванадцять годин Ігор піднімався сходами, тримаючи в руках ведикий букет білих троянд.

Він зупинився біля дверей квартири та чекав, коли на годиннику буде вісім годин.

Через десять хвилин з квартири вийшов задоволений чоловік, з яким прощалася Зоряна.

Цей клієнт подивився на Ігоря з щасливим блиском в очах.

- Я п'ять років не міг закінчити. Куди тільки не звертався за допомогою. А ця дівчина за п'ятнадцять хвилин так мене запестила, що я оказався скорострілом, не помітивши, що я вже все, вистрелив прямо їй у рот. Вона неймовірна. Рекомендую. Не даремно витратиш свої гроші. - розхвалював Зоряну цей чоловік.

- Я не клієнт, я її наречений. - сказав твердо та голосно Ігор.

- Її? Так вона ж... повія. - вирвалося у того чоловіка.

На що Ігор вдарив йому по обличчу. Що той впав на підлогу.

Зоряна в данному випадку не втручалася.

- Вибачте. - попросив вибачення клієнт. - Але це правда. Вона же трахається за гроші. Вона продає своє тіло. Навіщо на ній одружуватися? Вона же шльондра. Заплати - і трахай її скільки заманеться.

Ігор вже не бив того чоловіка. Він застиг на місці, обдумуючи почуте.

- Зоряно, я прийду на наступну зустріч, але сподіваюсь, що його тут вже не буде. - сказав клієнт. - До побачення.

- Зоряно, невже ти його приймеш після того, як він назвав тебе повією та шльондрою? - запитав Ігор.

Той чоловік вже пішов...

- Може він правий. Я - повія та шльонда й заробляю своїм тілом, яке трахають за гроші. - прокоментувала Зоряна. - Навіщо йому відмовляти за те, що він назвав все своїми іменами? Він сказав правду, навіщо йому через правду відмовляти у зустрічі?

- Бо він тебе образив. Ти не повія і не шльондра. Ти - інструкторка з кохання, яка допомагає іншим стати щасливими, віддаючи своє тіло для навчання та насолоди. Але не тільки тіло. Ти ім віддаєш свою душу, частку себе, бо ти вчиш їх правильно жити, правильнольно мислити, щоб бути та відчувати себе щасливими.

- Заходь, Ігорю. Я закрию двері. Сподіваюсь на твою порядність. Що ти не розкажеш іншим моєї таємниці. Сподіваюсь, твоє кохання до мене не дозволить це зробити. Хоча приниження, яке ти відчуєш, переверне твоє кохання, замінить його на ненавість. Я хочу бути чесною з тобою. Тому слухай. Сідай на диван.

Ігор сів, віддавши букет жінці.

Зоряна продовжила вже при закритих дверях, поклавши квіти на стол, сідаючи напроти Ігоря.

- Я не зможу тобі народити дітей.

- Можна спробувати вилікуватися.

- Я не хвора. Я не зможу тобі народити.

- Можна всиновити чи вдочерити.

- Я - чоловік.

- Не жартуй так. Це не смішно.

- Я - чоловік. Я зробила. Зробив кілька операцій, щоб стати жінкою.

- Це не правда. Мої люди перевіряли данні про тебе, вони перевірили всі документи в базі данних.

- І вони знайшли лише ті документи, як ти тоді говорив мені, які були вже отримані в Світлокраї. А там, в Терорстані, всі документи зникли. Пам'ятаєш? Бо я - біженець. Я отримав тут нові документи. А ті, що залишились там, зникли, як зникла сама країна Терорстан. Чим я і скористався. Я зробив багато операцій, щоб змінити стать, але в Терорстані. Там були усі данні про це. А тут я почав нове життя. До моєї жіночності не причепишся, бо все зроблено ідеально. Тілом - я повнісю жінка. Крім можливості завагітніти та нородити. Хоча наука мабуть колись зможе і таке... Отже, тілом - я жінка. Але я народилася чоловіком.

Ігор сидів мовчки. Але на його щоках було видно, як рухаються м'язи.

- Якщо ти чоловік, - почав він, - а я тебе покохав, отже, мені подобаються чоловіки. Виходить, я - гей. Але я не хочу бути геєм! Огидно те, що я спав з чоловіком! Як гей! Я займався сексом з чоловіком! Ти мене принизила! Я не хочу тебе бачити! Ніколи! Я не блакитний! Мені не подобаються чоловіки, навіть які зробили собі операції!

Ігор вскочив з дивану та вискочив з квартири Зоряни, не попрощавшись, гучно захлопнувши її двері.


11


Зоряна залишилась одна.

Вона не плакала, вона лише втулилася в одну крапку перед собою в повітрі.

Нарешті вона змінила положення, промовивши таке:

- Я - шльондра, яку ніхто ніколи по-справжньому не покохає. Я через свою чесність зруйнувала своє щастя. Я більше нікому не розповім про свою таємницю. Боляче те, що я дійсно по-справжньому його кохаю. І я хочу більш за все бути з ним. Хто я? Якщо я хочу бути жінкою... Я все життя хотів бути жінкою... Я став жінкою. Я відчуваю себе жінкою... Я - жінка? Чи чоловік, тому що народився чоловіком? Я не хочу жити...

Зоряна підійшла до вікна... 

Відкрила його, встала на підвіконня та подивилася униз.

Дівчина закрила очі та підняла руки, ніби зараз взлетить.

А поті відкрила очі та довго дивилася у низ.

- Я не можу себе вбити. Бо мені страшно вмирати. - прошептала Зоряна, заливаючись слізьми. - Але я не хочу жити. Боже, вбий мене. Бо я сама не наважуюсь.

Зоряна злізла з підвіконня та сіла на нього зі сторони своєї кімнати. Опустила голову й заридала при відкритому вікні, ховаючись у своїх долонях.

Внизу, біля її будинка, дивився на це все Ігор та мовчав, не знаючи, чи треба було зупиняти це самогубство чи ні, чи ловити дівчину внизу, пробачив би він собі своє невтручання, якщо б Зоряна кинулася униз, пробачив би він собі своє мовчання, коли йому було би лише достатньо покликати Зоряну, щоб спинити її в своїй помилці? Він бачив, як здригається жіноче тіло він голосного ридання. Але він злився на неї. Він злився на те, що вона розповіла йому правду. Він злився на себе,що закохався без тями в чоловіка. Але ж цей чоловік зовсім не схожий на чоловіка. Принаймні ззовні. Він виглядає як найчарівніша жінка у світі. Бо він має найчарівніше жіноче тіло, яке тільки колись бачив Ігор в своєму житті. А його чоловічність: так це сила, якою він захистив їх обох, та швидке вміння вчитися керувати складною технікою. Невже це погані навички. Невже заради кохання. якщо Ігорю так добре з цією людиною, невже не можна поступитися своїми переконаннями та стати іншим? Зоряна ж стала іншою. Вона була чоловіком. А стала жінкою. їй прийшлось пройти через стільки операцій. А йому, Ігорю, лише переломити себе зсередини, щоб перейти через цю перепону, яка забороняє йому бути з чоловіком, з яким йому так добре, з яким він відчув щастя, справжнє щастя, з яким він отримав насолоду, справжню чоловічу фізіологічну насолоду... А діти... Якщо Зоряна так змінила своє тіло,що його не відрізнити від жіночого, то вчені щось зроблять, щоб її вже жіноче тіло змогло народити. В крайньому випадку, якщо Ігор хоче свою власну дитину, то може звернутися до сурогатної матері, яка йому народить його власну дитину, яку потім він разом з Зоряною виховає. Все ж рішається. Тільки Зоряна була би жива. Якщо вона помре, то помре разом з нею і те кохання, і те щастя, і та насолода, які він отримав завдяки їй.

Ігор стояв в темряві, роздумуючи про все це, та дивився у це відкрите вікно, на підвіконні якого сиділа його кохана жінка та голосно ридала.

Він хоче бути з нею, якою б вона не була, тільки би була вона жива, бо, якщо вона помре, разом з нею помре і він, принаймні внутрішньо точно, бо він тільки з нею відчув себе живим, бо завдяки неї він ожив.

Ігор побіг у будинок, намагаючись якнайшвидше прибігти до її дверей, боячись, що, поки він буде бігти, вона може кинутися з вікна. Ось бовдур! Треба було зразу її покликати чи подзвонити по мобільному! Але він хотів якнайшвидше її відчути поряд та не витрачати час на дзвінок. А кликати через вікно? А якщо вона нахилиться,щоб його побачити внизу, та випадково впаде?

Ігор добіг до дверей та хотів подзвонити, але спершу спробував відкрити двері так, може вони не блокуються при захлопуванні.

Так воно й було.

Двері відчинилися.

Ігор тихенько увійшов, але спрацювала малочутна сигналізація. 

Зоряна подивилася перед собою та побачила його.

- Ти щось забув? - спитала вона. - А... свою обручку... вона на столі.

Зоряна встала та відвернулася, щоб не було видно її сліз.

Ігор підійшов ближче та обійняв її за спину.

- Я забув тебе. - сказав він. - Я тебе кохаю. Такою, якою ти є.

Зоряна обернулася до нього.

- Я теж тебе кохаю.

Вона поклала свою голову йому на груди.

- Я бачив, як ти хотіла вбити себе. Але не треба цього робити. Разом з тобою помру і я. - проговорив Ігор.

- Коли ти пішов, я відчула себе мертвою.

- Давай домовимося, що ти ніколи нікому не розкажеш про те, що ти - чоловік. Ну в крайньому випадку лікарям розкажемо, до яких звернемося по допомогу, щоб ти змогла народити. Якщо не вийде у тебе, є сурогатні матері. Чи просто всиновимо. Байдуже. Я хочу дитину. Але я хочу бути з тобою більше за все. З тобою я відчув себе живим. З тобою я отримав найвищу насолоду. Я з тобою відчув себе щасливим. Якщо мені подобаються чоловіки, то лише ти один. Я з цим змирюся, змирюся з ціює думкою, але тільки би бути з тобою. І будь ласка. Я хочу відчувати, що ти жінка, а не чоловік. Давай прикинемося,що ти ніколи не була чоловіком. Бо ти - найгарніша жінка, яку я тільки знав. Ти красива, розумна, чесна. Я хочу бути з тобою. Ти вийдеш за мене заміж? Ти одружишся зі мною?

- Я згодна. Я дуже хочу стати твоєю дружиною. Але я тобі обіцяю покінчити зі своєю роботою. Щоб тобі більше не доводилося заступатися та битися за мене. Я знову стану тренером з бойових мистецтв. 

- Але завдяки твоїй роботі інструкторки з кохання я зустрів тебе і закохався.

- Ця справа вже зробила своє. Треба розвиватися далі.

- Так що? Ти вже одягнеш обручку, яку я тобі подарував?

- Залюбки.

Вони поцілувались, міцно обіймаючи один одного.


Епілог


Кохання буває різним.

Ми всі різні.

Ми змінюємося, щоб стати такими, якими хочемо бути.

Ми кохаємо інших такими, якими вони є.

Бо саме справжнє кохання полягає у тому, щоб кохати кохану людину такою, якою вона є.

А що стосується Зоряни з Ігорем, так вони одружилися.

І щоб нікому не розповідати про свою таємницю, вони зразу звернулися до сурогатної матері, яка народила Ігорю сина.

Але через чотири роки виявилося, що донорські внутрішні жіночі органи Зоряни завагітніли, гормонів, які вироблялись ними та які додатково приймала Зоряна, виявилося достатньо, щоб виносити дитину, при чому уся вагітність одразу стала контролюватися найкращими лікарями, які не помітили різниці та вирішили, що це лише гормональне порушення.

І Зоряна народила сама. Дівчинку.

І тепер вони виховують двох діточок, сина та дочку, з великою любов'ю до своїх дітей та один до одного, ставши найщасливішою родиною у світі.

Діти підростають, щасливі у люблячій родині.

Іноді треба заради щастя поступатися своїми принципами та переконаннями.

Будьте щасливі!

Будьте щасливі завжди!


Підтримати автора:

Ваш коментар буде першим!