Слава ЗСУ!

"Чесність " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 19.04.2023

"Чесність"

—На вас Вікторе обличчя немає.

—Що з вами сталося з тривогою спитав у свого пацієнта Віктора психоаналітик Дмитро Олександрович.

—Все дуже погано лікарю.

—Що саме погано Вікторе ?

—Моє життя лікарю летить шкереберть.

—Розкажіть мені Вікторе, конкретно, що у вас сталося.

—Ви Дмитре Олександровичу, на минулому лікувальному сеансі казали мені , що "головне у стосунках між людьми це чесність".

—Так, Вікторе, я це вам казав.

—Ви сказали мені, що "люди дуже цінують чесність і відвертість в інших людях".

—Так, я Вікторе добре пам'ятаю свої слова.

—Я спробував лікарю жити за вашими "принципами" і тепер моє життя зруйноване.

—Та, Вікторе, ви скажете мені нарешті що з вами сталося?

—Я Дмитре Олександровичу, на минулому тижні прийшов в кабінет до свого безпосереднього керівника Бориса Петровича просити підвищення заробітної плати, а він мені відмовив у різкій формі, і посварившись з ним слово за слово, але я чесно сказав йому все що я про нього думаю.

—А що ви про нього думаєте?

—Що він повний ідіот якого через корисні знайомства у міністерстві поставили на цю керівну посаду замість мене, хоча у мене більший досвід роботи і кращі знання.

—А він що?

—А він мене лікарю звільнив ЗА ЧЕСНІСТЬ!

—Але це лікарю, ще не все.

—А що було далі?

—Я прийшов у той день додому і моя дружина Ірина прямо з порогу почала чиплятися до мене через норкову шубу яку я їй тиждень тому обіцяв купити в "Імперія хутра".

—А я їй чесно відповів, що нову норкову шубу я їй не куплю, бо мене сьогодні звільнили з роботи через сварку з керівництвом.

—А ваша дружина Ірина що вам сказала?

—Ну, вона дуже засмутилася через норкову шубу і через те що я втратив роботу.

—Але це лікарю, ще не все.

—А що було далі?

—Ми повечеряли на кухні за столом у повній тиші, а потім Ірина спитала в мене, що я буду робити далі.

—Буду із завтрашнього дня шукати собі нову роботу відповів їй я намагаючись прийняти оптимістичний вигляд.

—Знаєш, Ірино, а так навіть краще трохи подумавши сказав їй я.

—Чому ж це спитала у мене здивовано дружина.

—Бо, на новій роботі я не бачитему її щодня сказав я Ірині і замовк відчувши, що бовкнув зайве дружині.

—Кого це її спитала в мене насторожено моя дружина Ірина.

—Мою колегу з роботи чесно відповів їй я.

—Ти мені з нею зраджуєш на роботі спитала в мене різким тоном Ірина.

—Як давно ти мені зраджуєш з нею спитала в мене різким тоном Ірина.

—Знаєш, зараз Ірино, мабуть таки не найкращий час для відвертого зізнання, бо як ти вже знаєш, мене сьогодні звільнили з роботи, але якщо вже про зраду зайшла мова, то я мушу тобі про це чесно розповісти сказав я Ірині.

—Мій психоаналітик Дмитро Олександрович каже що, "найголовніше у відносинах між людьми це чесність" сказав я їй.

—Що було далі?

—А потім я посадив Ірину на диван у вітальні і попросив її уважно і спокійно вислухати мене і чесно дивлячись прямо у вічі розповів їй про подружню зраду з моєю чарівною колегою по роботі місяць тому.

—"Це було лише один раз місяць тому і я дуже шкодую про це" сказав я відверто своїй дружині Ірині.

—Пробач мене Ірино, будь-ласка. Це була величезна помилка з мого боку зрадити тобі з нею. Більше цього ніколи не повториться, бо я кохаю тебе і боюся тебе втратити відверто сказав їй я. 

—Господи, Вікторе навіщо ж ви це зробили?

—Бо почуття провини перед дружиною тягарем висіло у мене на серці і не давало мені змоги спати спокійно по ночам.

—Ну той що ?

—Як це ну той що?

—Вікторе, ви могли зберігати свій "скелет у шафі" усю решту свого життя і не повідомляти своїй дружині Ірині про факт подружньої зради.

—Але ви самі ж лікарю казали, що "головне між людьми це чесність".

—Так, я це казав, але у всьому має бути якась міра.

—І що було потім?

—Моя дружина Ірина не оцінила моєї чесності і образившись на факт подружньої зради влаштувала мені гучний скандал з викиданням моїх особистих речей з вікна квартири прямо на асфальт.

—Що вона вам тоді казала?

—Вона не казала, а головним чином голосно кричала на мене, так що перехожі на вулиці зупинялися і довго дивилися на вікна нашої квартири перш ніж йти далі у своїх справах, бо думали що там у квартирі когось вбивають.

—Що вона вам кричала?

—Вона кричала мені, що я негідник і її підло зрадив після десяти років шлюбу, наплював їй у душу та вимагала від мене, щоб я негайно збирав свої речі і йшов геть з її квартири.

—А квартира справді її?

—Так, лікарю, прекрасна двокімнатна квартира у житловому комплексі "Новопечерські Липки" подарована їй її батьками як подарунок до нашого весілля.

—І ви пішли від неї ?

—Так, я взяв дорожню валізу, склав у неї свої найнеобхідніші речі і пішов хлопнувши вхідними дверима.

—А де ви зараз мешкаєте?

—Я зараз живу в готелі.

—Ви спробували поговорити з дружиною після цього?

—Я багато разів дзвонив їй на мобільний телефон з проханням зустрітися і вислухати мене, але вона не бере слухавки і не відповідає на мої дзвінки.

—Мені дуже шкода вас Вікторе, але ви вчинили дуже безглуздо і самі винуваті в тому що сталося з вами.

—Але ж ви казали що треба бути "чесними з іншими людьми".

—Не завжди чесність — це правильно. Іноді Вікторе краще збрехати ніж казати правду людям.

—До речі, як звали ту вашу "чарівну" колегу по роботі з якою ви зрадили своїй дружині Ірині місяць тому ?

—Вам лікарю, я брехати не буду. Її звали Людмила, а фамілія у неї Кіщенко і її чоловік здається теж лікар-психоаналітик як і ви.

—Дмитре Олександровичу, що з вами?

—Дмитре Олександровичу, вам погано з серцем ?

—Може вам Дмитре Олександровичу, викликати швидку допомогу?

—Ах, ти ж мерзотнику, Людмила Кіщенко — це ж моя дружина закричав на нього Дмитро Олександрович і кинувся на збентеженого Віктора з кулаками.

Кінець

Ваш коментар буде першим!