Слава ЗСУ!

"Деспот" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 16.04.2022

«Деспот»

   Іван Петрович був спадковим військовим тому, що його дід і батько теж були військовими і мав армійський чин майора сухопутних військ. На роботі і вдома він завжди був дуже різкий і вимогливий до оточуючих його людей. Його дружина Марина Євгенівна постійно страждала від причіпок чоловіка. Іван Петрович і в казармі і вдома скрізь вимагав підтримання однакового зразкового порядку. Домашній побут Іван Петрович організував за військовим укладом. Його жахливо дратувало якщо якась річ у будинку лежала не на своєму місці і якщо він помічав шкарпетку, що лежала не на своєму місці, або не закритий тюбик зубної пасти на полиці у ванній, то міг влаштувати дружині з цього приводу великий півторагодинний скандал і навіть у пориві гніву побити свою дружину. Іван Петрович потім звичайно ж каявся у скоєному вчинку і довго просив вибачення у своєї дружини Марини Євгенівни, дарував їй на знак примирення квіти і вона врешті його пробачала, але через тиждень все повторювалося знову. Всі подруги Марини Євгенівни наполегливо рекомендували їй піти від свого чоловіка-тирана тим більше, що незважаючи на 15 років шлюбу спільних дітей у них не було. Але вона дуже любила його і пробачала, відносячи його спалахи гніву до проблем на роботі. Правду кажучи, Іван Петрович був деспотом до мозку кісток і нічого не міг вдіяти зі своїм характером. Якщо на роботі він ще примудрявся якось «тримати себе в руках», боячись потоку скарг своїх підлеглих до вищого керівництва, то вдома перед дружиною його поганий характер проявлявся у всій красі. Іван Петрович терпіти не міг кількох речей: коли з дому викидалися речі які можна було полагодити і використати за призначенням, коли вдома було не прибрано, коли до його приходу додому з роботи його не чекала на плиті гаряча вечеря і дружина в домашньому одязі не зустрічала його біля порога питаючи у нього як пройшов у нього день. Іван Петрович вважав за краще б щоб його дружина Марина Євгенівна була домогосподаркою і взагалі не працювала присвячуючи весь свій час веденню домашнього господарства, але його дружині вдалося вмовити його, що її робота не завадить їй вести домашні справи. Крім того Івану Петровичу в розмовах на роботі з товаришами по службі подобалося згадувати про те, що його дружина не проста домогосподарка, а працює у морському порту Одеси. Але разом з тим Іван Петрович відчував свій обов'язок перед сім'єю матеріально дбати про свою сім'ю, захищати сім'ю від оточуючих, вникати у все і контролювати все, що відбувається в сім'ї. Ці обов'язки дуже пригнічували Івана Петровича і іноді йому здавалося, що його особисте життя повністю підпорядковане сім'ї. Івану Петровичу здавалося, що він надто багато сил віддає своїй сім'ї. Іван Петрович особисто контролював домашні фінанси. Всі витрати, які робила дружина Марина Євгенівна, він змушував її записувати в розлінований зошит так звану «бухгалтерську книгу» і наприкінці кожного місяця підбивати підсумок витрачених грошей за кожною статтею витрат: на їжу, на поїздки в транспорті, на ліки, на комуналку, на ремонт, на розваги, на відпочинок. Після цього Іван Петрович сам особисто перевіряв записи своєї дружини Марини Євгенівни та розписувався на кожній сторінці зошита. Іван Петрович навчив свою дружину готувати борщ із квасолею, бо коли він 15 років тому одружився з нею, вона зовсім не вміла готувати. Іван Петрович навчив свою дружину ходити по ринку «Привозу» та торгуватись із горластими одеськими торгівками. Він також навчив свою дружину шити собі одяг зі шматків військової тканини. Для цього Іван Петрович приносив додому списані зі складу військові шинелі маленьких розмірів і годинами вчив свою дружину Марину Євгенівну розпарювати їх та шити з їхньої тканини собі пальто. Іван Петрович змушував також свою дружину Марину Євгенівну штопати старі чоловічі шкарпетки. Нічого не повинно пропадати задарма казав він дружині. Він відчував, що повинен постійно «тримати руку на пульсі» і вникати у всі сімейні справи. Іван Петрович відчував, що без його особистого контролю справи в сім'ї будуть «йти не так, як треба», дружина «перевитрачає» гроші на їжу та одяг і від цього постраждає сімейний бюджет, що поставить під загрозу літню відпустку в Грузії, куди вони збиралися влітку поїхати. Водночас усі ці щоденні «клопоти» та «турботи» про сім'ю виснажували фізично та емоційно Івана Петровича та поступово підточували його фізичне здоров'я. Я втомився буквально все контролювати у сім'ї думав Іван Петрович. Добре було б хоч на один день залишитись самому і не думати постійно про сім'ю та не брати на себе головний обов'язок вирішення усіх сімейних проблем мріяв Іван Петрович. Якось Іван Петрович поїхав у якихось своїх справах на тиждень до Києва і там першого ж дня нашвидкуруч пообідавши на ходу шаурмою з кіоску отримав гостре харчове отруєння. Його госпіталізували до місцевої київської лікарні і там він пролежав п'ять днів у спільній палаті, в якій крім нього було ще сім пацієнтів, які весь час охали та ахали та скаржилися медсестрам і заважали Івану Петровичу вночі нормально спати. Коли Іван Петрович у перший день потрапив до лікарні, він відразу спробував зателефонувати по мобільному телефону своїй дружині до Одеси, але не зміг додзвонитися. Телефон був зайнятий. Іван Петрович не повірив і передзвонив ще раз по мобільному телефону своїй дружині яка залишилася вдома в Одесі. Знову слухавку ніхто не взяв. Та, де ж це носить мою дружину з досадою подумав Іван Петрович. Він раптово відчув себе нікому не потрібним і самотнім лежачи в лікарні у чужому місті. Якщо я помру ніхто про це і не дізнається подумав з гіркотою Іван Петрович. Через годину йому на мобільний телефон передзвонила його дружина Марина Євгенівна та запитала його що сталося. Чому ти довго слухавку не брала запитав у неї Іван Петрович. Я з подругою по телефону обговорювала кулінарний рецепт приготування смаженого антрекоту зі свинини відповіла йому дружина Марина Євгенівна. А що з тобою трапилось? Чому ти мені телефонував ? Я в київській лікарні з харчовим отруєнням лежу, але ти не хвилюйся мені у лікарні надають всю необхідну медичну допомогу відповів їй Іван Петрович. Скільки тобі тут лежати спитала Івана Петровича його дружина Марина Євгенівна. Я не знаю мені лікар сказав, що хоче поспостерігати за мною 5 днів відповів їй Іван Петрович. Я такий задоволений, що зміг тобі додзвонитися, так сумно почуватися самотнім і нікому не потрібним у чужому місті відповів своїй дружині Марині Євгенівні Іван Петрович. Повернувшись додому в Одесу після часу проведеного на лікарняному ліжку в Києві Іван Петрович дуже змінився і замість того щоб відвойвувати у сім'ї свій "власний простір" для життя, він навпаки став ще більше часу приділяти інтересам сім'ї намагаючись робити важливі для сім'ї речі, бо тоді в Києві потрапивши в біду він раптом зрозумів що без сім'ї людина сама по собі слабка та беззахисна.  

 Кінець