Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Статті > Деактивація кохання

День перший...
Вона міцно сидить і охопила усі структури мозку. Її сліди всюди - кора, таламус, базальні ганглії, навіть у стовбурі пробує живити дерево життя. Уся нейронна активність вищих систем крутиться навколо неї. Чорна речовина просто закипає, тиск спинномозкової рідини збільшується при будь-будь якому зв'язку з гіппокампом. Амигдалина не встигає тормозити свої потенціали. Вона міцно огорнула весь мозок, вона всюди. А тим часом, я досі з нею... у тому затишному травневому дні, вгощаю її морозивом і фотографую на заході сонця. А вона ніжно і по-дитячому щиро притискається до мене. Я один, але заплющивши очі, знову з нею, в тому прекрасному дні.
Місяць другий...
Вона починає відпускати мозок з полону. Все більше послаблює зв'язки, сповільнює швидкості. Але досі, жоден шлях не знищений, усе живе. Основна їі маса вже переміщується від центрів виконання до центрів зберігання. Їй досі підконтрольні структури, які роблять мене особистістю. Вона досі поряд, у моїх думках. Я згадую, як її тендітні і красиві ніжки часто опинялись на моїх під час сну, а її лице прижималось до моїх грудей.
Пів року...
Велика частина шляхів, якими вона тримала під контролем кожну частину мозку - вже або незворотня пошкоджена, або термінально послаблена. Її практично немає ніде, крім пам'яті, і тільки завдяки хоч сповільненим, але досі працюючим зв'язкам, вона може підійматись вгору і стимулювати кору. А я холодними зимовими вечорами, загорнувшись у теплу ковдру - згадую літні прогулянки у цей час. Мої спогади вже не конкретизовані, це не певний момент чи день, це швидше розмиті періоди.
Два роки...
Вона остаточно згасла. Практично ніяких зв'язків, лиш десь там кілька, що ведуть від найдальших куточків пам'яті, в яких вона приречена залишитись назавжди. Всі її теперішні володіння - це мікроскопічні структури, яких майже не помітно. У далеких відділах, які я досі ніжно лелію згадуючу її посмішку, запал, той її шарм, і вже спеціально, чужими нейронними зв'язками заставляю ті найдальші спогади пам'яті оживати у моїй корі, легенько подразнюючи різні частини мозку.
Третій рік з моменту деактивації любові...
Все, вона успішно деактивована. Так і залишилась десь у гіппокампі самотньою, з тоненьким, практично непридатним шляхом виходу з підсвідомості. Вбити повністю неможливо, деактивувати - так. Я практично не згадую про неї... Але в один момент летять потужні імпульси по зорових нервах прямо на кору. Захисні системи готові зупинити цей поки невідомий та необроблений сигнал. Я побачив її нове фото у соцмережі. Все, я дозволяю... за одну мить секунди, сам того не усвідомлюючи дозволяю пропустити цей сигнал у ядро особистості. І в цей же ж момент відчуваю все те, що стільки часу вбивав. Рухаю усі структури мозку, і вони моментально, на неймовірній швидкості подають їй потужні і надійні шляхи. Всі разом, по-моєму бажанні, вони кидають зв'язки з собою у той, майже згаслий відділ пам'яті. Активація. Вона вивільнилась і на шаленій швидкості мчить знову відновити своє правління. Мій мозок знову у її полоні.


Ваш коментар буде першим!