Слава ЗСУ!

"Біль в очах" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 14.10.2024

"Біль в очах"

  Олег Гордєєв мав досить успішний будівельний бізнес, який приносив дуже непоганий прибуток і допомагав займати далеко не останнє місце в його рідному, до речі, не маленькому місті. Чоловік пишався своїм дітищем, але це не було головним у житті. Головним його багатством були його дружина Наталія та дочка Каріна. Олег одружився у двадцять три роки, одразу після закінчення Київського національного університету будівництва і архітектури. Наталія навчалася в тому ж ВНЗ, що й він, але на іншому факультеті. Вони познайомилися того дня, коли принесли документи на вступ. Олег так поспішав, що мало не збив дівчину з ніг. Вона злякалася і розсипала свої папери. Олег кинувся допомагати дівчині збирати документи, а потім зустрівся із нею поглядом. Загалом мало не забув, навіщо взагалі туди прийшов. З того дня вони проводили разом кожну вільну хвилинку. Дівчина жила у гуртожитку, вона приїхала з невеликого селища, а Олег був киянином. Наталія спочатку дуже бентежилася цієї різниці, пам'ятала, як її мама розповідала про те, як в молодості один міський, приїхавши в їхнє селище до друга, намагався її спокусити, клявся, що відвезе в місто, одружується з нею, а потім, коли з'ясувалося, що в нього двоє дітей, він її ж у всьому і звинуватив, мовляв так захотіла гарного життя, що сама до нього на шию вішалася. Наталія боялася, що і Олег виявиться таким самим, але швидко зрозуміла, що він зовсім інший, надійний і справедливий. Навіть його батьки, коли хлопець привів дівчину додому, ні поглядом, ні словом жодного разу не дали їй зрозуміти, що вважають Наталію невідповідною парою для їхнього сина. Навпаки, вони полюбили її з першого дня знайомства. А особливо їм сподобалися впевнені слова дівчини про те, що поки вона не отримає освіти, виходити заміж і народжувати дитину не збирається.

Олег та Наталія одружилися через тиждень після отримання дипломів. І майже одразу дівчина завагітніла. Навесні у них народилася дочка. Каріна росла тямущою і дуже життєрадісною дитиною. Тато в ній душі не чув. Намагався при можливості частіше бути з нею поруч, гуляв, катався з нею на велосипедах. Коли вона підросла, часто сам возив її до школи, басейну. Каріна займалася плаванням, до десяти років вона вже мала кілька медалей за перемоги у змаганнях. Наталія на роботу так і не вийшла, спочатку Каріна була маленька, потім, коли вона пішла до дитячого садка, почала часто хворіти, довелося відмовитися від дитячого садка. Батьки Олега тоді вже поїхали жити до його сестри, тож допомагати молодим батькам не було кому. Тоді Наталія серйозно зайнялася гартуванням дочки, захопила її спортом і до першого класу дівчинка вже була зміцніла і розвинена фізично. 

Щоб забезпечити сім'ю, Олег багато працював і був дуже вдячний дружині за те, що вона віддала перевагу сім'ї та здоров'ю Каріни, а не своїй кар'єрі. Олег любив Наталію, поважав її за вірність, за доброту, м'якість і водночас вміння організовувати їхній сімейний побут. В їхній квартирі завжди було затишно і чисто, Наталія чудово готувала, могла дати хорошу пораду щодо життя і навіть ведення бізнесу. Коли Олег тільки-но відкрив свою справу, він часто губився, довіряв неперевіреним людям, і лише допомога дружини вберегла його від швидкого банкрутства. А потім досвід потроху накопичився, Олег став розважливим та обережним. Його фірма розросла, з'явилися філії, багато грошей. Деякі його нові товариші намагалися пропонувати йому знайти коханку, частіше відпочивати від сім'ї, але Олег не збирався зраджувати своїх коханих Наталію та Каріну, він знав, що тільки з ними може бути по-справжньому щасливий. І від душі цим щастям насолоджувався.

Біда прийшла через два тижні після того, як Каріні виповнилося десять років. Ще не забулося свято, організоване Наталією для дочки та її друзів, ще не набридло всім переглядати фотографії та реготати над смішними моментами, як одного разу вночі Каріні стало погано. Олег зателефонував до швидкої, але диспетчер сказала, що всі медичні бригади зайняті, тоді він підхопив дочку на руки і сам повіз її до лікарні. Так почалася важка, страшна дорога нікуди. У Каріни визначили невиліковне захворювання крові. Батьки намагалися врятувати дочку, витратили майже всі гроші, возили її найвідомішими лікарнями, але все виявилося марним і через півроку дівчинки не стало.

Перші тижні після похорону Олег та Наталія майже не розмовляли. Вони боялися вимовити щось, що нагадує про дочку, а пам'ять про неї була в усьому: у кожній думці, у кожному зітханні, у кожному погляді. Будь-яка, навіть найменша річ у квартирі нагадувала про Каріну. Це було нестерпно. Від цього у осиротілих батьків перехоплювало дихання і до болю здавлювало серце.

Кожен з них по-своєму переживав порожнечу, що залишилася після смерті веселої, лагідної дівчинки. Олег з головою пішов у роботу, навіть став пізніше приходити додому. Він не знав, чим зайняти той час, який раніше йшов на спілкування з дочкою. Навіть кілька разів сходив з товаришами до якогось стриптиз- клубу. Не веселитися, ні, просто, щоб трохи забути в галасливому натовпі. Наталія віддалилася від нього, замкнулася в собі, здавалося, вона навіть була рада відсутності чоловіка. Перші дні вона цілими днями сиділа перед телевізором, іноді навіть забувши ввімкнути його. Перестала прибирати в квартирі, готувати їжу, а потім почала випивати. Спочатку потроху, а потім дедалі більше. Дійшло до того, що Олег, повертаючись з роботи, заставав п'яну дружину вже сплячою в обіймах з улюбленим ведмедиком дочки, або навіть за столом, поруч з порожньою пляшкою. Коли чоловік зрозумів, що втрачає дружину по-справжньому, він запанікував. Він намагався кілька разів поговорити з Наталією вранці, поки вона була майже твереза, але вона відразу починала плакати і дорікати чоловікові, що він зовсім не нудьгує за дочкою. Олег не витримував її звинувачень, грубив їй у відповідь і тікав з дому. Цілий день потім він мучився від почуття провини, намагався знайти спосіб врятувати дружину, достукатися до неї, але не знав, що робити. Одного разу Наталія напилась снодійного.

Олег того вечора мав затриматися на роботі, треба було провести термінову нараду, але йому раптом стало так погано, що він почав задихатися. Випивши заспокійливого, яке він тепер завжди тримав під рукою, Олег раптом зрозумів, що біда не з ним, а з Наталією. Додзвонитися по телефону до дружини він не зміг, тому в останній момент скасувавши нараду, чоловік поїхав додому. І встиг вчасно. Наталія ще дихала, але була непритомна. Що з нею трапилося, було зрозуміло з першого погляду: поряд з нею стояла напівпорожня пляшка коньяку та відкриті упаковки від ліків.

—Наталія, рідна, я не можу втратити ще й тебе, я не зможу жити один, —із гіркотою в голосі шепотів Олег дружині, що опритомніла в реанімації. 

—Давай постараємося прийти до тями, заради нашої дочки. 

—Уяви, як їй важко дивитись на нас з небес, на те, якими ми стали. 

—Вона ніколи не хотіла нам смерті, вона б попросила нас жити, — він намагався стримати сльози, але виходило у нього насилу. 

—Пообіцяй мені хоча б спробувати.  

Наталія мовчала. Вона дивилася згаслими очима в білу лікарняну стелю і ніби не чула слова чоловіка. Він опустив голову, вирішивши, що всі його умовляння безглузді, але раптом здригнувся, почувши тихий голос Наталії:

—Відвези мене, будь-ласка, додому. —До моєї мами. 

—Там завжди багато справ, там ліс, город, річка, я постараюся відволіктися. Тільки сам поки що не приїжджай. Так буде краще, — прошепотіла його дружина, губи її були покусані до крові, а очі сповнені смертельної туги та болю.

Олег не був готовий до такого повороту, але суперечити дружині не став, він зрадів і цьому. Принаймні там Наталія не питиме. І поруч із нею буде надійна людина, його теща. А він почекає, він готовий чекати хоч вічність, аби дружина хоч трохи прийшла до тями.

 Через три дні Наталію виписали. 

—Ти речі мені зібрав?, —запитала у чоловіка Наталія, коли він приїхав за нею, і це були єдині її слова, які вона вимовила за весь час, поки вони добиралися до її батьківського будинку.

Поліна, теща Олега, завела дочку до її кімнати, потім проводила зятя до машини і м'яко торкнулася його плеча:

—Не турбуйся, синку, їй тут буде добре. 

—Наскільки це зараз для неї можливе.

—Навантажувати роботою я її сильно не буду, але сидіти без діла не дам. 

—Ти сам там не розкисни один. а може, теж до нас?

—Ні, — сумно хитнув головою чоловік, — Наталка просила мене доки не приїжджати. Хоче побути одна. 

—Страшно мені, раптом вона подасть на розлучення?

—Ну ні, ми їй не дамо таку дурість зробити. 

—Давай трохи почекаємо, я впевнена, вона відтає. А ми їй допоможемо.

Олег їхав додому і думав лише про одне: як допомогти дружині вийти з цього пекла, як повернути її у життя? 

Він готовий був зробити що завгодно, аби це трапилося.

Минуло кілька днів. Олег ходив на роботу, проводив там наради, щось вирішував, з кимось домовлявся, а потім їхав до своєї порожньої квартири, щось їв, щось дивився по телевізору. Все це відбувалося як уві сні, чоловік іноді думав, що хтось увів його в дивний гіпноз і незабаром він прокинеться. прокинеться щасливим, повним сил, посадить у машину своїх улюблених дівчат, і вони поїдуть у парк чи навіть у відпустку на Чорне море. Але він не прокидався від цього жахливого сну. Якось, пізно ввечері, Олег повертався після роботи і всього за два квартали від будинку потрапив у пробку. Начебто попереду була аварія. Простоявши без руху близько години, чоловік вирішив дійти до будинку пішки, він вирулив, припаркувався на узбіччі і залишив там машину. 

Цей район Олег знав дуже добре, ще з друзями у шкільні роки все там облазив, тож пішов напрямки через парк. Парк був недоглянутий, осторонь темніли якісь недобудовані будівлі, добре, хоч, усипана битим склом і сміттям стежка слабо, але освітлювалася розбитими через один ліхтарями. Жодної людини видно не було. Схоже, звичайні місцеві жителі обходили це місце стороною навіть вдень, не кажучи вже про такий пізній час. Але Олег нічого цього не помічав. Він йшов по зарослій стежці, поки не почув грізне гарчання. Чоловік здивовано зупинився: перед ним стояв великий бродячий собака. Він був худий, довга шерсть, схоже, біла, зім'ялася в тугі, брудні грудки. Собака важко дихав і одну передню лапу тримав над землею, було видно, що хтось його побив. Дворнягу можна було легко просто спихнути з дороги і йти далі, але Олега зупинили її очі. Навіть при слабкому світлі паркових ліхтарів чоловік розгледів у них такий біль і розпач, що не зміг навіть крикнути на бродягу, йому на мить здалося, що це на нього дивиться його Наталія. Олег труснув головою, відганяючи від себе важке видіння і тут помітив позаду собаки трьох цуценят. Двоє з них весело перекидалися, не звертаючи уваги на хвилювання своєї матері, а один нерухомо лежав поруч із нею. Олег повільно, щоб не лякати ще більше гарчавого собаку, навіщось підійшов до малюка ближче і роздивився запеклу кров на його голові. 

—Так от воно що! 

—Ти намагалася захистити свого малюка. 

—Мені дуже шкода. 

—Та ти не бійся, я вас не скривджу, — тихо сказав Олег собаці, і він наче зрозумів його.

Повернувся до закривавленого цуценя і почав зализувати його рану. Цуценя розплющило очі і важко, але потягнулося до матері мордочкою.

—То ти живий!, — радісно вигукнув Олег, він і сам здивувався, як зрадів цьому. 

—А бажаєте бутерброд? 

—Смачний, з ковбасою, – квапливо запропонував він і поліз у портфель за своїм, як завжди, нез'їденим сніданком, а собака подивився на нього вже без страху і навіть трохи нахилив голову, він наче все зрозумів і вже з нетерпінням чекав на частування. 

Ніс дворняги ще злегка смикався, про всяк випадок показуючи ікла, але хвіст, що зрадливо виляв, видавав її доброту дощенту. Олег розламав ковбасу та хліб і роздав усім порівну, але собака з'їв лише невеликий шматочок хліба, а решту залишив цуценятам. 

Олег нахилився, простяг руку і обережно доторкнувся до голови дворняги, яка завиляла хвостом ще сильніше:

—Ну, поки, подруга. Може, ще побачимось. Бережи своїх цуценят, — і він пішов далі, при цьому з сумом подумавши, що навіть собака готовий на все, аби врятувати свою дитину. 

Олег на ходу дістав з кишені мобільний телефон і хотів набрати номер тещі, але раптом відчув різкий біль і знепритомнів. Коли Олег опам'ятався, то ніби крізь туман почув чиїсь чужі голоси і дзвінкий, відчайдушний гавкіт. Вже в лікарні йому розповіли, що п'яний мужик, котрий тільки днями звільнився з в'язниці, вдарив його по голові каменем. Мабуть, хотів пограбувати. Можливо, він би вдарив ще, але тут на нього напав бродячий собака. Він вчепився в руку бандита, який нахилився над Олегом, що впав, мертвою хваткою. Мужик так репетував, що прибігли люди, побачили, що сталося і викликали поліцію. Собаці ледве зуби розтиснули, з такою ненавистю він тримав руку, що вдарила Олега.

Того ж дня до нього приїхала Наталія. Вона вбігла в палату, впала перед лікарняним ліжком чоловіка навколішки і обняла його.

—Я так злякалася! 

—Я трохи не позбулася свідомості, коли подумала, що могла втратити і тебе. Дякуючи Богу, Валентин, наш сусід, вдома був, коли нам подзвонили, він і привіз мене до тебе у лікарню. Всю дорогу на мене лаявся, що я його квапила, а я боялася, сильно боялася запізнитися, —Наталія говорила швидко і багато, а Олег усміхався, він був готовий ще раз підставити комусь свою голову, аби його дружина не замовкла.

Потім він розповів їй про дворнягу, що врятувала його, і її поранене цуценя. Наталія вислухала його дуже уважно і навіть заплакала, шкодуючи малюка. 

Олега обстежили, у нього був лише невеликий струс, тож уже через два дні його відпустили додому. Наталія чекала на чоловіка біля дверей відділення. Коли він вийшов, вона квапливо поцілувала його, потім взяла за руку і потягла до таксі. У під'їзд вони заходили майже бігцем. Олег усміхався, він був дуже радий тому, що дружина ожила, давно не бачив у ній такої енергії. Піднявшись на свій поверх, Наталія сама швидко відчинила двері до квартири і тут Олег завмер. На порозі їх зустрічали чотири чарівні створіння: та сама дворняга-матуся і три її цуценяти. Вимиті, підстрижені, а поранений ще й зі слідами зеленки на голові. Олег зі здивуванням подивився на дружину: вона посміхалася. 

Двері зачинилися самі, бо чоловік і жінка стояли міцно обнявшись, а навколо них весело перекидалися ситі щасливі грудочки. і тільки їхня мама дивилася на всіх спокійними, по-людськи мудрими очима, вона відчувала, що ця сім'я ще буде щасливою. І вона не помилилась. Через два роки Олег та Наталія переїхали жити у свій новий заміський будинок, який збудували самі, а на подвір'ї цього будинку стояли дві невеликі будки, для двох безпородних, але дуже вірних друзів, тої самої дворняги і її цуценяти, що одужало і виросло. Двох інших цуценят у Олега забрав один його друг, який дізнався про героїзм їхньої матері. 

Ще забув сказати: коли Наталія та Олег заїжджали до свого нового заміського будинку, у ньому вже була готова затишна дитяча кімната. Тому що до народження їх маленького синочка Єгора залишалося всього півтора місяці...

Кінець

Ваш коментар буде першим!